Звіт із подорожі Україною (Схід, Південь), 01-08.04.2013. Частина друга: Донецьк - місто териконів.
Продовжую звіт із нашої мандрівки. Початок її описаний у попередньому дописі (http://andriy-kusiy.livejournal.com/1807.html)
04 квітня, 2013 року. День перший у Донецьку.
Нічним потягом (в напрямку Маріуполя) прибули ми у [Данєцк]. На годиннику було близько шостої сранку. Віталіка, що вже бував у "шахтарській столиці", вразила нова будівля (чи добудова) залізничного вокзалу. Трохи потинявшись по вокзалі, ми присіли у залі очікування. Там був вай-фай, що й порадувало :)
Крізь вікна була гарна можливість споглядати, що ж везуть потяги. Звийчано, перший із вантажних, котрий ми помітили, віз вугля - хто б сумнівався! :)
Чекати випадало майже до восьмої години, оскільки саме в цю пору нас мала зустріти панянка Настя - майбутній філолог (а наразі студентка факультету української філології Донецького національного університету). За час очікування почитав статтю Вікіпедії про Донецьк, щоб мати глибше уявлення про дане місто. Варазило, що місто як таке заснував британець Джон Хьюз (попередня назва міста - Юзівка). Втім, якщо хочете все це дізнатися - Вікіпедія вам в поміч :)
Після зустрічі пішли (точніше поїхали маршруткою) оглядати центр "міста мільйонів троянд" (так називають іще Донецьк).
Вийшли ми біля "Парку кованих фігур". Атракція, відома на всю Вкраїну. Пам'ятаю, у Львові колись висіли банери зі запрошенням відвідати Донецьк. Так от, автори реклами дотукались і до нас :)))
Ось для переконливості дві ковані фігури з того парку:
Гуляючи парком, ми думали, кули б то піти далі. Бо до заселення у хостел залишалася купа часу (зазвичай, час заселення - після 12-ї год.)
Вирішили піти до пам'ятника Шевченкові. По дорозі побачили пам'ятник "золотому голосу Донеччини" - Анатолію Солов'яненку. Не знаю, цікавий читачу, чи знаєш ти, хто це. Гугл в поміч тобі, якщо "без поняття" йе ти :)
Поки Віталько десь надибав лавочку ("скамєйку", як би сказали місцеві), я з Настею відвідали художній музей. Побачили багато цікавих картин. Особливо вразило, що дві картини належали пензлю... Івана Труша, нашого художника. Картини такі: "Потртет Аріадни Труш" та "Сосни в Брюховичах". Аж дуже дивно, що полотна тут, у Донецьку, оскільки цей маляр народився на Львівщині (с. Висоцько, Бродівського р-ну). В його честь названі гімназія у Бродах, коледж декоративного і прикладного мистецтва у Львові. Маємо також його музей та пам'ятник (біля польського посольства). І похований він та дружина Аріадна в нас, на Личаківському кладовищі. Не знаю, як ці полотна попали в донецький музей, але трохи приємно, що й тут вони є :)
На жаль, фотозйомка в музеї заборонена, тому не маю фото цих картин.
Далі, із бажанням випити ранкової кави, ми пішли до місцевого "макшиту", тобто макдональдса :)
А після цього - в напрямку набережної річки Кальміус (цікава така назва, згоден). Ішли туди проспектом Ілліча (так-так, того самого...)
І тут (на площі поряд) є пам'ятник тому катові (забігши наперед, скажу: це "щастя" є і у Дніпропетровську, і в Одесі).
Підійшовши до річки, ми присіли на лавочку й говорили про високі матерії, паралельно споглядаючи рух автівок по мосту.
Паралельно випало зробити кілька світлин навколишнього пейзажу:
І Насті з Віталіком на фоні цього ж пейзажу :)
О ось такі стовпи, оздоблені в стилі совіцького соцреалізму, поставлені вздовж мосту:
Опісля ми вирішили рухатися в напрямку хостелу. Пішкарусом :)))
По дорозі випала нагода пороздумувати, що ж місцеві показуватимуть гостям міста через сто років. Думки були оптимістичні все ж :)
Ось іще трохи соцреалізму:
Якщо не знаєте значення слова "соцреалізм" - гугл допоможе :)
Думаю: скільки ж реклами зробив цій і так відомій системі :)
Наступне фото - "жесть". Особливо для мешканців Західної України:
Це нічний клуб з такою дещо дивною концепцією. Причому діючий клуб...
А ось вам "пекельне таксі":
Поступово ми наблизились до хостелу. Біля нашої вулиці був величезний терикон, а також закрита шахта. Ось її шматок:
А от і один з териконів:
Після того, як заселилися й привели себе в порядок, подорож продовжилася. Пообідали ми в їдальні ("сталовай") біля "Критого Ринку", а тоді відправилися далі. Звичайно, Донецьк не уявити без "Донбас-Арени":
Для мене Донецьк - це місто "бітлів". У одному з двориків ми вподобали ось таку скульптурну групу:
А ще посміялися із креативної реклами:
Далі ми знову повернулися в парк кованих фігур. Звичайно, зробили більш докладну фотосесію. Там було чи не найбільше туристів :)
Відзначу, що ковалі - це не просто ковалі, а ще й неабиякі художні генії...
Приємно було подрімати на символі "Помаранчевої революції". Кажуть, що підкова, повернута догори - символ удачі. Думаю, в даному випадку можна погодитись :)
А отут, думаю, варто відібрати у футбольного змія м'яч. Чому б і ні? :)
Згодом ми пішли в напрямку "Донбас-Арени". По дорозі натрапили на приклад сучасної архітектури. У місті будинки активно будуються. Видно, куди олігархи вкладають капітал.
Ми повертаємось до "Донбас-Арени" і присідаємо біля водоймища. Милуємось навколишньою красою, спостерігаємо за дикими кря-кря, далі відвідуємо крамничку для уболівальників футбольного клубу "Шахтар" (хоч такими і не є, та все ж нам цікаво).
Біля стадіону розміщений парк культури і відпочинку (до 2006-го - імені Ленінського комсомолу). В цьому парку знаходяться: монумент «Твоїм визволителям, Донбас!» (і "Вічний вогонь", палаючий, звичайно), майданчик військової техніки, пам'ятник загиблим воїнам-афганцям, стели пам'яті захисникам Донбасу (мова йде про 2-гу Світову війну), Алея Пам'яті, Алея солдатських вдів, Сквер ветеранів.
А от так виглядає пейзаж міста із кількома териконами, вони за нашими спинами (може, комусь то буде цікаво):
Техніка, дуже навіть підозрюю, в "робочому" стані :)
Коли звечоріло, настав час повертатися "додому", тобто в хостел. Хоча, ми не спішили туди. По правді, ми взагалі нікули не спішили. Як-не-як, за тисячу кілометрів від домівки спішити не хочеться нікуди :)
Ще один пункт, нами відвіданий - це парк Щербакова. Хто буде в Донецьку - раджу відвідати. На жаль, фоток звідти якось не "завалялось" :(
На нічліг ми прибули десь о 23-й годині. Побажавши один одному "надобраніч", заснули. Наступний день обіцяв бути також цікавим...
05 квітня 2013 року. День другий у Донецьку.
Десь близько 11-ї години дня ми мали переміститися до Дніпропетровська. Тому о восьмій ранку ми зібрались і вирушили до вокзалу.
По дорозі побачили, як місцеві мешканці тягнуть березовий сік:
О так, народ суворий не тільки в Челябінську! Ви тільки подивіться на цю трубку :)
Пізніше дійшли до зупинки. Вона знаходиться біля супермаркету з цікавою назвою:
Попали в переповнену маршрутку (як-не-як, буда "година-пік", а метро в Донецьку немає; його будують, але місцеві не знають, де воно - така собі міфічна істота те їхнє метро :)
Під час поїздки у маршрутці мене з Віталіком осінило: ми второпали, чому є назва "Година-пік". Особливо після надокучливих сигналів автомашин: пі-і-і-і-пі-і-ік! бім-біі-і-і-ім-бім! па-паааа! пі-пі-і-і-і! пі-і-ік!
І от він - вокзал! До наступного міста їхали потягом "Шкода". У нас є легендарний швидкісний "Хьюндай" (так-так, той самий!), що вражав своєю надійністю, особливо взимку. Поспівчуваю донеччанам, що нема в них такого "щастя", як у нас :)))
Що ж, поїхали! Ще півдня попереду. А також попереду репортаж про Дніпропетровськ - місто Кучми :)
Далі буде :)