Русофобії пост
Один знайомий має дуже цікаву книжку, антикварну, оригінальне видання 1810 року про враження від подорожі Російською Імперією іноземця.
Кидатиму сюди його переклад та фото сторінок, пост буду обновляти як тільки будуть нові матеріали.
Далі цитати:
Стосовно історії - якось настав час, коли я для себе визначився, що не можу стовідсотково довіряти історіям країн-держав-імперій. В першу чергу тому, що історія завжди використовувалась як інструмент пропаганди. Відтоді зацікавленість в історії не зменшилась але змістився її напрямок, цікавлюсь майже виключно тим, що неможливо оповити політичними уподобаннями. Це історії будинків, міст, біографії людей. Цікаво читати історичні першоджерела, що описують звичайні події а не поточні політичні події, бо в авторів так само відповідна заанажованість. До відносно недавнього часу, наприклад, люди взагалі не сприймали політичних кордонів, тим паче не переймалися їми так як ми. З іншого боку, тоді справжні кордони визначалися інакше - релігіями, мовами, культурно-побутовими звичаями. Свого часу я цікавився першоджерелами особливого напрямку - туристичні оповідання. В період, приблизно, 1785 по 1850, освічені люди зі статусом писали книги про свої мандрівки, щоб потім похизуватися перед своїми колегами чи знайомими.
Уявіть собі Україну 1810 року - та яка там Україна, Шевченко ще навіть на народився, національної свідомості нема, все погано і всі бідні, кацапи рулять. Мабуть, але мені довелось подивитись на Україну очами Едварда Кларка, що мандрував Європою саме у цей час, сам був не дуже відомим науковцем - натуралістом та мінерологом. Я тоді навчався в університеті і мені вдалось придбати його перше видання його оповідань про подорожі, зокрема, східною Європою.
Наведу деякі приклади/уривки. Він тільки що побував у Москві, якщо у двох словах - циганщина, багаті купці намагаються бути цивілізованими, але в них це не виходить. Далі він їде на південь і вже десь біля Воронежа вперше зустрічає караван з українцями:
Українці цілком відрізняються від росіян та інших мешканців Росії. Вони більш шляхетна раса, відважніша та взагалі гарніше виглядають і краще росіян у всьому, у чому одна людина може бути кращою ніж інша. Вони чисті, чесні, працьовиті, щедрі, ввічливі, хоробрі, гостинні і менш забобонні.
Про росіян
Ночували в убогому селі Подулок Московському де місцеві мешканці навіть не вміють сами запалювати собі вогонь. Немає нічого більш огидного, аніж дивитись на їх потворні ізбушки позбавлені елементарних зручностей життя. Кажуть, що це переселенці зі Твері.
"Прикордонне" село десь на слобожанщині/донбасі (він їхав з Вороніжа до Ростова, через Україну):
Наступного ранку зупинились в Ekortzy (фіг знає, як воно українською) для відпочинку. Люди були приємними, їжа смачною. Ми почали розуміти, що чим далі віддалятись від звичайних орд росіян, тим більш ввічливі та гостинні люди, - абсолютна протилежність того, що нам розповідали мешканці Москви" (приклад українофобства серед москвичів).
Під кінець дня:
Приїхали в перше нормальне село українців (малоросів) - хатинки всі білі, нагадують Уельс, місцеві обережно білять свої хати щороку. В них така відмінна чистота, що мандрівник відчуває себе перенесенним з Росії в Голандію. Їх столи та лавки блищать чистотою, нагадуючи мені котеджі у Норвегії.
Далі порівнює сміття в російських ізбушках та чистоту українських мазанок. Потім підсумовує:
Як на мене, то українські хати можна порівняти з уельским екстер'єром, норвежським інтер'єром та з англійськими садочками. В них взагалі немає сміття чи щурів.
Звучить як охуєтєльниє історії, але в моїх руках оригінальне видання/текст 1810 року. Ще багато цікавого, але лінь перекладати.
Там ще багато цікавого, наприклад, він зрозумів що опинився знов в Росії, коли до нього в екіпаж поліз якийсь мужик намагаючись його прибити та обікрасти, що, на думку автора, характерні риси росіян - грабувати та вбивати. Вся ця різниця існувала між сусідними селами - українськими та російськими.
Ще в українських хатах селяни використовували столові прибори, чого не було у росіян.
Отже в 1810 року, десь на кордоні Росії та Донбасу, існували абсолютно два різних світа.
Знайшов (я давно не читав її) цікавий уривок, де автор описує свої враження від контакту з росіянами різних прошарків суспільства. Переклад не дослівний.
Манери російських дворян не відрізняються він манер холопів. З моменту уникнення безспосередньго спостереження його імператором, дворянин переходить на спосіб життя який майже не відрізняється від варварського. Російський дворянин ходить з голою шеею, відпущеної бородою, з тілом загорнутим в якусь овечу шкіру; він ходить, жре редиски, п'є квас, пів дня спить, а в решту часу реве на свою жінку та сім'ю. Однакові почуття, хотіння, бажання, насолоди, характеризують як дворянина, так і холопа; єдина система тиранії спускається з трону і до низів суспільства. Вона повністю погасила вогники свободи у душі людей, всі з яких є рабами (тобто автор підкреслює, що всі росіяни - раби, незалежно від статусу). Вони всі до одного, дворяни та холопи, багаті та бідні, раболіпні до своїх начальників; вони пихаті та жорстокі до підлеглих, несвідомі, забобонні, варварні, брудні та підлі. Імператор б'ють палками своїх вельмож, князі та дворяни б'ють холопів, а холопи своїх дружин та доньок. Тільки в Росії світає, як розпочинається бичування по всій великій імперії, в усіх прошарках суспільства, з ранку до ночи.
І ще один безцінний уривок
Наближаючись до південної частини імперії, характерні риси росіян (описані вище) зустрічаються все рідше. На радість для мандрівника, зі збільшенням відстані від тої частини країни, яка помилково чомусь вважається цивілізованою (автор має на увазі етнічну Росію), у мандрівника зникають причини скаржитись на такі явища як пограбування, шахрайство та лицемірство місцевих. У північних регіонах мандрівників попереджають уникати контакту з мешканцями України та козаками. Кімнати нашого готелю знаходились безпосередньо над сільською в'язницею, і навіть не варто вам пояснювати до якої нації відносились її в`язні. Росіяни вкрай бояться мандрувати Україною і уздовж Дону, бо усвідомлюють, що жителі цих країн дуже добре розуміють з ким мають справу.
Кидатиму сюди його переклад та фото сторінок, пост буду обновляти як тільки будуть нові матеріали.
Далі цитати:
Стосовно історії - якось настав час, коли я для себе визначився, що не можу стовідсотково довіряти історіям країн-держав-імперій. В першу чергу тому, що історія завжди використовувалась як інструмент пропаганди. Відтоді зацікавленість в історії не зменшилась але змістився її напрямок, цікавлюсь майже виключно тим, що неможливо оповити політичними уподобаннями. Це історії будинків, міст, біографії людей. Цікаво читати історичні першоджерела, що описують звичайні події а не поточні політичні події, бо в авторів так само відповідна заанажованість. До відносно недавнього часу, наприклад, люди взагалі не сприймали політичних кордонів, тим паче не переймалися їми так як ми. З іншого боку, тоді справжні кордони визначалися інакше - релігіями, мовами, культурно-побутовими звичаями. Свого часу я цікавився першоджерелами особливого напрямку - туристичні оповідання. В період, приблизно, 1785 по 1850, освічені люди зі статусом писали книги про свої мандрівки, щоб потім похизуватися перед своїми колегами чи знайомими.
Уявіть собі Україну 1810 року - та яка там Україна, Шевченко ще навіть на народився, національної свідомості нема, все погано і всі бідні, кацапи рулять. Мабуть, але мені довелось подивитись на Україну очами Едварда Кларка, що мандрував Європою саме у цей час, сам був не дуже відомим науковцем - натуралістом та мінерологом. Я тоді навчався в університеті і мені вдалось придбати його перше видання його оповідань про подорожі, зокрема, східною Європою.
Наведу деякі приклади/уривки. Він тільки що побував у Москві, якщо у двох словах - циганщина, багаті купці намагаються бути цивілізованими, але в них це не виходить. Далі він їде на південь і вже десь біля Воронежа вперше зустрічає караван з українцями:
Українці цілком відрізняються від росіян та інших мешканців Росії. Вони більш шляхетна раса, відважніша та взагалі гарніше виглядають і краще росіян у всьому, у чому одна людина може бути кращою ніж інша. Вони чисті, чесні, працьовиті, щедрі, ввічливі, хоробрі, гостинні і менш забобонні.
Про росіян
Ночували в убогому селі Подулок Московському де місцеві мешканці навіть не вміють сами запалювати собі вогонь. Немає нічого більш огидного, аніж дивитись на їх потворні ізбушки позбавлені елементарних зручностей життя. Кажуть, що це переселенці зі Твері.
"Прикордонне" село десь на слобожанщині/донбасі (він їхав з Вороніжа до Ростова, через Україну):
Наступного ранку зупинились в Ekortzy (фіг знає, як воно українською) для відпочинку. Люди були приємними, їжа смачною. Ми почали розуміти, що чим далі віддалятись від звичайних орд росіян, тим більш ввічливі та гостинні люди, - абсолютна протилежність того, що нам розповідали мешканці Москви" (приклад українофобства серед москвичів).
Під кінець дня:
Приїхали в перше нормальне село українців (малоросів) - хатинки всі білі, нагадують Уельс, місцеві обережно білять свої хати щороку. В них така відмінна чистота, що мандрівник відчуває себе перенесенним з Росії в Голандію. Їх столи та лавки блищать чистотою, нагадуючи мені котеджі у Норвегії.
Далі порівнює сміття в російських ізбушках та чистоту українських мазанок. Потім підсумовує:
Як на мене, то українські хати можна порівняти з уельским екстер'єром, норвежським інтер'єром та з англійськими садочками. В них взагалі немає сміття чи щурів.
Звучить як охуєтєльниє історії, але в моїх руках оригінальне видання/текст 1810 року. Ще багато цікавого, але лінь перекладати.
Там ще багато цікавого, наприклад, він зрозумів що опинився знов в Росії, коли до нього в екіпаж поліз якийсь мужик намагаючись його прибити та обікрасти, що, на думку автора, характерні риси росіян - грабувати та вбивати. Вся ця різниця існувала між сусідними селами - українськими та російськими.
Ще в українських хатах селяни використовували столові прибори, чого не було у росіян.
Отже в 1810 року, десь на кордоні Росії та Донбасу, існували абсолютно два різних світа.
Знайшов (я давно не читав її) цікавий уривок, де автор описує свої враження від контакту з росіянами різних прошарків суспільства. Переклад не дослівний.
Манери російських дворян не відрізняються він манер холопів. З моменту уникнення безспосередньго спостереження його імператором, дворянин переходить на спосіб життя який майже не відрізняється від варварського. Російський дворянин ходить з голою шеею, відпущеної бородою, з тілом загорнутим в якусь овечу шкіру; він ходить, жре редиски, п'є квас, пів дня спить, а в решту часу реве на свою жінку та сім'ю. Однакові почуття, хотіння, бажання, насолоди, характеризують як дворянина, так і холопа; єдина система тиранії спускається з трону і до низів суспільства. Вона повністю погасила вогники свободи у душі людей, всі з яких є рабами (тобто автор підкреслює, що всі росіяни - раби, незалежно від статусу). Вони всі до одного, дворяни та холопи, багаті та бідні, раболіпні до своїх начальників; вони пихаті та жорстокі до підлеглих, несвідомі, забобонні, варварні, брудні та підлі. Імператор б'ють палками своїх вельмож, князі та дворяни б'ють холопів, а холопи своїх дружин та доньок. Тільки в Росії світає, як розпочинається бичування по всій великій імперії, в усіх прошарках суспільства, з ранку до ночи.
І ще один безцінний уривок
Наближаючись до південної частини імперії, характерні риси росіян (описані вище) зустрічаються все рідше. На радість для мандрівника, зі збільшенням відстані від тої частини країни, яка помилково чомусь вважається цивілізованою (автор має на увазі етнічну Росію), у мандрівника зникають причини скаржитись на такі явища як пограбування, шахрайство та лицемірство місцевих. У північних регіонах мандрівників попереджають уникати контакту з мешканцями України та козаками. Кімнати нашого готелю знаходились безпосередньо над сільською в'язницею, і навіть не варто вам пояснювати до якої нації відносились її в`язні. Росіяни вкрай бояться мандрувати Україною і уздовж Дону, бо усвідомлюють, що жителі цих країн дуже добре розуміють з ким мають справу.