Немає "москалів" між нас, нема "бандерів," А є - знедолений вкраїнський люд. І є сім'я "міжгірських" ненажерів, Захочуть - милують, а схочуть, то й уб'ють. Брати зі Сходу, плачем разом з вами, Коли в копальнях ваші діти мруть. І серце розривається у мами, В моєї мами, як на шахтах дзвони б'ють. А батько твій не може самокрутку Від трепету в руках одразу запалить. А мій в той час сльозу ховає хутко, Біда не в нас. Та в нас також болить... З Донецька - ти, а я живу у Львові, Приїдь у гості, хлібом поділюсь. Не страшно, що різниця є у слові, Я іншого, мій братику, боюсь. Боюся тих, хто ділить нас з тобою: (в той час витесує гроби). Боюся тих, хто кличе нас до бою, Мовляв, хай чубляться "презренные рабы." У мене на столі лиш картоплина, А ти, хто-зна, чи й вчора їв... Я вже не хочу, щоб моя родина, Й твоя також кормила упирів! Немає "москалів" між нас, нема "бандерів", Є Люди! Є Вкраїна! Ти і Я! І купка є "міжгірських" людожерів, То не вони... А ми - одна Сім'я!
Click to view
Comments 4
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач.
Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю. I люблю Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.
автор: Оксана Максимишин-Корабель
Reply
Коли я ріс, забув вже де і з ким.
Коли мене не знала ти за сина
А я свого дитинства не просив.
Напевно знав. Бо він болить і плаче
Той спомин тихий, наче вітер з нив.
І так мені здається, що неначе
Я вже тоді, давно тебе любив.
А ти так тихо дивишся на мене
Обличчям старих, стомлених бабусь
Дивись же мамо. Знай, що я ніколи
Від погляду твого не відвернусь.
Reply
А є - знедолений вкраїнський люд.
І є сім'я "міжгірських" ненажерів,
Захочуть - милують, а схочуть, то й уб'ють.
Брати зі Сходу, плачем разом з вами,
Коли в копальнях ваші діти мруть.
І серце розривається у мами,
В моєї мами, як на шахтах дзвони б'ють.
А батько твій не може самокрутку
Від трепету в руках одразу запалить.
А мій в той час сльозу ховає хутко,
Біда не в нас. Та в нас також болить...
З Донецька - ти, а я живу у Львові,
Приїдь у гості, хлібом поділюсь.
Не страшно, що різниця є у слові,
Я іншого, мій братику, боюсь.
Боюся тих, хто ділить нас з тобою:
(в той час витесує гроби).
Боюся тих, хто кличе нас до бою,
Мовляв, хай чубляться "презренные рабы."
У мене на столі лиш картоплина,
А ти, хто-зна, чи й вчора їв...
Я вже не хочу, щоб моя родина,
Й твоя також кормила упирів!
Немає "москалів" між нас, нема "бандерів",
Є Люди! Є Вкраїна! Ти і Я!
І купка є "міжгірських" людожерів,
То не вони... А ми - одна Сім'я!
Reply
Reply
Leave a comment