Вольфганг Кунц про Львів і не тільки
Минулого тижня до Львова приїздив Вольфганг Кунц, колишній головний архітектор німецького Ляйпцига, що працював на цій посаді з 1991 по 2011 роки і доклав чимало зусиль для перетворення цього міста з постсоціалістичного на сучасне європейське. Мав можливість трохи прогулятися з ним містом та поспілкуватися і зараз хотів би трохи поділитися почутим.
Приїздив він до Львова для участі у воркшопі, присвяченому розвитку території ближнього Підзамче і тому показували йому в першу чергу саме цю територію - вулиці Куліша, Замарстинівську, площі Старий Ринок, Св. Теодора та просп. Чорновола.
Першим ділом було, звісно, компліменти атмосфері міста та активному вечірньому життю, але далі в процесі прогулянки зауваження стали більш практичними.
На вул. Куліша у відповідь на розповідь про нещодавній ремонт вулиці, здивовано озираючись:
- А що ви тут змінили під час ремонту?
- Загалом пропорції вулиці лишилися ті самі, просто замінилося покриття дороги та тротуарів. І ще на частині вулиці додалася велодоріжка.
- Але який тоді сенс був у цьому ремонті? Для чого вкладати гроші у вулицю, нічого у ній не змінюючи? Це дуже нераціонально, адже ремонт же робиться на найближчі 40-50 років і цією вулицею користуватимуться ваші діти. - Намагалися пояснити йому різницю між нашими поняттями "реконструкція" та "поточний ремонт", в процесі відчуваюче себе ідіотами.
Загалом про вул. Куліша:
- Тут є прекрасна рядова забудова, головне навести лад зі станом будинків.
Про забудову вільних ділянок у квартальній забудові:
- В Німеччині власник такої ділянки може забудовувати її без плану, бо сусідні будинки самі підказують максимальні межі будинку. При цьому вилазити за ці межі та забудовувати, наприклад, внутрішнє подвір'я просто ніхто не стане, бо так не прийнято і нікому взагалі це не приходить в голову.
Проходили повз будмайданчик ось цього будинку:
- Загалом будівництво будинку в більш сучасній стилістиці без маскування під старі будівлі це правильній підхід, однак ці додаткові поверхи згори це погано. Я розумію, що таким чином збільшується кількість квартир, але я б такого не дозволив.
Проходимо повз будівництво торгового центру Форум-Львів і далі йдемо вулицями Під Дубом та Татарською, обговорюючи ідею встановлення шумозахисних екранів вздовж залізничної колії. В цей момент потягів нема і чути лише шум вітру та спів пташок:
- Я не думаю, що шумозахисні екрани тут аж так потрібні. Так, потяги створюють шум, але це відбувається лише час від часу, натомість у інші моменти тут дуже тихо та затишно. В той же час на просп. Чорновола, який ми щойно пройшли, рівень шуму дуже високий і до того ж він діє постійно. Значно важливіше знизити завантаженість та шумність там, адже зараз те місце є дуже некомфортним для перебування і звідти хочеться якнайшвидше втекти.
Про пл. Св. Теодора:
- Ця площа може стати чудовим місцем відпочинку мешканців. Головне навести лад з покриттям та паркуванням. І для чого тут така величезна трансформаторна будка? Вона забирає чимало місця, натомість ті самі функції може виконувати пристрій розміром метр на метр.
Про чорно-білі паркани вздовж тротуарів:
- Ці паркани роблять перебування на вулиці дуже некомфорним, через них пішоходи ходять вулицею, наче мавпи у зоопарку. До того ж часто через них доводиться робити чималі гаки.
Про пішохідну вул. Курбаса та про погодження літніх майданчиків в Німеччині:
- Створення таких вулиць в стороні від центру це дуже правильна ідея, адже місто має розвиватися рівномірно і всі активності не мають бути зосереджені в одному місці. В Німеччині погоджують в першу чергу розміри та розташування майданчиків, а також надають власникам кафе підбірку фотографій хороших прикладів літніх майданчиків, на які слід орієнтуватися. Однак ця підбірка носить лише рекомендаційний характер. Що буде, якщо хтось не буде їм слідувати? Зрештою, остаточну оцінку дає клієнт. Якщо на одній вулиці поруч будуть стояти кілька хороших літніх майданчиків і один негарний, то відвідувачі до нього просто не підуть і власник буде вимушений його переробити.
До речі, власники кафе в Німеччині також вдаються до хитрощів, трохи розсуваючи столи та збільшуючи розміри майданчиків з року в рік. Спочатку це буде 10 см. Якщо відразу не зробити зауваження, то наступного року буде ще 10 см. Звісно, є інспектори, які мають слідкувати за цим, але цілком можуть з певних причин закривати очі на дрібні порушення. Таке цілком вірогідно. Тому для усунення людського фактора ми відразу на бруківці позначаємо невеликими металевими цвяшками допустимі межі майданчтків - тоді вже не треба нічого переміряти і відразу видно, якщо хтось виходить за межі, причому не лише інспектору, а й звичайному перехожому.
Про червоні лінії та випадки, коли вони проходять по існуючій історичній забудові:
- В нас немає такого поняття, як червона лінія. В цьому полягає принципова відмінність. Планування вулиць відбувається за принципом прийняття зваженого рішення і кожен випадок розглядається та обговорюється індивідуально. Колись в Німеччині теж були фіксовані норми, які лімітували ширину вулиці, необхідну для проїзду транспорту, але приблизно з 70-х років від цієї практики відмовилися і зараз є лише рекомендації. Однак кінцеве рішення приймається в процесі дискусії, зважуючи різні аргументи та потреби, за цим принципом працює вже два покоління німецьких містопланувальників.
До речі, головний архітектор в Німеччині (принаймні у Ляйпцигу) має у своєму розпорядженні великий проектний відділ, який під його керавництвом та відповідальністю займається розробкою детальних планів територій, проектів облаштування громадських просторів та озеленення а також на комерційних основах може брати подібні замовлення від менших міст, які не можуть собі утримувати власний штат проектантів.
Ось така розмова. Виклав тут лише частину почутого. Взагалі цікавий та позитивний дядько, дуже простий в спілкуванні, при тому, що обсяг зробленого ним вражає. Із захопленням розказує про власну роботу. Частину коментарів писав по пам'яті, намагаючись якнайточніше передати суть. Також раджу почитати про один з проектів, реалізованих у Ляйпцигу під керівництвом Вольфганга Кунца, про який я вже писав раніше:
Пам'ять місця
