плюсуюсь. голосні розмови (не тільки з дітьми, доречі) у публічних місцях - дратують неймовірно. Особливо коли черга, чекаєш, задуха, дитина нудиться або несамовито кричить... брррр. я розмовляю з Маруською вдома, розмовляю по дорозі в садочок (читання вслух у моєму виконанні Марія не любить :(), але намагаюся не робити цього в лікарні (краще зайняти дитину чимось цікавим) або у транспорті (аналогічно).
Да, мене здивувало що моя свекруха з онукою (не моєю дочкою) годиину сиділи чекали прийому в педіатра мовчки, ні книги не брали з собою, ні про що не розмовляли. дівчинці 5 років. Ми за цей час встигаємо кучу всього перетриндіти, а коли мені набридає , то хоч казку ій з телефону включаю :)
Мовчанка у коридорах лікарні дійсно може пояснюватись тим, що люди не хочуть голосними розмовами завадити іншим. Це, звісно, плюс. Але то треба бачити, ЯК вони мовчали і ЯК затикали роти дітям. У моїх батьків є сусідка, молода жінка з дитиною. Дитинці 6 років, зараз та жінка чекає другу. Так от, багато разів зустрічали ми їх з донькою на вулиці. Жодного разу не бачили, щоб вони про щось говорили. Зазвичай мама іде собі, теревенить з кимось по мобільному, за руку тягне за собою малу, яка насуплено йде мовчки. Сумно якось. Я розумію, що всі можуть втомитись від безкінечних дитячих розмов. І що мої спостереження не є достовірними. Але чомусь шкода мені її цю доньку, і ту ще ненароджену дитинку
Да, родители, игнорирующие детей - это ужасно. Но и молчание в поликлинике - не показатель игнора. Я вот в общественных местах с дочкой, правда, не молчу, но жужжать стараюсь очень-очень тихо на ушко, потому что мамашкинский щебет на весь автобус/фойе - очень нервируют.
ти тільки це помітила?) це не відкриття... на вулицях, у транспорті, та будь-де - натовпи мамочок, яких їхні діти відверто дратують. всім. не говори, не біжи, не плач, не вертися. на запитання відповідають криком чи навіть биттям. це їхня власна тупість. бо це означає, що вони самі для себе досі не знають відповіді на ці запитання. плюс така собі "дідівщина": у мене вже є дитина, вона моя, роблю з нею, що хочу. завжди виникає запитання: ну чому таким людям діти даються з лекістю, а тим, хто про них справді мріє і справді буде хорошими батьками - всі перепони для їх появи?!!!
Ага, у черзі дитина питає батька - а что такое миндалины? Думаю, ну поясни ти хоч би своїми словами! а тоді додай - удома подивимось у неті, як вони виглядають (я б так зробила). Не, ІГНОР, блять!
Але Лідусь, скажу тобі із власного досвіду: навіть омріяні, довгожданні діти - далеко не завжди обходиться без окриків\підвищеного тону, хоч як не старайся!
Comments 22
я розмовляю з Маруською вдома, розмовляю по дорозі в садочок (читання вслух у моєму виконанні Марія не любить :(), але намагаюся не робити цього в лікарні (краще зайняти дитину чимось цікавим) або у транспорті (аналогічно).
Reply
Reply
Reply
У моїх батьків є сусідка, молода жінка з дитиною. Дитинці 6 років, зараз та жінка чекає другу. Так от, багато разів зустрічали ми їх з донькою на вулиці. Жодного разу не бачили, щоб вони про щось говорили. Зазвичай мама іде собі, теревенить з кимось по мобільному, за руку тягне за собою малу, яка насуплено йде мовчки. Сумно якось. Я розумію, що всі можуть втомитись від безкінечних дитячих розмов. І що мої спостереження не є достовірними. Але чомусь шкода мені її цю доньку, і ту ще ненароджену дитинку
Reply
Но и молчание в поликлинике - не показатель игнора. Я вот в общественных местах с дочкой, правда, не молчу, но жужжать стараюсь очень-очень тихо на ушко, потому что мамашкинский щебет на весь автобус/фойе - очень нервируют.
Reply
на вулицях, у транспорті, та будь-де - натовпи мамочок, яких їхні діти відверто дратують. всім. не говори, не біжи, не плач, не вертися. на запитання відповідають криком чи навіть биттям. це їхня власна тупість. бо це означає, що вони самі для себе досі не знають відповіді на ці запитання. плюс така собі "дідівщина": у мене вже є дитина, вона моя, роблю з нею, що хочу.
завжди виникає запитання: ну чому таким людям діти даються з лекістю, а тим, хто про них справді мріє і справді буде хорошими батьками - всі перепони для їх появи?!!!
Reply
Думаю, ну поясни ти хоч би своїми словами! а тоді додай - удома подивимось у неті, як вони виглядають (я б так зробила). Не, ІГНОР, блять!
Але Лідусь, скажу тобі із власного досвіду: навіть омріяні, довгожданні діти - далеко не завжди обходиться без окриків\підвищеного тону, хоч як не старайся!
Reply
Leave a comment