перегин в свій бік - не чеснота
Мені не подобається політична заангажованість "Оскара" і Нобелівської премії миру з літератури. Щодо інших номінацій в науці я судить не годна - в науці я не розбираюсь. А в літературі - на рівні профчитача
( Read more... )
--------
фальшива, та вона і не подає себе як приклад.
а власне, з літераторів ви багато таких знаєте, що відповідають власному вченню? Шевченко, Стус, може ще Хвильовий і трохи Антоненко-Давидович.
все.
а скільки їх було?
то така рідкість - коли талант достається людині-герою.
і оце "антиросійське - ну, різануло ж.
ну, скільки можна все міряти антиросійством? як би нам взагалі забути цю мірку?:((
мені не дуже подобається Музей по.секретів - не в міру затягнутий, сцени сучасні просто картонні, але "антиросійство"..., так наче "російське" - це вісь навколо якої крутиться Україна: крутнеться в одну сторону - проросійське, крутнеться в іншу - антиросійське, а саме не варта нічого і нікому сама по собі нецікава і визначається тільки напрямком.
і я рада, що нехай хоч трошки про нас дізнаються, бо саме письменники "прописують" народ у бутті.
і треба віддати належне Забужко - вона ніколи не упускає моменти пропіарити українське - від Лесі до якого-небудь сучасного Лиса. Сьогодні Забужко, завтра Лесю поставлять в Ковент-Гардені. :)
ну, і щодо Третьякова і пр. - а як вона їх вибілює? І про фонд Україна-3000 ви так кажете, наче то Забужко свідомо обікрала тих дітей. Все це далеке від об'єктивності і може навіть від тієї прямоти, відсутність якої вам так неприємна.
Що до оперної співачки і всього іншого - то шалено плюсую.
Власне, я розумію, що ви хотіли сказати - що політика переважає художню цінність, що хамство не метод у боротьбі з хамством...
Reply
але не треба давати певним штампам влади над собою або власну проекцію перекидати на мене. зокрема, про антиросійство - таке ж ублюдочне явище, як українофобія, антисемітизм. це тавра, які накидаються дуже хутко. я вбачаю, що поляки надто уже заковбасились і замаринувались на болячках і власній особі. це призводить до провінційності, українці, які живуть у польщі зрозуміють мене. тобто, надолуживши те і інше залишається в них все-таки схиблення, за власним бажанням. а треба прагнути щоб його як остаточного явища не було - тоді можна вповні говорити про дорослішання і відповідальність.
"антиросійськості" на погляд Кісєльова якого-небудь в мені аж пищить. мене також часто звинувачували в антисемітизмі, але це все маячня і мене не обходить.
я не дбаю, що про мене подумає Путін. але я дбаю, щоб українка, в моїй особі, не перетворилась на -фоба і не навішувала штампи так, як це робить пересічний заколдоблений шовініст і невіглас, який у власному оці не помічає колоди.
щодо як олігарха і вкрадене в народу вибілювати - достатньо репрезентативної з'яви. я не можу уявити, щоб оспіваний Забужко Стус, наприклад, був в цій компанії. Або Лукаш. Або Леся Українка сіла за стіл.
репрезентативну з'яву я уже писала, якщо цікаво - ознайомтесь із дописом, десь зимою чи весною був.
якщо прагнути не змішувати талант і особистість, - не повинно бути й священних корів типу Ліни Костенко, яку за це критикує Забужко, і Забужко, яку не можна критикувати, бо бач "вона робить для України". я проти ідолів, ідолізації, і вважаю, що в 21 столітті світ може собі дозволити винагороджувати за досягнення, а не догоджання одній політичній лінії чи іншій, або окремій спільноті.
гуманістичні цінності не змінились з часів Платона, так чому ми граємо в ці ігри з натягнутими здобутками? а що демонізувати Забужко, не визнавати того, що їй справді вдалося - тут я теж проти. В цьому випадку варто спитати в обвинувачувальника, що він (вона) може протиставити. Мені в літературі нічого, але до олігархів за грошима на мої проекти я теж не лізу, при столах їх не пасуся. Тому й протиставляю.
Якщо Лесю поставлять в Ковент-гардені, це саме по собі не цінність. Цінність - це донести її талант і передати його людям, які без сторонньої допомоги могли б його відчути.
Що вся планета знає про Україну зі слів Чорнобиль і Шевченко (футболіст), а тепер Клічко, - це не значить, що ми відомі справжніми і нетлінними гуманістичними цінностями і талантами.
Reply
просто критика, на мій погляд, необ'єктивна. із серії "перебавили куті меду".
Ото ж то що і не значить. Тому нехай про нас знають більше - що в цьому бажанні поганого?
а як можливо від'єднати постановку в Ковент-Гардені від того, щоб донести Лесин талант?
Reply
об'єктивна чи необ'єктивна критика - це ваше суб'єктивне судження, у мене своє суб'єктивне, я не буду сперечатись.
Reply
Як згадаю - напишу, у когось читала пару реплік про талант і порядність - про необов'язкову пов'язаність цих речей, добряче було ув'язано. Хм, а може в тої т таки Забужко?
Що до -фобства.
Погоджуюсь з вами, але не можу для себе знайти визначення коли ще не фобство, а коли фобство.
І якщо було гівно - то говорити про це фобство чи ще ні?
Reply
Reply
http://life.pravda.com.ua/columns/2013/10/21/141213/
Інколи мені здається, що українці можуть радуватися перемогам українців тільки всупереч розпачу та злості умовних ворогів. Щось на кшталт: "Ви думали, що вмерла Україна? Так ось вам!" Починається безпощадна п’янка та народні гуляння. Правда, це не надовго. Бо найбільший наш ворог і випробування - ми самі.
В цьому сенсі напевно треба сказати, що для кожного висловлювання чи публічного виступу є свій контекст. Самі по собі слова не є повним описом того, що відбувається. Одне й те ж саме можна сказати в Думі і в Раді і воно буде прийнято по-різному, бо різними є контексти. А є додатково і історія кожного мовця, його мотиви, рівень довіри до нього, його бувші та теперішні друзі та однодумці. Вретші те, наскільки "переможець" сприяє -- чи не сприяє -- тому, щоби "його перемога" стала "нашою перемогою". Важко визначити, що це за таке сприяння, але мені здається воно існує об'єктивно.
Я би був дуже вдячним авторці (Л. Денисенко), якби замість замість чергового "що ж з ми за народ такий" вона як письменниця написала б есе про премію Анґелуса, про те кого туди номінували і хто вибирав, що стало з попередніми лауреатами, де їх переклали і надрукували, і ще щось таке, що вона знає з внутрішньої літературної кухні і що варто знати читачам, щоби уявляти собі масштаб події. Щоби наступного разу читач міг десь у Варшаві, чи в Празі, використовуючи надійні факти і свою голову, підтримати розмову про премію Анґелуса, а не про те, "що ж ми за народ такий". Хочу, щоби в критичних статтях письменниці писали про щось своє, літературно-фахове, замість того, щоби писати заяложене професійно-українське. Бо, врешті, що ж ми за народ такий?!
Все це я напевно пишу до того, що наше ставлення до премії Ангелус не можна залишити на рівні "Ок, вручили поляки - їх справа". Факт цей ми якось маємо переварити принаймі на рівні, що відповідає статусу самої премії. І в цьому нам мають допомогти ті з нас, хто має компетентність. А ми маємо допомогти їм слухаючи: критично, але не вороже.
Reply
Reply
І себе не привласнюємо.
Reply
Reply
ми дивимось на все з чужого боку - російського, польського, європейського, загальнолюдського і практично ніколи з українського.
ми наче народ без власного "я" - власне, це все від того, що ми самі себе погано знаємо: свою культуру і свою історію.
Наслідок колоніального минулого.
Reply
Reply
Тобто зробити з цього нагородження загальноукраїнську подію.
Reply
Reply
Leave a comment