не день, а сладкій сон. халява друга - знову театр.
"современные театры делятся на два типа: театры, в которых главный режиссер - гомосек, и театры, в которых главный режиссёр - старое пердло. Театры, где главный режиссёр - старое пердло, называются классическими и ставят, преимущественно, пьесы, в которых жена старого пердла в течение двух десятков лет сообщает зрителям о том, как трудно женщине бальзаковского возраста найти себе мужика. Театры, где главный режиссер - гомосек, называются театрами-модерн, экспериментальными молодёжными театрами и театрами-студиями." Лембит Короедов. "Девочки с апельсинами".
сьогодні була водіма жж-юзером, який забажав зберегти своє інкогніто для інтєрєсующихся дармовими квитками шукачів прекрасного, до театру Лесі Українки на мюзикл чи-то рок-оперу "Біла Ворона" в режисерській постановці пана Хостікоєва. Постановка може, і могла би бути кращою, оскільки завжди є місце кращому, але буває тільки гірше. Це ложка дьогтя, щоби ви не подумали, що я так люблю Хостікоєва, що нічого не помічаю. Проте, помітно дві речі - зал забитий. Це перше. Друге, - в театрі Франка йдуть десятирічної давності постановки, їх може і не набереться з десяток. Невеликий асортимент, правда? Чому, питається, україномовна вистава за участю акторів національного академічного йде на сцені іншого театру? По-третє, в хостікоєвських виставах Бенюк грає талановито, захоплено, з якимось дужчим запалом, і не виглядає жалюгідним підстаркуватим блазнем навіть у блазнівському капелюсі, граючи самого блазня. Це моя суб'єктивна думка, сперечатись не варто, шановні любителі справедливих оцінок.
і нарешті, головне: не скажу, щоби мене настіг глядацький оргазм, деколи навіть хотілось сказати "нє вєрю" - особливо на колективні вигуки і танці, але в кінці, мимоволі, на очах підступно знову тремтіли сльози.
і якщо мене спитати, яка головна тема сюжетної лінії, - я без вагань визначу, не будучи професійним критиком, але дещо і не будучи глядачем-любителем, - уже. лейтмотив вистави - СВОБОДА. асоціації з емоціями, пережитими чотири роки тому на Майдані виникли чомусь не тільки у мене. Значить, може й не найкраща постановка, але емоції збуджує саме ті, що треба, піднесені, людяні, горді. І хоча тут я не витратила ні копійки за квиток, проте витратила би без вагань і жалю, якби добрий жж-юзер і не запропонував того квитка в дар. за що йому велике жж-юзерське спасибі.
і я якось так подумала: може Богдан Сільвестрович отямиться все-таки, поки книжка з наведеним епіграфом не надто поширилась в народі? може дасть "умовному ворогу і супернику" - іншому нродному артисту України і батькові театрального сімейства Хостікоєву, - добровільно - порулити на якийсь рік, - це було би доволі ориґінально, шляхетно і навіть дещо новаторськи. хоч всім відомо, що Сільвестрович - не гомосек. бо ще трошки, і буде запізно. стане відомо - що все-таки "пердло". (мон пардон)
да, шоби розвіяти сумніви, додам: цей пост проплачено. Короєдовим. котрий театру нашого не любить з причин відсутності в ньому високого мистецтва. якою би мовою не йшли вистави і на якій би сцені, безвідносно якого типу головний режисер.