Схематично по гідності
Як відомо, гідність дається важче, ніж будь-що. Виходить, маючи і підтримуючи власну гідність, індивід подекуди мусить відмовлятись від особистої вигоди, комфорту, і навіть діяти, коли жлоб і хуторянин можуть спокійно відлежуватись.
Приклад. Ви їдете в метро, і зручно сидите. Читаєте розумну книгу. Всюди натовп. Заходить людина, в силу фізичної немочі, їй важко стояти. Вона стоїть над вами, нічого не каже, але це німий докір. Ви ще уважніше втикаєте в книжку, хоча вам кожен рядок доводиться читати двічі. Ви уже не можете насолодитись читанням - внутрішній голос совісті веде з вами настирливий діалог. В решті ви не витримуєте, і поступаєтесь місцем немічному. Всі, хто зробив камінне лице, вдав сплячого, втикнув в мобільник, продовжують сидіти, а ви їдете стоячи. Ким ви відчуваєте себе в цей момент?
Як відомо, я давно ув інтернеті. І дуже часто я" беру на ікло" якесь незрозуміле і непотрібне, коли можна просто пройти повз. Я витрачаю свій час і енергію, і мої дзен-приятелі, що практикують священне "нєдєяніє" в офісах, роблять мені зауваження. Як відомо, нєдєяніє зберігає час і нерви для тривалої нудьги, яку практикують дзен-приятелі.
Знаєте, чому у Францію, Німеччину запускають диких чорножопих біженців, але не пускають, намагаються видворити наших, з колишнього табору? Тому що наші, білошкірі, сильно псують статистику про цивілізованість білого населення, як носія західної культури на противагу кольоровій афромішанці. Білим плебеям не довіряють: надто цинічні. Притому, чорножопих в колоніях століттями "демократичні західні цивілізовані країни" грабували, бо вони були дикі, а наші самі себе довели до жалюгіддя. Тож заслужили жити там, де гадили. Цілком слушно, як на мене. Європі не потрібні наші знання, бо вони виливаються в знання, як ошукати і отримати більше. Вони підривають устої "культурного використання" буржуазією люмпена, загашеного купівельною спроможністю і споживчим кредитом.
Весь період (дез 18-го, де з 40-х років минулого століття) панування совка, на уражених ним, наче чумою, територіях в закладах громадського харчування псують продукти і інгредієнти, з яких готують їжу на продаж. Після розпаду імперії совка дещо змінилось, але в цілому в тім, що ціна за зіпсовані в несмачну їжу і напої продукти може бути астрономічною. Що, відповідно, не гарантує абсолютно нічого споживачу. Так з усією сферою послуг. Найдешевші в світі продукти, послуги і товари першої необхідності в нас чомусь є найдорожчими і при тому найменш безпечними і найменш якісними - на ризик покупця.
Двадцять років бізнес в Росії і Україні полягає в розкраданні колективної власності і природних ресурсів, які за Конституцією належать всім, і найобуванні ближнього, свого співгромадянина. На вичавлені ошуканством ближнього гроші збагатілі ошуканці втілюють свою мрію - відпочивають і селять сім'ї в Європі, розміщують туди вклади і купують там нерухомість. Тому що там гарно, чисто, смачна їжа, чистіші вулиці навіть на околицях, не обраховують в магазинах, і продають те, що очікує покупець, а не кота в мішку, як на батьківщині. Але хіба можна себе засуджувати за прагнення спожити краще, а не вдовольнятися гіршим і вдовольняти апетити такого ж нечесного ділка як ти сам? Бути все життя в оточенні собі подібних - це таке пекло. Хочеться хоч іноді, відпочивати там, де не серуть собі в колодязі.
Любі друзі, які все б'ються над питанням, як Україну зробити європейською, щоб не треба було принижуватись в консулятах і на митницях, а можна було відпочивати і насолоджуватись чистотою вулиць і смаком страв і напоїв у себе, - все дуже просто. Я дам вам універсальний рецепт. Я уже радила: починайте жити там, де серете.
На кого і на що ви жалієтесь? Припиніть. Зараз же припиніть.
Ви не хочете тримати в собі і захищати свою гідність. Вона така важка, але така вередлива, що її потрібно задовільняти щохвилинно, і не давати приспати. Вона незручна і надокучлива, як понос. Коли ви інвестуєте в неї (час, сили і кошти), ви не зможете жити інакше. Я кажу "ви", бо я маю право протиставляти себе вам. Тим, хто міг би обуритись ошуканством і висловити свою думку, зупиняючи чуже нахабство і спроби найобувати - адресно і безособисто, роками, скрізь, і в будь-який можливий спосіб. В більшості ви самі це нахабство й уособлюєте. Ви обурюєтесь підтасовками на виборах, але просите відомих і невідомих проголосувати за вас на безглуздому форумі чи конкурсі, щоб отримати нікчемний приз чи звання "кращий долбойоб інтернета-2012" - неважливо хто, але кращий. Ви не задумуєтесь, що це нечесно. Це ж вас стосується, що тут такого? Чи не парадоксально, по-вашому, обурюватись, якщо в більшому масштабі якийсь зухвалий дебілкуватий петеушник хоче накруткою ваших "голосів" стати вашим Президентом? Хіба ви його не заслужили?
Якщо хто зачепить ошуканця, - це з вашого погляду, його власна проблема і вибір. Ви ж обійдете стороною - немає сенсу втручатись. Ви знизуєте плечима - для чого гаяти час і псувати нерви. Ви не прокоментуєте цей пост і багато інших постів під тегом "смотрі сєбя нє наєбі". Здавалось би, дрібниця, але це приклад того, як з дрібниці виростає "вітчизняний бізнес". Яким він може бути, якщо не ошуканським?
Ви мовчки почитуєте цей щоденник, щоб відволіктись від повсякденної нудьги, йдете в кафе, де вам підсовують несвіжу глевку булку до кавової бурди, купуєте в супермаркеті несвіжі і ненатуральні продукти, по дорозі додому втикаєте в навушниках в телефон, аби не поступитись місцем і ігнорувати ідентичних вам хамовитих водіїв, пасажирів тощо. Ви не обуритесь один проти кількох, не встанете і не покинете залу з іноземною пропагандистською локшиною на вуха (ви навіть заплатили за квиток, щоб вам її навішали!), не станете на захист власної гідності, щоб не подумали, що ви - неадекватний нервовий скандаліст, і засинаючи в гноївках за ціною космічного корабля за метр квадратний, в засраному і вонючому мікрорайоні, ви мрієте, що ще відкладете, і поїдете у відпустку до Європи, аби насолодитись життям - ось там ви уже відпочинете від всього цього гівна і викладете фоточки в жж, фейсбук, вконтактє.
Я ненавиджу вас усіма фібрами моєї душі. А паче за те, що із-за вас і вашої тремтячої ліні, вашої "економії" на нервах і часі, який ви присвятите нудьзі і дріб'язку, я спостерігаючи за вами, мушу борсатись в тому самому гівні, яке ви розкидуєте по берегах річок і озер. Із-за цього я багато часу проводжу вдома. Я інвестувала багато років тому в гідність і живу як людина, а не худоба. Це мені, звісно, додає клопотів, щодня і щохвилини. Але на відміну від вас, йобані дзен-жлоби, я впевнена, що заслуговую кращого.
Я ненавиджу вас може ще й тому, що мені шкода вас. А може тому, що сама була дещо схожою на вас, виросши в тому самому совковому інкубаторі жалюгіддя, але я збагнула, в чому річ. Суто принципово, хочеться, щоб і ви потроху перестали бути мовчазним бидлом. Я утопістка, всередині живе надія, що ще за життя, можливо, я тут побачу іншу країну, інших людей, якими ми УЖЕ могли би бути, якби не ваша ужиткова свідомість.
Я багато років через цей блог звертаюсь до вас, а ви покручуєте у скроні, коли я бушую і обурююсь, списуючи все на мій недойоб. Я у вашому товаристві міщан - назавжди міська божевільна. Мені байдуже - аби не бути такою як ви - "неначе лялечки комах життя міщани потихеньку коять", як писав Шишко.
Ви заслужили на ужиткове буття. А я намагаюсь з ним непогоджуватись. І відтоді, я маю право протиставити себе вам. Є я і є ви, але ми в різних площинах. Є кілька людей, заради яких варто продовжувати. Так що вам не залишається нічого, щоб мені протиставити. Ви думаєте, що найобуєте когось, а самі в шоколаді. Саме для вас створена ця рубрика. Проігноруйте цей пост - вам же ж не звикати.
Приклад. Ви їдете в метро, і зручно сидите. Читаєте розумну книгу. Всюди натовп. Заходить людина, в силу фізичної немочі, їй важко стояти. Вона стоїть над вами, нічого не каже, але це німий докір. Ви ще уважніше втикаєте в книжку, хоча вам кожен рядок доводиться читати двічі. Ви уже не можете насолодитись читанням - внутрішній голос совісті веде з вами настирливий діалог. В решті ви не витримуєте, і поступаєтесь місцем немічному. Всі, хто зробив камінне лице, вдав сплячого, втикнув в мобільник, продовжують сидіти, а ви їдете стоячи. Ким ви відчуваєте себе в цей момент?
Як відомо, я давно ув інтернеті. І дуже часто я" беру на ікло" якесь незрозуміле і непотрібне, коли можна просто пройти повз. Я витрачаю свій час і енергію, і мої дзен-приятелі, що практикують священне "нєдєяніє" в офісах, роблять мені зауваження. Як відомо, нєдєяніє зберігає час і нерви для тривалої нудьги, яку практикують дзен-приятелі.
Знаєте, чому у Францію, Німеччину запускають диких чорножопих біженців, але не пускають, намагаються видворити наших, з колишнього табору? Тому що наші, білошкірі, сильно псують статистику про цивілізованість білого населення, як носія західної культури на противагу кольоровій афромішанці. Білим плебеям не довіряють: надто цинічні. Притому, чорножопих в колоніях століттями "демократичні західні цивілізовані країни" грабували, бо вони були дикі, а наші самі себе довели до жалюгіддя. Тож заслужили жити там, де гадили. Цілком слушно, як на мене. Європі не потрібні наші знання, бо вони виливаються в знання, як ошукати і отримати більше. Вони підривають устої "культурного використання" буржуазією люмпена, загашеного купівельною спроможністю і споживчим кредитом.
Весь період (дез 18-го, де з 40-х років минулого століття) панування совка, на уражених ним, наче чумою, територіях в закладах громадського харчування псують продукти і інгредієнти, з яких готують їжу на продаж. Після розпаду імперії совка дещо змінилось, але в цілому в тім, що ціна за зіпсовані в несмачну їжу і напої продукти може бути астрономічною. Що, відповідно, не гарантує абсолютно нічого споживачу. Так з усією сферою послуг. Найдешевші в світі продукти, послуги і товари першої необхідності в нас чомусь є найдорожчими і при тому найменш безпечними і найменш якісними - на ризик покупця.
Двадцять років бізнес в Росії і Україні полягає в розкраданні колективної власності і природних ресурсів, які за Конституцією належать всім, і найобуванні ближнього, свого співгромадянина. На вичавлені ошуканством ближнього гроші збагатілі ошуканці втілюють свою мрію - відпочивають і селять сім'ї в Європі, розміщують туди вклади і купують там нерухомість. Тому що там гарно, чисто, смачна їжа, чистіші вулиці навіть на околицях, не обраховують в магазинах, і продають те, що очікує покупець, а не кота в мішку, як на батьківщині. Але хіба можна себе засуджувати за прагнення спожити краще, а не вдовольнятися гіршим і вдовольняти апетити такого ж нечесного ділка як ти сам? Бути все життя в оточенні собі подібних - це таке пекло. Хочеться хоч іноді, відпочивати там, де не серуть собі в колодязі.
Любі друзі, які все б'ються над питанням, як Україну зробити європейською, щоб не треба було принижуватись в консулятах і на митницях, а можна було відпочивати і насолоджуватись чистотою вулиць і смаком страв і напоїв у себе, - все дуже просто. Я дам вам універсальний рецепт. Я уже радила: починайте жити там, де серете.
На кого і на що ви жалієтесь? Припиніть. Зараз же припиніть.
Ви не хочете тримати в собі і захищати свою гідність. Вона така важка, але така вередлива, що її потрібно задовільняти щохвилинно, і не давати приспати. Вона незручна і надокучлива, як понос. Коли ви інвестуєте в неї (час, сили і кошти), ви не зможете жити інакше. Я кажу "ви", бо я маю право протиставляти себе вам. Тим, хто міг би обуритись ошуканством і висловити свою думку, зупиняючи чуже нахабство і спроби найобувати - адресно і безособисто, роками, скрізь, і в будь-який можливий спосіб. В більшості ви самі це нахабство й уособлюєте. Ви обурюєтесь підтасовками на виборах, але просите відомих і невідомих проголосувати за вас на безглуздому форумі чи конкурсі, щоб отримати нікчемний приз чи звання "кращий долбойоб інтернета-2012" - неважливо хто, але кращий. Ви не задумуєтесь, що це нечесно. Це ж вас стосується, що тут такого? Чи не парадоксально, по-вашому, обурюватись, якщо в більшому масштабі якийсь зухвалий дебілкуватий петеушник хоче накруткою ваших "голосів" стати вашим Президентом? Хіба ви його не заслужили?
Якщо хто зачепить ошуканця, - це з вашого погляду, його власна проблема і вибір. Ви ж обійдете стороною - немає сенсу втручатись. Ви знизуєте плечима - для чого гаяти час і псувати нерви. Ви не прокоментуєте цей пост і багато інших постів під тегом "смотрі сєбя нє наєбі". Здавалось би, дрібниця, але це приклад того, як з дрібниці виростає "вітчизняний бізнес". Яким він може бути, якщо не ошуканським?
Ви мовчки почитуєте цей щоденник, щоб відволіктись від повсякденної нудьги, йдете в кафе, де вам підсовують несвіжу глевку булку до кавової бурди, купуєте в супермаркеті несвіжі і ненатуральні продукти, по дорозі додому втикаєте в навушниках в телефон, аби не поступитись місцем і ігнорувати ідентичних вам хамовитих водіїв, пасажирів тощо. Ви не обуритесь один проти кількох, не встанете і не покинете залу з іноземною пропагандистською локшиною на вуха (ви навіть заплатили за квиток, щоб вам її навішали!), не станете на захист власної гідності, щоб не подумали, що ви - неадекватний нервовий скандаліст, і засинаючи в гноївках за ціною космічного корабля за метр квадратний, в засраному і вонючому мікрорайоні, ви мрієте, що ще відкладете, і поїдете у відпустку до Європи, аби насолодитись життям - ось там ви уже відпочинете від всього цього гівна і викладете фоточки в жж, фейсбук, вконтактє.
Я ненавиджу вас усіма фібрами моєї душі. А паче за те, що із-за вас і вашої тремтячої ліні, вашої "економії" на нервах і часі, який ви присвятите нудьзі і дріб'язку, я спостерігаючи за вами, мушу борсатись в тому самому гівні, яке ви розкидуєте по берегах річок і озер. Із-за цього я багато часу проводжу вдома. Я інвестувала багато років тому в гідність і живу як людина, а не худоба. Це мені, звісно, додає клопотів, щодня і щохвилини. Але на відміну від вас, йобані дзен-жлоби, я впевнена, що заслуговую кращого.
Я ненавиджу вас може ще й тому, що мені шкода вас. А може тому, що сама була дещо схожою на вас, виросши в тому самому совковому інкубаторі жалюгіддя, але я збагнула, в чому річ. Суто принципово, хочеться, щоб і ви потроху перестали бути мовчазним бидлом. Я утопістка, всередині живе надія, що ще за життя, можливо, я тут побачу іншу країну, інших людей, якими ми УЖЕ могли би бути, якби не ваша ужиткова свідомість.
Я багато років через цей блог звертаюсь до вас, а ви покручуєте у скроні, коли я бушую і обурююсь, списуючи все на мій недойоб. Я у вашому товаристві міщан - назавжди міська божевільна. Мені байдуже - аби не бути такою як ви - "неначе лялечки комах життя міщани потихеньку коять", як писав Шишко.
Ви заслужили на ужиткове буття. А я намагаюсь з ним непогоджуватись. І відтоді, я маю право протиставити себе вам. Є я і є ви, але ми в різних площинах. Є кілька людей, заради яких варто продовжувати. Так що вам не залишається нічого, щоб мені протиставити. Ви думаєте, що найобуєте когось, а самі в шоколаді. Саме для вас створена ця рубрика. Проігноруйте цей пост - вам же ж не звикати.