сугубо лічное

[zzzulfiya]

багато хто спробував поїхати десь. це закінчується або небажанням кудись їхати надалі, або маніакальним бажанням їздити

Comments

[dali_bude]

Я помітив, що мені зараз цікавіше відвідати якусь українську глушину - цікаве село, мальовничий райцентр, красиві гори етц - ніж відвідати чергове круте закордонне місто. Може, тому, що я провінціал, а може тому, що я вже наїздився. За видатним винятком Єрусалиму, найсильніші враження від закордону завжди походили від щоденного побуту й щоденних людей, а не екскурсій.

[zzzulfiya]

я погоджуюсь. я не їздила надто багато, багато де була прохопцем, нічого не встигла. але я ненавиджу екскурсії, якщо хочеш відчути місце, там треба заблукати, розчинитись.
в глушину не їзджу поки, але мені здається, працює парадокс - найцікавіше завжди під носом.

[dali_bude]

Я теж ненавидів екскурсії, поки не потрапив суто випадково на екскурсію в Єрусалимі, коли був там вдруге. Це була абсолютно стандартна, нічим не особлива комерційна екскурсія, але я прозрів, скільки я "прощолкав" першого разу, коли просто блукав. (В нас були замовники в Ізраїлі, я був там разів п"ять.) Я зрозумів, що усе-таки чимало культурної інформації не читається на поверхні і вимагає, щоб хтось потикав тебе в неї носом (не кажучи вже про закапелки, в які треба знати хід). Відтепер в ідеалі я намагаюся вислухати екскурсію, а після того блукати.

[zzzulfiya]

ну, це якщо їдеш по історичних місцях.
якщо ж просто хочеш змінити країну, місто, обстановку - можна і просто заблукати.
це дає ілюзію "нового життя". дуже допомагає від перевтоми буденністю і одноманітністю.

[zzzulfiya]

дозволю собі додати ще одне спостереження. хоча з нього є виключення.
люди, які маніакально подорожують, самі по собі не викликають жодної цікавості.
крім їхнього багажу подорожей, їм нічого розповісти про себе.
в їх товаристві, якщо накласти табу на розповіді про подорожі, сумно, паскудно і хочеться бігти геть.

[whatsoeverr]

бггг так і єь - рік собаці під хвіст, щоб тиждень пльоскать в напівбрудному босєйні на кріті.

[anita_art]

Полжити - слушна ідея.
Заздрю чоловікові, що він всю торічну зиму прожив у Ізраїлі, у передмісті Тель-Авіву, він переїздив країну вздовж та впоперек і майже вжився в культуру. Я тільки на 9 діб його відвідувала, але все одно, це було зовсім інше відчуття, ніж у туристичних поїздках - він допоміг)). Немає істерії щодо "встигнути за 100 годин" і накупатися і роздивитися скрізь.

Хоча ми й ніколи не ведемося на традиційні маршрути, але про цілий рік вертіння в колесі за тиждень-два кайфу - то правда(

[nickeler]

цікаву ви тему зачепили. животрєпєщущу. по закордонщині мені особисто поїздити не було досі змоги, та і рідною ненькою дедалі менше вдається, але приміром поїздка до Чорнобилю була чимось схожим на катарсис. Щоправда в оточенні підпилих ліквідаторів і співробітника лабораторії замість екскурсовода, через що кінцеві враження трохи стерлися. Але блін, їдеш ти мимо хат, зазираєш в будинки, і твоя свідомість тьмариться від того, як там обірвалось нормальне життя... ну і плюс просто подивитися як люди живуть навколо. побачити червоно-чорні фани у Холодному Яру... побачити, що в одному районі області клали кахлі на будинки, а в іншому - цементну шубу. ну такі от штуки, які нібито нічого не несуть, але в цілому цікаво. Звідси навчаєшся порівнювати, співставляти. А якщо говорити в цілому, за аналогією подорожей, то все в нашому житті беззмістовне )
В цілому ж, я понад усе не розумію потяг населення влітку до Криму: шалені бабки, жахливі умови, зате "а я був на морі"...