33 рік... Москва каже...
Москва каже:
по-перше, голоду не було,
по-друге, голод був, але то були помилки й перегини на місцях, які Сталін виправив одразу як в нього трапилася вільна хвилинка,
по-третє, це була злочинна політика Кремля (хоча й виправдана потребами індустріалізації), але морили не тільки українців, тому українцям нема на що ображатися,
по-четверте, Росія не винна у голодоморі, але згадувати за голодомор - це виступати проти Росії,
по-п'яте, Сталін - грузин, українці самі винні, населення Казахстану зменшилося, а в Москві були труднощі з ікрою.
Більшовики були практиками й на відміну від Маркса, який за весь час перебування в Лондоні так і не забив під кришу жодного баригу, стикалися з реальними загрозами, а не лише з загрозами марксистській теорії. Вони вбачали небезпеку не тільки в класах, але і в народах. Після війни - у кримськотатарському та чеченському, до тридцять третього року - і в українському.
Нам кажуть, що боролися не з українцями, а з селянами. Проте, майже всі українці й були селянами. В містах відсоток українців був невеликим. Скажімо, у Києві помітна кількість українців з'явилася лише за Шелеста.
Очевидно, що з Києва до Москви все ж таки далі, ніж від Москви до Києва. Тому росіяни наголошують на злочинах українських націоналістів для того, щоб скріпити нашу єдність, а українці згадують за злочини більшовиків, щоб розірвати її.
Чи має рацію діалектичний матеріалізм, підзабутий на пожовклих сторінках старорежимних вузівських підручників, коли стверджує, що кількість переходить в якість, але сітьовий маркетинг, блимаючи комп'ютерним екраном, напевне провіщає істину - кількість цілком замінює якість.
Важить не сила аргументу, а частота повторень. Не треба шукати доказів того, що Кучма вбив Гонгадзе, треба багато разів це повторити і в це повірить навіть Кучма.
Москва намагається на найбільшій кількості носіїв найчастіше розміщувати інформацію, що українське=фашистське, а Україна скоро розвалиться.
Якби це була пропаганда для внутрішньо-російського споживання, ми розуміли б, що це лише створення негативного образу демократії для російського телеглядача. Вчити треба на прикладах. Ось, що буває з тими, хто не слухається Путіна.
Проте, антиукраїнська пропаганда ведеться Росією і в Україні, і в світі. Навіщо? Навіщо США так довго розповідали світові і собі, який поганий Ірак?
Росія готує анексію Криму? Не кажіть так, не провокуйте, не лякайте нас - каже телеглядач. Традиційний український спосіб поводитися з загрозою - не помічати її. Ми успадкували цей поведінковий стереотип від тих, хто пережив голод. Ті, хто останню скибку хліба віддавав старому чи малому загинули, а хто жував під ковдрою вижив і мав нащадків - нас. І щоб ми вижили, нам не розповідали за тих, хто вмер в тридцятих, жалкуючи, що не пішов до банди у двадцятих. Ситніше конати в бою, ніж від дистрофії.
Проблема в тому, що згадуючи голодомор, ми збираємося в жалобні мітинги, а не в банди. Ми виправдовуємося перед Москвою, не помічаємо її погроз, ковтаємо її зневагу.
Якщо ми не здатні вчитися на власному досвіді, чому б не повчитися на досвіді народу, який дав нам Вчення?
Попервах німці розповідали євреям десь те саме, що росіяни нам. Ніякого Холокосту не було, казали бувші члени гітлерюгенду. І справді, в Другій світовій війні гинули не тільки євреї. Окрім того євреїв загинуло не найбільше. Злочини нацизму були спрямовані не тільки проти євреїв, але й проти німців. Євреїв знищували не тільки німці, Рейх очолював австрієць (подібно до того, як СРСР очолював грузин). Якась кількість євреїв служила у Вермахті, поліціянтами в гетто, наглядачами в концтаборах.
Треба зауважити, що західні країни зовсім не поспішали визнавати холокост геноцидом. Жодного сентименту до євреїв вони не мали. Америка завертала назад до Гамбургу пароплави з єврейськими біженцями. Британія блокувала Палестину, не даючи змоги євреям тікати туди з окупованої нацистами Європи ,тощо.
Євреї після війни проявили ту наполегливість, яку нині варто проявити нам. Вони теж викликали роздратування своїм вічним плачем, і коли протизаконно викрадали нацистських злочинців з територій інших держав, їм теж загрожували. І знаєте, я таки вважаю, що євреї вчиняли розумніше, ніж нинішня більшість українського суспільства, яка боїться вимагати повної справедливості щодо власних дідів, аби лишень не посваритися з Росією.
Втративши мільйони в холокості, євреї не боялися сваритися з усім світом, особливо з тими хто їх вбивав.
Нервовим сном дрімає Україна.
І як її поставиш на коліна
Не розбудивши копняком під бік,
Під Тузлу, Севастополь, під Язик.
Або нехай спала б собі -
Підніме віки і тоді
На кого ображатися Росії
За шило в нирках
І струну на шиї?
по-перше, голоду не було,
по-друге, голод був, але то були помилки й перегини на місцях, які Сталін виправив одразу як в нього трапилася вільна хвилинка,
по-третє, це була злочинна політика Кремля (хоча й виправдана потребами індустріалізації), але морили не тільки українців, тому українцям нема на що ображатися,
по-четверте, Росія не винна у голодоморі, але згадувати за голодомор - це виступати проти Росії,
по-п'яте, Сталін - грузин, українці самі винні, населення Казахстану зменшилося, а в Москві були труднощі з ікрою.
Більшовики були практиками й на відміну від Маркса, який за весь час перебування в Лондоні так і не забив під кришу жодного баригу, стикалися з реальними загрозами, а не лише з загрозами марксистській теорії. Вони вбачали небезпеку не тільки в класах, але і в народах. Після війни - у кримськотатарському та чеченському, до тридцять третього року - і в українському.
Нам кажуть, що боролися не з українцями, а з селянами. Проте, майже всі українці й були селянами. В містах відсоток українців був невеликим. Скажімо, у Києві помітна кількість українців з'явилася лише за Шелеста.
Очевидно, що з Києва до Москви все ж таки далі, ніж від Москви до Києва. Тому росіяни наголошують на злочинах українських націоналістів для того, щоб скріпити нашу єдність, а українці згадують за злочини більшовиків, щоб розірвати її.
Чи має рацію діалектичний матеріалізм, підзабутий на пожовклих сторінках старорежимних вузівських підручників, коли стверджує, що кількість переходить в якість, але сітьовий маркетинг, блимаючи комп'ютерним екраном, напевне провіщає істину - кількість цілком замінює якість.
Важить не сила аргументу, а частота повторень. Не треба шукати доказів того, що Кучма вбив Гонгадзе, треба багато разів це повторити і в це повірить навіть Кучма.
Москва намагається на найбільшій кількості носіїв найчастіше розміщувати інформацію, що українське=фашистське, а Україна скоро розвалиться.
Якби це була пропаганда для внутрішньо-російського споживання, ми розуміли б, що це лише створення негативного образу демократії для російського телеглядача. Вчити треба на прикладах. Ось, що буває з тими, хто не слухається Путіна.
Проте, антиукраїнська пропаганда ведеться Росією і в Україні, і в світі. Навіщо? Навіщо США так довго розповідали світові і собі, який поганий Ірак?
Росія готує анексію Криму? Не кажіть так, не провокуйте, не лякайте нас - каже телеглядач. Традиційний український спосіб поводитися з загрозою - не помічати її. Ми успадкували цей поведінковий стереотип від тих, хто пережив голод. Ті, хто останню скибку хліба віддавав старому чи малому загинули, а хто жував під ковдрою вижив і мав нащадків - нас. І щоб ми вижили, нам не розповідали за тих, хто вмер в тридцятих, жалкуючи, що не пішов до банди у двадцятих. Ситніше конати в бою, ніж від дистрофії.
Проблема в тому, що згадуючи голодомор, ми збираємося в жалобні мітинги, а не в банди. Ми виправдовуємося перед Москвою, не помічаємо її погроз, ковтаємо її зневагу.
Якщо ми не здатні вчитися на власному досвіді, чому б не повчитися на досвіді народу, який дав нам Вчення?
Попервах німці розповідали євреям десь те саме, що росіяни нам. Ніякого Холокосту не було, казали бувші члени гітлерюгенду. І справді, в Другій світовій війні гинули не тільки євреї. Окрім того євреїв загинуло не найбільше. Злочини нацизму були спрямовані не тільки проти євреїв, але й проти німців. Євреїв знищували не тільки німці, Рейх очолював австрієць (подібно до того, як СРСР очолював грузин). Якась кількість євреїв служила у Вермахті, поліціянтами в гетто, наглядачами в концтаборах.
Треба зауважити, що західні країни зовсім не поспішали визнавати холокост геноцидом. Жодного сентименту до євреїв вони не мали. Америка завертала назад до Гамбургу пароплави з єврейськими біженцями. Британія блокувала Палестину, не даючи змоги євреям тікати туди з окупованої нацистами Європи ,тощо.
Євреї після війни проявили ту наполегливість, яку нині варто проявити нам. Вони теж викликали роздратування своїм вічним плачем, і коли протизаконно викрадали нацистських злочинців з територій інших держав, їм теж загрожували. І знаєте, я таки вважаю, що євреї вчиняли розумніше, ніж нинішня більшість українського суспільства, яка боїться вимагати повної справедливості щодо власних дідів, аби лишень не посваритися з Росією.
Втративши мільйони в холокості, євреї не боялися сваритися з усім світом, особливо з тими хто їх вбивав.
Нервовим сном дрімає Україна.
І як її поставиш на коліна
Не розбудивши копняком під бік,
Під Тузлу, Севастополь, під Язик.
Або нехай спала б собі -
Підніме віки і тоді
На кого ображатися Росії
За шило в нирках
І струну на шиї?