look who's talking
Остерігайтесь, браття, занурюватись в себе і сумніватись в собі. Більше сумніваєтесь - глибше занурюватиметесь. А коли світло перестає потрапляти через мутну товщу води, на вас чекає страшний час повільної загибелі.
Наше призначення в цьому світі - увійти до Вічності, будучи у фізично смертному тілі, пізнавши і витримавши Любов. Недарма найбільшим гріхом вважається вбивство. Теософи можуть легко розкласти вам зміст поняття "вбивство" - вбивство Любові (згадайте про божественну любов до творіння свого і т.д.) як джерела буття всього сущого.
Багато хто із вас блукає в собі, як п"яний блукає в кімнатах темного будинку.
Отримуючи перший досвід любові, і прикро випустивши його з ваших долонь, неначе невмілий птахолов, з рук якого втікає в небо птах, ви починаєте надто прислухатись до стороннього шурхоту, плутаючи його з шурхотом од вашого руху, подиху, чи шуму роботи внутрішніх органів.
Господь створив людину із своєї благодаті, яка є безмежною. І блукати в собі ви можете вічно, стережіться цього лабіринту, браття.
Не засліплюйте себе, не присипляйте, ви і так спите і не можете прокинутись. І крізь сон цей витікає з вас ваш Час. Коли ви прохопитесь, помираючи в фізичному світі, ви затужите, оскільки вхід в інший, тонкий світ для вас назавжди замкнеться. Ми не боїмося смерті як процесу, ми боїмося закриття воріт. Приречення бовваніти у своїх розкладених останках, заточеним у тюрму власного безсилля - хіба це не страшне покарання?
Йдучи на поводу в лукавого, ви прислухатись до себе: " а люблю я, - чи мені тільки здається", "а щасливий я, - чи тільки здається". Так вподобляєтесь вченому дурневі, який отримавши скрипку, замість того, щоб заграти на ній і отримати задоволення від чудової музики, розколює її на щепи, описує її форму, хімічний склад, розглядає через кольорові скельця, під мікроскопом, колупає паличкою - загалом нищить, щоб отримати уявлення тільки про її частини, так і не пізнавши цілого.
Так, порпаючись в собі замість того, щоб прожити, відчути, ви заглиблюєтесь у свою безодню, яка без "обміну" іскрами є пустою і темною. Адже, щоб викресати вогонь, - одного кременю недостатньо, треба ж об нього чимось терти.
Я знаю, знаю серед вас таких. Я можу назвати поіменно, але список буде надто довгий.
Іронія в тому, що перебуваючи на глибині в пізнанні і дослідженні правдивості своїх бажань, передчуттів і намірів, ви перестаєте чути і бачити навколишній світ, нехтуєте знаками, перетворюєтесь в дещо, що топиться в собі, пожираючи своє єство, для того щоб його переварити і погадати на екскрементах.
Господь дає вам в руки інструмент, за допомогою котрого ви відчуєте блаженство, а ви тікаєте від нього, ховаєтесь, сумніваєтесь. Сумніватись у собі - значить ображати Господа, який створив людину від Любові, по образу своєму і вдихнув у неї свою божественну частку.
Хто я, щоб повчати вас? Та, фактично, ніхто. Засуджена за гординю на невдячне ремесло Cрільця. Я пускаю стріли людям у очі, у серця, під ребра, а деколи в спини. Вони ненавидять мене, відвертаються, штовхають, тікають.
Мені боляче, але нічого не вдієш. Як майстер ручного ремесла не задумується, навіщо він стільки сил докладає для того, щоб ліпити, тесати, кресати, так і я не вправі сумніватись, оскільки моя місія загрожує не бути виконаною, і я перетворюсь на отого старого, що котить вгору свій камінь.
Я намагаюсь вас розбудити, хоч ви, прокинувшись будете проклинати мене, та поки що жоден не прокинувся зовсім, кілька тільки відкрили очі, а потім з силою їх заплющили. Пригадуєте, Христа вхопили тому, що його учні заснули, бо дуже солодким є сон перед самісіньким пробудженням, як кожна справжня спокуса.
Що ж, кидайте у мене ваше каміння. Якщо ви не хочете прокидатись добровільно, я пускатиму у вас стріли доти, поки ви не прокинетесь від лютого і пекельного болю. За одного, хто насправді вчинить собі пробудження, мені обіцяно звільнення. Тобто, відпустку. За власним бажанням. Стосовно моєї "рани", то вона ятриться і болить. Дуже, - не сумнівайтесь. Інколи я сама роз"ятрюю її в собі, щоб через той біль переконатись, чи я не сплю, і чи не сниться мені моє страшне ремесло.
А може, є добровольці? Підходьте. Чи буде боляче - залежить насамперед від вас.
Наше призначення в цьому світі - увійти до Вічності, будучи у фізично смертному тілі, пізнавши і витримавши Любов. Недарма найбільшим гріхом вважається вбивство. Теософи можуть легко розкласти вам зміст поняття "вбивство" - вбивство Любові (згадайте про божественну любов до творіння свого і т.д.) як джерела буття всього сущого.
Багато хто із вас блукає в собі, як п"яний блукає в кімнатах темного будинку.
Отримуючи перший досвід любові, і прикро випустивши його з ваших долонь, неначе невмілий птахолов, з рук якого втікає в небо птах, ви починаєте надто прислухатись до стороннього шурхоту, плутаючи його з шурхотом од вашого руху, подиху, чи шуму роботи внутрішніх органів.
Господь створив людину із своєї благодаті, яка є безмежною. І блукати в собі ви можете вічно, стережіться цього лабіринту, браття.
Не засліплюйте себе, не присипляйте, ви і так спите і не можете прокинутись. І крізь сон цей витікає з вас ваш Час. Коли ви прохопитесь, помираючи в фізичному світі, ви затужите, оскільки вхід в інший, тонкий світ для вас назавжди замкнеться. Ми не боїмося смерті як процесу, ми боїмося закриття воріт. Приречення бовваніти у своїх розкладених останках, заточеним у тюрму власного безсилля - хіба це не страшне покарання?
Йдучи на поводу в лукавого, ви прислухатись до себе: " а люблю я, - чи мені тільки здається", "а щасливий я, - чи тільки здається". Так вподобляєтесь вченому дурневі, який отримавши скрипку, замість того, щоб заграти на ній і отримати задоволення від чудової музики, розколює її на щепи, описує її форму, хімічний склад, розглядає через кольорові скельця, під мікроскопом, колупає паличкою - загалом нищить, щоб отримати уявлення тільки про її частини, так і не пізнавши цілого.
Так, порпаючись в собі замість того, щоб прожити, відчути, ви заглиблюєтесь у свою безодню, яка без "обміну" іскрами є пустою і темною. Адже, щоб викресати вогонь, - одного кременю недостатньо, треба ж об нього чимось терти.
Я знаю, знаю серед вас таких. Я можу назвати поіменно, але список буде надто довгий.
Іронія в тому, що перебуваючи на глибині в пізнанні і дослідженні правдивості своїх бажань, передчуттів і намірів, ви перестаєте чути і бачити навколишній світ, нехтуєте знаками, перетворюєтесь в дещо, що топиться в собі, пожираючи своє єство, для того щоб його переварити і погадати на екскрементах.
Господь дає вам в руки інструмент, за допомогою котрого ви відчуєте блаженство, а ви тікаєте від нього, ховаєтесь, сумніваєтесь. Сумніватись у собі - значить ображати Господа, який створив людину від Любові, по образу своєму і вдихнув у неї свою божественну частку.
Хто я, щоб повчати вас? Та, фактично, ніхто. Засуджена за гординю на невдячне ремесло Cрільця. Я пускаю стріли людям у очі, у серця, під ребра, а деколи в спини. Вони ненавидять мене, відвертаються, штовхають, тікають.
Мені боляче, але нічого не вдієш. Як майстер ручного ремесла не задумується, навіщо він стільки сил докладає для того, щоб ліпити, тесати, кресати, так і я не вправі сумніватись, оскільки моя місія загрожує не бути виконаною, і я перетворюсь на отого старого, що котить вгору свій камінь.
Я намагаюсь вас розбудити, хоч ви, прокинувшись будете проклинати мене, та поки що жоден не прокинувся зовсім, кілька тільки відкрили очі, а потім з силою їх заплющили. Пригадуєте, Христа вхопили тому, що його учні заснули, бо дуже солодким є сон перед самісіньким пробудженням, як кожна справжня спокуса.
Що ж, кидайте у мене ваше каміння. Якщо ви не хочете прокидатись добровільно, я пускатиму у вас стріли доти, поки ви не прокинетесь від лютого і пекельного болю. За одного, хто насправді вчинить собі пробудження, мені обіцяно звільнення. Тобто, відпустку. За власним бажанням. Стосовно моєї "рани", то вона ятриться і болить. Дуже, - не сумнівайтесь. Інколи я сама роз"ятрюю її в собі, щоб через той біль переконатись, чи я не сплю, і чи не сниться мені моє страшне ремесло.
А може, є добровольці? Підходьте. Чи буде боляче - залежить насамперед від вас.