Гуцульский календарь. Найліпший гірський кінь на світі
Спробуйте найти другого такого коня ма світі, єкий би витримав то, шо может витримати наш звиклий гуцулский кінь?
Знаємо, єк рідко видит він овес, гудуючіси лише сіном и то нирідко стухлим або замуленим.
Уліті єк день так ніч на полонинах ни знает стайні, хоть ночі є студені, а часом то навіть и морозні.
А єк у зимі ни станет сіна коло хати, то гонєт его у верьхи на зимівлю.
Там без стайни годует си доти, доки вістане сіна, байка шо ци мороз и зима.
Нима коня инчеї раси, икий би у такім «пошінівку» міг так працувати, єк гуцулский кінь.
Дуже робітний, вірний и так мало потребует.
Тимунь дуже є цікаве, видків гуцулский кінь походит, шо завдяки своїм предкам ставси він таким, єким є сєгодне.
Похоженє гуцулского коня
Єк кажут учені знавці, сегоднішний пра-пра-прадід гуцулского коня виводивси з коня староримского.
Є то історія дуже давна, бо сєгаєт понад двайціть віків узад - дуже трудно то ствердити.
Але здаєтци уже таки певним, шо витак польська шляхта, ика тікала у гори, прикучювала арабські коні, ею змішєлиси з тутешніми кіньми и поправили расу.
Знаний є переказ, шо наше Жєб'є - серце Гуцулшіни, заложив Жаба, икий прикучював из собов два арабські коні-оґєри.
До сегодне десятки найправдивіших гуцулів посідают добрі шляхоцкі порекла и виводєтци з тих давних чєсів.
Урешті сама будова гуцулского коня вказует на его східне похожінє. А то шляхетна суха голов, файне око, вухо и тонка у коліні нога.
Коні тоти виводетси из східної раси, є по більшій части сорокатої масти, а уже найбирше таких коней є у Бережници.
Коло Гриневи є уже менчі коні гуцулскі (зріст 120 до 13О цинтимитрів) масти мишатої з пругом на хребеті.
Ще є один рид коня уже менче шляхетний. Шию маєтєк олень и є костистий. Походит від коний татарських, бо колис у Гуцулшіну заходили татари.
Шє до сегодни у Надвірнєнцкім районі є село Татарів.
Годівля
Коли польський урєд уздрів, шо по войні раса гуцулского коня нісчитиси, заопікувавси его гудівлев, ни рахуючіси ні з грішми, ні з трудом.
И тимунь ни лиш уратовано расу гуцулского коня вид заглади, але шє й поширено тай поправлено. Великі заслуги до цего положив п.управитель Михайло Голендер вел¬кий знавець гуцулского коня та перший організатор вистав.
З 1928 року річно на виставах коний у Жєб'ю, Устеріках и Косові роздаєт урєд нагороди у грошех, и то доста великі, за найкрашше вигадувані коні.
У сегоднішним чьисі, де є мало готівки, великим добром для тих, шо кохают коні, є також закуп коний почерез військо, єке уже закупило кількадесєть штук, и єк годівля мет си дальше розвивати, то мут купувати шшє.
Навіть из чюжих країв приїхают до нас приставники и купуют кобили, шо ворі на розплодок.
Купуют Венґри, Чехи и князівство Люксембург.
Поміч урєду для тих, шо кохают гуцулскі коні, ни є лиш тота, аби посилати комісію и давати плату за файні коні.
З почєтку, єк си узєли до поправи раси гуцулского коня, видтворено чоштири державні стації, а витак, єк коний май збиршєлоси, зменчєли на дві стації.
У недавнім часі Міністерство рільництва дало три поломим до безплатного ужитку на три роки: Гостів, Глистуватий и Смітєнний.
Петро Шекерик-Доників.
«Календарь гуцулский» на 1935 р.
