Опудало
Очевидно,політтехнолог Тимошенко - випускник Карпенка-Карого чи інституту Поплавського, тільки там у нас готують нікому не потрібних режисерів неіснуючого театру і кіна, бо не дають йому спокою лаври сценариста покійного Горіна і здравствующого режисера
Захарова. Авжеж, нашим «не понятим» - «найкращим, найпросунутішим» режисерам нічого
більше так не вдається, як трагікомедії абсурду. Класику вони ставлять блідо,
штамповано і відверто гадко, хочеться помідором чи якою іншою гидотою кинуть,
але акторів шкода, в них діти. Та і помідори тепер не копієчні. Але в цьому
дійстві просто неба, політтехнолог замахнувся на сокровенне: головним героєм п’єси
абсурда, монотонної і багатоповторної, як переспівана собача пісня, є какбе сам «народ
України». То єсть дебіли, уєбани і дегенерати, як його вбачає Сама Госпожа, «томящаяся
в тємніце сирой».Суть дійства така:
тротуар, де знаходяться магазини GAP, Benetton і прочая - від
Бесарабки до Київської перепічки загороджено наметами, щитами і міліцейським
конвоєм - пішими, автозаками і легковиками. Зайти в магазини неможливо, нам
довелось з Морсковой обходить через Пушкінську і заходити від Бульвару
Шевченка. Звісно, що не тільки нам. Сколь многіє прокляття посилають всі
перехожі - уже біля входу в метро Хрещатик неможливо говорити, доводиться
кричати на вухо один одному, така шумова атака від цього збіговиська. Вереск і
істерія какбе імітують «гнів народний», запальний, і настігающій непонятно
кого, крім неповинних шопів і їх відвідувачів. Неважко здогадатись, що ще тиждень-два
такої «торгівлі», і можна зачиняти «Зару», «Гранд Галерею» і «Маркс і Спенсер».
Не кажучи вже про тих нещасних, хто опинився в гущі п’єси - на правому боці, за
ЦУМом.
Посередині
загорожі між палатками, конвоєм ментів з проїжджої частини - походжають старі
уєбани в вишиванках- колишні замполіти і зав сектором роботи з молодьожжю
парткомів, - тільки у таких виростають такі характерні, наче навісний замок,
морди. Кілька потомлених бабів сидять біля палаток з листівками. Довкола з
ястрєбіним поглядом де-не де стоять молоді здоровані в неприховано дорогих мештах
і костюмах сірих з відливом, очевидно - смотрящіє за отработкой. З гучномовців
верещить на весь Хрещатик якась одноманітна хуєта. Хтось голосом Яворівського
три хвилини кляне Ющенка і його зраду ідеалам майдану, після цього вмикається
якась псевдо патріотична пісня кшталту агіток часів дорогого Леоніда Ільїчя, і
під неї в такт спеціально обучєниє люди, синхронно махають прапорами. Потім
знову три хвилини вереску, незрозуміло звідки говорять - чи то в запису, чи хто
з намету кричить - оратора не видно. Прапоромахачі відпочивають. Черговий безіменний
і невидимий «захисник демократії і народу України» верещить свої три хвилини про
«якщо зараз не об’єднаємось, то…» суля кагбе кінець світу, пекло, і прочіє мучєнія
і казні єгіпєцкіє. Тексти незамислуваті, в основном покликані стращать імбіцильних
дітей і виживших із ума старух. Цікаво, що на фейсбуці останні два тижні такими
ж фразами нєкто Ар’єв починає кожен свій пост. Очевидно, текст канонізірован «главним»
постановником. Далі знову, пісня-марш, з такими характерними словами, типу «ми»,
«сила, воля, Україна», і бодрячком - знову махають прапорами разночінци,
чоловік 50, які стоять всередині загорожі, чітко вишикувані, інакше б
нагадували отару в загорожі. Під час перерви в маханні деякі набирають смс, втикають
в свої телефони чи просто стоять, потрушуючи стомленими руками долу. Люди
різного віку - чоловіки і жінки. Навіть є баби постарше, передпенсійного віку,
але з харошей хваткой -прапори прикріплено до кілька метрових палок, аби видно
було массовость іздалека, махать ними треба з вираженієм, тому слабакам це не
під силу. Грошик стал тяжол, йобтвоюмать. Цікаво, де їх збирають - з вокзалу,
шолі, чи з поїздів висаджують транзитних? На їхньому фоні дуже комічно чується
вигук чергового оратора: «подивіться, скільки нас багато!!!». Да уж, просто вас
- рать! На поминках директора овощєбази було б куди більше. Характерно, що
прапоромахачі стоять за високою металевою загорожею в дрібні дірочки - без наближення
не побачиш, хто всередині. З усього ясно, що почесна хода чи інше массове шествіє
організаторам не по кишені. Лише стаціонарний цирк.
Дорогий
постановнику: хочеться сказать «іщєзні», чи «випий яду», але це скидалось би на
безликий роздратований вигук домогосподарки. Я інше пропоную: набагато більше безплатної
масовки зібралось би, якби театралізоване дійство містило що півгодинне бодай, символічне
(не кажучи вже про справжнє), гільйотинування опудала Тимошенко, так щоб
кожного разу при ударі ножа згори, з шиї защемленого опудала вилітало
різнокольорове конфеті і пластмасові перлини бус, а голова з косою летіла і
бухкала в кошик з паперовими квітами і червоними серцями. І щоб обов’язково з
опудала синхронно злітали мешти на здоровезних каблуках - лабутени чи
луївітони, ото б народ би тішився, можна було б навіть обілєчувать.
І ще цікавийфакт, як міська влада дбає всьо боліє про спокій киян і гостей столиці: коли
треба було заборонять найневинніші акції, суди враховували «думку киян», що
шурхіт ніг заважатиме їм «строїть і жить» в центральних районах столиці,
здебільшого зайнятих офісами, квартирами на здачу подобово чи безстроково для
нетривалих зустрічей пузатих дядь з неповнолітніми коханками, і будь-які акції,
з підозрою на непроплаченість учасників, тут же забороняли. Шоб в самом дєлє,
не шуміли. Це дратує. А тут, судячи з сурових морд ментів, вони не стільки «проти»,
скільки конвоюють і охороняють театральну постановку. Що це означає: Тимошенко
і Янукович давно домовились. Вона вдає опозицію, але в потрібний момент «здає»
все, як пальто в театральний гардероб. А розлючені пішоходи і водії авт,
звісно, проминаючи сцену дійства, перетворюються на симпатиків «терплячого
Послідовного», і триклянуть Тимошенко і бажають, щоб поскоріше вже її поставили
уже до стінки, або здохла вона від перепрошивки морди чи задушилась затісною
сукнею од луїв’ютона. Звісно, вони не забудуть найгидкішу і найбездарнішу
виставу, де настільки все - лож і маніпуляція, що підмінили навіть глядача -
народ. Наскільки піддало б дійству угля, якби воно, покликане вдавати існування
чогось і присутність того, хто відсутній, проходило на околиці, де шурхочуть літаючі
на вітрі сміттєві мішки і листки паперових обгорток. Куда уєхал цирк нікого не
цікавить.