Сині обрії (ч. 2)

Sep 06, 2013 09:00



Продовжую розказувати про недавній похід Карпатами. У минулому пості я описував перший день походу, а сьогодні розкажу про другий день мандрівки. Отож, переночувавши попід горою Піп Іван та поснідавши вівсянкою з чорницями, ми зібрали речі та рушили в дорогу. Попереду був непростий день - ночівля була запланована аж під Петросом.

1. Прямо по курсу - гора Піп Іван з покинутою обсерваторією на вершині.


2. Піп Іван лишається позаду.


3. Стежка хребтом піднімається вгору.


4. Довкола красиво.


5. Дуже красиво.


6. І це невиносимо, адже милуватися цією красою особливо немає коли - треба тримати темп руху та дивитися під ноги.


7.


8. Хтось лишив повідомлення для нащадків.


9.


10.


11. Гірське озеро Бребенескул здалеку здається невеликою калюжею :)


12. Але це враження оманливе, що розумієш, розрізнивши на його березі крихітні фігурки людей. Довжина озера, між іншим, становить 134 метри і воно є найвисокогірнішим озером України (1801 метр над рівнем моря).


13. Невдовзі після цього ми зробили черговий привал, під час якого місцевий житель, проходячи повз, порадив нам ночувати біля озера Несамовитого, адже да Петросу цього ж дня ми не встигнемо.


14. Той же чоловік також пожалівся, що цього року попересихало багато гірських джерел, за одним з яких він шкодував найбільше, бо там завжди була "найсмачніша вода на всій Чорногорі".


15.


16. Збираємося та йдемо далі.


17. Обходимо чергову гору, а там мирно пасуться коні, один з яких під час фотосесії націлився спробувати на смак мою запасну футболку, що звисала з наплічника :)


18.


19. І тут над горизонтом вперше з'являються Говерла, на яку ми ще сьогодні підніматимемося та Петрос, під яким ставитимемо намети.


20.


21. До речі, Говерла своєю формою трохи нагадала мені японський цикл "36 видів гори Фудзі".


22.


23. А це озеро Несамовите. Присіли над ним трохи перекусити. Щоби дати ногам відпочити від взуття, я роззувся, а коли зібрався взуватися - побачив на стопі величезний фіолетовий синець. Невже розтер ногу?! Тільки цього бракувало!! Але тривога виявилася хибною - я просто розчавив ногою кілька ягід чорниці, кущами якої був рясно вкритий схил понад Несамовитим.


24. І знову вгору.


25. Довкола, як я вже казав, красиво. Але стежка стає все більш кривою і зробити фото вдається нечасто - кожна зупинка спричиняє відставання від групи, яку потім доводиться наздоганяти, ризикуючи підвернути ногу на кривеньких камінцях під ногами.


26.


27.


28. Долаємо чергову гірку - і ось перед нами вже Говерла у всій красі.


29. А це вже вид назад зі схилу самої Говерли.


30.


31. Присіли трохи перевести подих та спокійно зробити пару кадрів, але вже за кілька хвилин довкола почали приземлятися круки, натякаючи, що дуже затягувати відпочинок не варто :)


32. Останній ривок - і ось ми на вершині найвищої гори України. Про підвищений інтерес з боку туристів свідчить велика кількість сміття та пам'ятні написи всюди, де можна було щось написати.


33. Біля хреста чомусь лежала ціла купа пляшок соняшникової олії.


34. "Киса и Ося были тут"


35.


36.


37. Довкола вершини нарізають кола ескадри круків.


38. А ось погляд назад вздовж нашого маршруту. Прямо над прапором вдалині видніється гора Піп Іван, від якої ми стартували цього дня вранці. Ось зараз дивлюся на це фото і сам трохи офігіваю від того, скільки ми пройшли.


39. Далі був спуск з Говерли, на час якого я про всяк випадок заховав фотік в сумку, щоби він не теліпався на шиї під час затяжного стрибання з каменю на камінь. Саме під час цього спуску я таки розтер пальці на ногах, які постійно затискалися у носках черевиків, що зробило решту мого шляху до табору цікавим та незабутнім :)
Спустившись з Говерли, ми побачили на вечірньому небі майже повний місяць.


40. Сама ж Говерла з цього ракурсу якось зовсім не вражає - горбок та й годі :)


41. А сонце тим часом сідало, осяюючи схили гір своїми останніми на сьогодні променями.


42.


43.


44. Ще кілька хвилин - і сонце остаточно сховається за горами.


45. До місця розбивки наметів ми дійшли лісовою дорогою вже при світлі місяця, який світив настільки яскраво, що навіть лишав тіні на землі. Нарешті присівши, я роззувся та використав на заклейку розтертих пальців майже весь свій пластир. А далі було вогнище, вечеря, коньяк по колу та міцний сон у наметі :)


карпати, фото

Previous post Next post
Up