манагемент

Jun 26, 2010 14:11

До мене на роботу приїхала Бурковська і пита Іру. Секретарка чинно відповіда, шо щас проведе її в святиню до Іріни Владіміровни, дірєктара. Бурковська канешна, вахує, но не подає віда, зробивши значуще лице, і проходя повз кухню, в якій я набираю води в чайник, осторожно кива мені головой, хоча їй хочеться, як і мені, вигукнуть "оооо, прєвєд, молишка!" Секретарка підходе і доповіда, мол к вам прішлі, куда провєсті - к вам в кабінєт ілі в комнату для пєрєговоров? Я отвічаю - ведіть до мене в кабінет, Ларіса. Скажіть, що директор зараз підійде, тільки посуд домиє.
Плохо в цей день, очевидно, случилось з юморком у секретарки, вона тільки на мене страшно глянула і запнулась.

Ну шо ж, будем воспітивать.

У наших людей здебільшого немає гранєй. Якщо гумор - то панібратство, немає дистанції - щоб і повага, іі відкритість, і гумор, і совість при тому. Авторитет - це якраз така штука, яка не працює на писі ("пиха" в називному).
Стільки в людях рабства, а від нього - страху, від чого інтриги, наглість, тупість - що бачиш, часом і не треба з ними по-людськи, а тільки як з рабами. Проте це не значить, що вони безнайдійні.

Топ-менеджер - це не той, чия посада називається "дірєктор", а той, кому не потрібен інший топ-менеджер, аби заставити його працювати, стоячи над ним.
Це туго доходить до людей, які понаписували собі на візитках "директор по связям", "директор по маркетингу", "руководитель отдела...".

робота, ггг, што ви бляді пріунилі

Previous post Next post
Up