"Повітова Фанаберія" - репортаж з відкриття.
31 травня, 17.50
- Там хоч трохи людей є? Хтось бачив? - запитує 43-річна галеристка черкаска Наталя Вернидуб у жінки років 35. За 10 хвилин вона відкриватиме перший для Черкас десятиденний фестиваль сучасного мистецтва «Повітова Фанаберія».
Експозиція та всі заходи проходять у приміщенні колишнього кінотеатру. Про це нагадує екстер’єр будівлі та її інтер'єр. Де-не-де зі стін виглядають дроти. Позалишались і рекламні банери та плакати. Квитки та абонементи - торби з символікою фестивалю - продають з білетних кас при вході. Біля них оголошення про заборону входу на експозицію "дітям" до 16 років. Бар у фойє серед усього пропонує і попкорн. В одному з глядацьких залів, який наразі без сидінь, розмістили основну експозицію та сцену. По периметру на стінах представлені роботи. На сцені скульптурна композиція з металу черкасця Олександра Дувінського «Ахіл вбиває Гектора».
- Накроватно-прикроватый светильник, - говорить автор про роботу. На кінці батога Ахіла вкручена лампочка.
В залі ще кілька інсталяцій, прортрет Рембрандта в тунелі зі старих рам. Автор «Рембрандта» черкасець Ярослав Могильов та 32-річний художник Юрко Кобенко зі Львова та п’ють пиво сидячи на підлозі в залі біля витворів.
Серед представлених картин також роботи Гриці Ерде, Олега Нагорного та багатьох інших сучасних митців. Найбільше ж на фестивалі картин київських художників, які представляють напрям "жлоб-арт" 33-річного Івана Семесюка та Олекси Манна, 33 роки. На картинах Івана Семесюка фігурує його інтерпретація образу жлобів, "гопників", провокативні насмішки над українськими символами. На роботах Олекси Манна зображені переважно химерні людиноподібні створіння, багато деталей, написів. Переважають темні тони. Олекса також малює на "жлобську" тематику. Деякі їхні картини "прикрашені" нецензурною лексикою.
- Є художники, які роблять красіво, а ми - кумедно і критично. Нас за це багато хто не любить і вважає, “що ми плюємо в криниці народної пам’яті”. Насправді ми просто критикуємо наші ментальні вади, чиряки аморальні. Кругом багато гопніків, дегенератів, ніде правди діти. Хось же ж мусить їх малювати - говорить про свій стиль Семесюк.
У фойє на підлозі робота Сергія Козаченка - розфарбоване чорним біле панно. Далі - інсталяція Антона Варги, Томаша Гажлінські та Анатолія Титаренка «Сльози сонця». На білому панно лежить кора, вирваний з корінням очерет, осока та декілька сухих гілляк. Це все хлопці «добули» вчора неподалік Черкас, біля бази відпочинку на якій ночували. Поруч на нетбукові - відеоряд того процесу: хлопці пливуть Дніпром на човні. На стіні серія портретів історичних діячів та класиків літератури в спортивних костюмах роботи 25-річного черкащанина Дмитра Кришовського. Він працює дизайнером у будівельній фірмі. Це одна з перших його виставок.
Підбором митців на фестиваль займалась куратор проекту Наталя Вернидуб.
- Звичайно набагато дешевше було б поїхати десь в Київ і подивитися ці роботи, - говорить організаторка «Фанаберії». - Але чому б не привезти їх в Черкаси? Перш за все при підборі митців я керувалась ідеєю певної мистецької провокації. Це є новим для нашого міста. Мені хочеться продемонструвати Черкаси, як майданчик для мистецьких провокацій. Тому що наразі немає в місті потужних сучасних арт-проектів, - каже жінка. - Все почалося із Семесюка, тому що це «любовь непроходящая». Який же жлоб-арт без Олекси Манна. Кобенка я бачила роботи, Гриці Ерде. Коли я казала про те Вані (Семесюку), що тут має бути, то він каже: «У вас має бути таке провінційне тепле мистецтво, як дідова піч. А київська сволота понавозить всілякої гидоти». Одна ідея перетворилася в третю, та - в іншу. Але зрештою все вийшло, - говорить галеристка.
18.07 Відкривають двері кінотеатру для відвідувачів. Дехто бере квитки, які першого дня коштують 30 гривень. Переважно ж відвідувачі - місцеві митці та журналісти. Деякий час розглядають роботи. Чути, як хтось вголос читає матюки. Дехто кривиться, оглядаючи роботи. Хтось сміється, фотографується.
- Цікаве провокативне мистецтво. Вдома таку картину, мабуть, не повісив би. Взагалі вперше бачу це мистецтво і зараз ще осмислюю свої відчуття. Але я відчуваю, що воно викриває ті проблеми, які є в суспільстві, - говорить депутат Черкаської міської ради Андрій Більда, 39 років, розглядаючи "жлоб-арт".
- Я вже все бачив в інтернеті. Повісив би таку в кабінеті.. Тоді, коли б став жлобом, - говорить екс-керуючий справами Черкаського міськвиконкому Микола Кудрявцев. - Дівчатам он сподобалась картина «*би українське». А чогось такого, що мене здивувало. Щоб «Ах! І впав.» - нема. А музику б послухав, - відкриття увінчають виступом львівського гурту «Гич-Оркестр».
Майже всі автори та музики виходять в цей час на двір «покурити». Хтось виніс і пляшку коньяку та кілька пляшок пива.
- Мало людей кажеш? - перепитує Олекса Манн у хлопця, який щойно теж вийшов із зали.
- Нічого. На першому концерті у «Sex Pistols» було 12 чоловік. А тоді потім вони стали апостолами, - говорить Юрко Кобенко. Товариство називає його «Куб».
- Ти ж знаєш яке ставлення людей до нас. Пересічні українці взагалі не розуміють чим ми займаємось. Обичні.
- О, бичні! О, бичні! - сміється Куб.
- Ми срали в криницю народної пам’яті, - Семесюк підіймає вказівний палець догори.
18.25 На вулиці біля головного входу в колишній кінотеатр діджей грає жорстокий драм’н’бейс. Двоє місцевих молодиків роздяглися до трусів і танцюють у свіжих калюгах.
- Я - Конь. Анархист! , - представляється один з них. У нього на голові підфарбований синім оселедець.
18.43 Наталя Вернидуб виходить на двір і просить «Гич Оркестр» на сцену. Хлопці неспішно докурюють і розпочинають виступ. Відвідувачі всідаються на підлозі. Дві пари танцюють.
19.20 Івана Семесюка знайомлять із Дмитром Кришовським. Художники йдуть курити до чорного входу.
- Як то ти надумав таке робити? - Семесюк крутить самокрутку з тютюном.
- Как?.. Сижу… Нефиг делать. Вижу Шевченка - иди сюда! - відповідає Дмитро. Просить цигарку. Каже, що зазвичай не курить. - Мне как то друг из Черкасс говорит: «Я тебя попробую в наш художественный музей в Черкасах так лёгинька пропихнуть. Потом звонит мне и нихера. Не прошло по цензуре.
- От для чого ми зробили «Бактерію» (галерею). Ми всі жлобісти хитросракі, але більшість платформ для нас закрита. Є такі мафіозно-кланові теми. Многие нас не любят, - Іван переходить на російську, - Пришлось зделать свою платформу.
- Готов поддержать. Я и котов от руки в спортивних костюмах рисовал и голубей когда то. Вот ту картину «Пацанчик и голуби» (робота Семесюка) мне года два назад одногрупница скинула. А я глядь: ого! Похож! Такая истерика на кафедре. Я как припрусь на пары в Адидасе - все говорят - ето тупо ты. - Дмитро затягується.
- Я понял, что мы делаем правильное дело тогда, когда начал видеть собственные картины на заставках телефонов у троллейбусе, - говорить Семесюк.
- Не поверишь! Мне вчера типчик - динамовский ультрас - скидывает репост. Я выкупил, что ето та серия Шевченко! (Картина Семесюка «Тарас Григорович Bad Terry», де він зображує його футбольним хуліганом. «Шева був-би футбольним хуліганом і скінхедом, якщо вже окунати його постать у наш час. І він точно не був-би студентом Могилянки, цього знаного соціал-упирятника» - говорить митець про цю роботу на своїй сторінці у Фейсбуці - Країна).
- Ох… Я так щас пострадал изза неё. На меня набросились какие то социал-демократы. Страшно причём. Вишиванщики. Там один дибил есть. Козак известный. Точиться така страшна колотнеча, шо я боюсь вийти з дому. Там такі гайдамаки, знаєш, з охоронним агенством, шаблями.
- Тю! Так вот и мне подзвонили! У меня же в серии есть Сталин, Янукович и Гитлер и мне посоветовали их убрать. Три работы лежат в подсобке. Говорят нельзя таких ставить в один ряд. - Дмитро гасить цигарку об бетон.
- А я чертовски рад, что такие роботы подвергают чертовской цензуре. Такой причём дуболомской, - відповідає Семесюк.
- Ну я какбы первый раз.
- Всё впереди! У меня картины снимали с выставок со скандалом вообще. Приходили на одну выставку возле Лавры попы и давай: «Уберите! Сюда прийдёт наша паства!». Ненада. Мы короче заклеили те письки.
Семесюк докурює. Художники обмінюються номерами телефонів.
- Может пива? - пропонує Кришовський.
- Я за рулём сегодня, - відповідає Семесюк, - Хотя можно и остаться. Тут потусить. Мы вписались тут в такого чувака просветлённого. Какого то ирландского друида. Он чаи такие варит! Очень классный.
Митці йдуть до зали. Через декілька хвилин сидять уже на барі з келихами пива.
19.46 Закінчується виступ «Гич Оркестру». Хлопці йдуть зі сцени на двір через чорний хід. Публіка просить заспівати «на біс».
- То підемо? - запитує у музикантів вокаліст Мар'ян Пиріжок.
- Пішли, - хлопці повертаються і виконують ще дві композиції.
Опісля виступу публіка розходиться. Дехто купує у хлопців їхній диск «Півальбома» і просить автографи.
20.07 На касі кінотеатру беруть квитки двоє останніх відвідувачів. Блондинка в блакитному светрі років 22 та хлопець на років 5 старший. Слідую тихцем за ними.
- Это искусство? Это можно розкусить, когда на самом деле шариш в искусстве. Много современных художников думают, что можна взять какое то полотн, чтото на него ляпнуть и назвати искусством. - говорить дівчина, розглядаючи на підлозі роботу Сергія Козаченка. Дніпровську інсталяцію увагою оминають.
- О! Нормально! Смотри! Лэся Украинка в Найке, - хлопець кличе дівчину до експозиції Кришовського. - Щёлкни меня возле Шевченка в Адидасе!
Переходять в основний зал. Тут вже майже нікого немає. Музиканти пакують інструменти. Спілкуються гурт митців. Хтось курить біля чорного входу.
- О! «Пацанчик и голуби»! Сфоткай меня, чтобы и голуби поместились, - хлопець стає поруч з картиною і схрещує руки на грудях. Дівчина робить кілька кадрів на смартфон.
- А ты похож! - сміється. Не зупиняються надовго біля жодної з картин.
- Ну мы это видели уже во Львове и Киеве, - говорить дівчина біля картин Олекси Манна. - Интересно что в человека в голове, раз он такое рисует, - кривиться.
За 12 хвилин оглядають усю експозицію.
Після них через чорний хід заходить той самий Конь. Тепер він одягнений у штани кольору хакі та розтягнуту футболку з написом маркером від руки: «Все государства - концлагеря». Підходить до картини Семесюка «Воля, або смерть», розглядає її і йде. За кілька хвилин заходить знов з патлатим другом.
- Ты ща просрёшся! - говорить йому, - Смотри: «Воля, або смерть». Анархическая темка. Хлопці дивляться ще кілька картин і хоробро приєднуються до святкування відкриття.
«Повітова Фанаберія» триватиме до 9 червня.
Повіт (пол. powiat [ˈpɔvʲjat], біл. паве́т, укр. пові́т) - середня адміністративно-територіальна одиниця в Республіці Польща. Раніше повіт - адміністративно-територіальна одиниця в Великому Князівстві Литовському і Речі Посполитій. Етимологічно термін «повіт» походить від слова «віче» і дослівно означає район, в якому чоловіче населення здатне зібратись на єдине віче для вирішення місцевих питань. Ієрархічно стоїть нижче польського воєводства або російської губернії і вище ніж українська-російська волость, або польська ґміна. В УРСР-СРСР повіти скасовано внаслідок адміністративної реформи 1922-1923 років.
ФАНАБЕРІЯ, ї, жін., розм.
1. Недоречна гордість; пиха, чванливість. - Хіба ж ти не бачиш, що син молодий, набрався трохи фанаберії од тих дворянських дітей у школі, а дійде до зросту - й до розуму дійде (Нечуй-Левицький, I, 1956, 178); - Гріють часом і в райкомі добре. Так за діло ж гріють, щоб краще робив. А він почав, бачите, свою фанаберію на людях показувать (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 314).
2. Безглуздий, невмотивований учинок; примха, дивацтво. З порога посміхається [Кузьма] жінці, а та рвучко одвертає від нього голову й починає так орудувати рогачем в печі, що звідти летять на припічок головешки і вугляки. Але чоловікові не первина ці бабські фанаберії (Михайло Стельмах, II, 1962, 297); - Що, мабуть, Зосим Наумович розпікав? Терпи, козаче, отаманом будеш. Це в нього вже така фанаберія (Валентин Речмедін, Весн. грози, 1961, 66).