Так говорил ХЗВ
В свежем номере журнала "КРАЇНА" большая статья про ХЗВ - по сути, цитатник, который автор материала (Аня Гариенчик) сделала на основе нашего с ней часового разговора:
"Ми намагаємось якимсь чином проговорити цю реальність, зрозуміти її самим і допомогти зрозуміти іншим. Хамерман знищує віруси - це весело, але не стьоб. Останнє слово нам не подобається, бо означає знущання. А ми ні з кого не знущаємося, максимум - трохи із себе. Під час одного виступу якийсь хлопець вирішив, що ми стебемося, коли виконували пісню про Афганістан, і пішов бити нам пики".
"Після епохи Відродження провокатором можна назвати будь-якого художника, адже невідомо, як відреагує глядач на символи, які він використовує. Можна намалювати квіточки, і тебе закидають лайном, а можна - портрет Гітлера, і тебе звеличуватимуть. Все залежить від контексту".
"ХЗВ" - це не кітч. Останній з'явився у ХІХ ст. як культура, розрахована на люмпенів. Якщо розглядати нашу творчість із цих засад, то ми - радикальний авангард".
"Бувало, публіка нас не розуміла, і починалися конфлікти: або нас намагалися побити, або одна частина залу - іншу. Це ріднить "ХЗВ" із авангардистами 1920-х. В останніх була мета - епатувати глядача ледь не до смерті. Якщо в когось з публіки траплявся інфаркт, вважалося, що метод обрано вірно".
"Якщо комусь набили пику або відпетушили після концерту, це круто і назавжди. Це і є реакцією на ті символи, які використовує артист. Такі прецеденти роблять колектив легендарним, зберігають якусь пам’ять".
"Кітчева культура не припускає обмірковування того, що робиш. Вона працює за принципом унітазу: швидко рецепіювати і спустити все, не відкладаючи у пам’яті.
Під визначення кітчу в 30-ті роки попадало і кіно, яке згодом включили до списків обов’язкового перегляду - "Нанук з Півночі", "Носферату", "Метрополіс", навіть фільмі с Чарлі Чапліном".
"Групи нашого рівня в Україні немає. Ми кожен концерт намагаємося зробити унікальним. Шоу - це не тільки хороше світло, звук і балети, які виходять на підтанцьовки до вітчизняних зірок, однакові і безглузді.
Двічі в однакових костюмах на сцену не виходимо. В одному і тому ж одязі було добре лише Вікторові Цою, який вигадав собі "костюм" Брюса Лі. Музиканти гурту "Ляпис Трубецкой" хоч і виступають у футболках і шортах, та виглядають круто, бо всі у татуюваннях. Решта артистів, які вп'яте виступають в однаковому одязі, нас засмучують. Якщо більше уваги приділятимуть вбранню, це зіграє їм на руку".
"Коли виходиш на сцену, треба прикидатися і чимось заманювати публіку. Сам по собі ти нікому не цікавий. Багато українських зірок запевняють, що на сцені вони такі самі, як у звичайному житті, що хочуть виходити до публіки із душею нарозхрист. Постає запитання: кому цє цікаво?
Біда у тому, що люди сприймають один одного крізь низку шаблонів і умовностей. Через це важко дивувати і вражати. Коли з'являємося ми із унітазами на головах, даємо людям хоч якийсь шанс наблизитися до того, що є творча індивідуальність. Ми дорослі люди, які виступають у памперсах і пір'ях - думаєте, це від того, що нам нема більше чим зайнятися?"
"Коли наша творчість прорвала у зону досяжності батьків, вони сприйняли це спокійно. Не стали внікати, чим ми займаємося, аби вберегтися від психотравм, а для себе вирішили так: "Це культура молодих, ми цього не понімаємо".
Наші батьки знають і про матюки, і про те, що можемо показати дупи. Але це ж нормально навіть поза контекстом творчості, адже гола дупа - це гола дупа, і не більше".
"Зазвичай ми робимо костюми самі. Якщо треба зробити складну конструкцію, звертаємось до друзів-дизайнерів з Сум Саші Одеколона і Вєталя Дєрзкого. Вони робили наші костюми-труни, бо це складна інженерна конструкція. Оформлення альбому "Куй" теж робили наші сумські дизайнери - студія ЗАЗО. Раствор (Дмитро Растворцев) - крутий шрифтовик, Артем Лебедєв від нього фанатіє, навіть помістив його роботи у свою книжку про шрифти. Раствор зробив унікальний шрифт для "Куя".
"2004-го, перед виборами, в нас була ідея політичного альбому. Тоді придумали прапор ХЗВ, який схожий на україно-американський прапор, що з’явиться після того, як ми завоюємо Америку, або вона - нас. За задумом він мав прикрашати обкладинку диска. Невдовзі ми відмовилися від останнього, а от ідея з прапором залишилася.
Це був справжній прапор, надрукований на тканині. Якось фотографувалися із ним на Хрещатику. Перехожі, забачивши це, підходили і починали знімати на мобільні. У шанувальниць, які бачили його на концертах, починалися істерики, ніби вони Beatles побачили. Прапор кидався в око і осідав на підсвідомості, тож навіть пояснювати нікому не треба, чому там 13 смуг і 43 герби. А потім його в нас вкрали на Махно-фесті якісь молоді наркомани. Принаймні, обличчя в них були такі, наче вони "Момента" понюхали.
Люди можуть подумати, що такий прапор - блюзнірство. Та справжнє блюзнірство - Янукович, Азаров и кровосісі. І українська національна ідея, бо незрозуміло, куди ми йдемо: в Європу чи на Донбас".
"Поганих пісень без ненормативної лексики дуже багато. Тому, коли пишеш пісню, не треба намагатися зробити її без матюків, намагайся зробити її добре. Якщо туди потрапили матюки, хай будуть. Зрештою, ми живемо у такому світі, де мат - повноцінний засіб вираження".
"Взагалі суржик - це кітч. Але суржик у наших текстах від справжнього відрізняється тим, що ми його повністю видумали. Українізуємо слова, які апріорі не українізуються, і русифікуємо ті, які не можна русифікувати. Наприклад, "фітбілка", "бріво", "хіріші".
"Ідеальний слухач" - я сам. Та навіть автор не може стовідсотково розкласти свій твір, знайти усі його смисли. Якщо дати послухати наші пісні бабці на базарі, або люмпенам з Троєщини, вони ще купу смислів знайдуть, про які ми навіть не здогадувалися. У нас є друг-психіатр, шанувальник нашої творчості. Його пацієнткам дуже подобається пісня "Несколько слов о моём дедушке" з альбому "Куй!", вони її постійно співають. Питається: що вони у ній знайшли?"
"Доки хороший і значимий музичний критик не пояснить всім, що таке "Хамерман знищує віруси", ми будемо знаходитися у стані культового гурту для дуже просунутих. Але в Україні нема музичних критиків масштабів Артемія Троїцького і Максима Семеляка з московської "Афіши". Якщо ті скажуть: "Слухайте оце!", всі будуть слухати".
"Плануємо випустити "Продажний альбом". Смисл у тому, що кожен охочий може купити собі рекламне місце на обкладинці, або час на записі".
"За життя дуже важко оцінити свій вклад у мистецтво. Але наші рейтинги однозначно підвисяться, коли гурт припне існування".
Країна: "Хамерман Знищує Віруси" - єдиний український гурт, який оздобив свій альбом "Куй!" поховальними вінками і неіснуючим флагом України. Учасники групи - колишній вчитель і колишній лікар - виходять на сцену у трунах і з восьминогами на головах. Дует, який набув слави культового і цього року відзначає 15 років, одночасно прийнявся за запис одразу двох альбомів - "Козирного" і "Продажного". Назва останнього говорить сама за себе - купити час запису і місце на обкладинці, щоб використати, як заманеться, може кожен. Видати нові роботи музиканти планують до нового року.
Фото: Ольга Закревская