перегин в свій бік - не чеснота
Мені не подобається політична заангажованість "Оскара" і Нобелівської премії миру з літератури. Щодо інших номінацій в науці я судить не годна - в науці я не розбираюсь. А в літературі - на рівні профчитача.
На цьому рівні я вбачаю премію "Ангелус", вручену Забужко у Польщі політично вмотивованою. І це прикро, тому що ніби у високому прийнятті у високих дам заголилося спіднє.
Премію дали за "анти-совок і анти-російщину", у поляків це також хворе, поранене місце. Але чи знають вони, в чиїй компанії Оксана Стефанівна проводить досуг - Новий рік святкує в хаті у Третякова, "благочинний вечір, - це де дами у хутрах" (с) - у Фірташа на відбілювальному балу в УКУ. Ну, і крім того, фінансово писанню значного за обсягом сторінок твору дякувати "Фонду 3000", який збирав грошенята на лікарню майбутнього. З лікарні для діточок, що до майбутнього не дожили і не доживуть. Найбільший талант Оксани Забужко - власний піар. І вміння капіталізувати кожний рядок. Як, зокрема, були використані власні розчарування і злість від невдалого роману феміністичними грантами на "Польові дослідження", послідовно осяяними преміями і схваленням схибленими на фемінізмі комітетами в Америці. Я погоджуюсь, багато чого написано і в потрібну хвилину, і висловлено, як слід, але літературний успіх Оксани Забужко певним чином незмінно пов'язаний з фінансовим. Ок, вручили поляки - їх справа, але я не вбачаю радості. Мені хочеться, щоб більше було гарних книг. Зрештою, на чиї гроші вони пишуться - це діло третє, але давайте, якщо відверто, відслідковувати лінію думка-намір-дія-результат. Брати участь у вибілюванні олігархічних грошей - це все одно, що допомагати вкрадене ховати. Повчати українців гідності й свободі, не створивши власного прикладу волі і незалежності від коньюнктури - погана нота, фальшива. Чудовий, чудовий есей Забужко про Катерину Білокур. Я плакала, чесно. Та все ж втомлює сама Забужко в усьому іншому, особливо в "Музеї покинутих секретів". Але за есей про українську художницю Ангелуса не дають, Нобелівки теж, а за епік і антиросійське - будь-ласка, залюбки.
Я також не вважаю адекватним відсторонення оперної співачки, яка вивалила на профайл фейсбуку власну дурість, від вистав. Це політично вмотивоване рішення, більш того - це ручне управління, дискримінація і репресія.
Тому що слід було вчинити не так. Якщо співачка добра, але голова в неї дурна - можна було поставити їй умови - або ти вибачишся за двозначність перед українцями, чиїм коштом утримується Національна Опера, або йдеш працювати в комерційний заклад. Співати в приватних театрах чи комерційних концертах, антрепризі або на крайняк, в ресторані чи на віллі олігарха, з павичами, пальмами і іншими діковінамі. І транслюй собі свою дурість на здоров'я, ТП.
Але відсторонювати, але залишати, - це непристойно. Це з одного боку, плювок в морду нації, головного спонсора всього, що має вивіску "Національний" і отримує кошти з бюджета, хай мінімальні. А з іншого - присадка на ручне управління, ручне втручання і догоджання інтересам певного долбойоба, чергового начальничка. Заголи ляжку перед директором - отримаєш другорядну роль, відсмокчи якісно - отримаєш першу роль, повний фарш - отримай бенефіс.
Щодо "заслужених" і "народних" і "кавалерів орденів" і "тричі" удостоєних у мене, на жаль, залишається гіркота, та сама, яку я бачила з дитинства від конкурсів дитячої творчості, олімпіад, змагань і фестивалів, грамот і подяк, здебільшого все починається там. І нині післясмак не пропав. А все тому, що я думаю, винагороджувати за те, що разом не любимо, або за те, що так співпало - любимо разом, в своєму кружку, пісочниці, - це причина профанації і знецінення заслуг, звання, і всіх т.зв. колективних цінностей.
Саме тому я не відчуваю великої радості від першої новини і не втішаюсь від другої.
Для зростання до справжньої цивілізованості, суспільства відповідальних і дорослих людей (хай це утопія, але вона мені дорога і варто її прагнути), важливо не замулювати дзеркало. Бо можна прокинутись тим, з ким боровся, і напоротись.
На цьому рівні я вбачаю премію "Ангелус", вручену Забужко у Польщі політично вмотивованою. І це прикро, тому що ніби у високому прийнятті у високих дам заголилося спіднє.
Премію дали за "анти-совок і анти-російщину", у поляків це також хворе, поранене місце. Але чи знають вони, в чиїй компанії Оксана Стефанівна проводить досуг - Новий рік святкує в хаті у Третякова, "благочинний вечір, - це де дами у хутрах" (с) - у Фірташа на відбілювальному балу в УКУ. Ну, і крім того, фінансово писанню значного за обсягом сторінок твору дякувати "Фонду 3000", який збирав грошенята на лікарню майбутнього. З лікарні для діточок, що до майбутнього не дожили і не доживуть. Найбільший талант Оксани Забужко - власний піар. І вміння капіталізувати кожний рядок. Як, зокрема, були використані власні розчарування і злість від невдалого роману феміністичними грантами на "Польові дослідження", послідовно осяяними преміями і схваленням схибленими на фемінізмі комітетами в Америці. Я погоджуюсь, багато чого написано і в потрібну хвилину, і висловлено, як слід, але літературний успіх Оксани Забужко певним чином незмінно пов'язаний з фінансовим. Ок, вручили поляки - їх справа, але я не вбачаю радості. Мені хочеться, щоб більше було гарних книг. Зрештою, на чиї гроші вони пишуться - це діло третє, але давайте, якщо відверто, відслідковувати лінію думка-намір-дія-результат. Брати участь у вибілюванні олігархічних грошей - це все одно, що допомагати вкрадене ховати. Повчати українців гідності й свободі, не створивши власного прикладу волі і незалежності від коньюнктури - погана нота, фальшива. Чудовий, чудовий есей Забужко про Катерину Білокур. Я плакала, чесно. Та все ж втомлює сама Забужко в усьому іншому, особливо в "Музеї покинутих секретів". Але за есей про українську художницю Ангелуса не дають, Нобелівки теж, а за епік і антиросійське - будь-ласка, залюбки.
Я також не вважаю адекватним відсторонення оперної співачки, яка вивалила на профайл фейсбуку власну дурість, від вистав. Це політично вмотивоване рішення, більш того - це ручне управління, дискримінація і репресія.
Тому що слід було вчинити не так. Якщо співачка добра, але голова в неї дурна - можна було поставити їй умови - або ти вибачишся за двозначність перед українцями, чиїм коштом утримується Національна Опера, або йдеш працювати в комерційний заклад. Співати в приватних театрах чи комерційних концертах, антрепризі або на крайняк, в ресторані чи на віллі олігарха, з павичами, пальмами і іншими діковінамі. І транслюй собі свою дурість на здоров'я, ТП.
Але відсторонювати, але залишати, - це непристойно. Це з одного боку, плювок в морду нації, головного спонсора всього, що має вивіску "Національний" і отримує кошти з бюджета, хай мінімальні. А з іншого - присадка на ручне управління, ручне втручання і догоджання інтересам певного долбойоба, чергового начальничка. Заголи ляжку перед директором - отримаєш другорядну роль, відсмокчи якісно - отримаєш першу роль, повний фарш - отримай бенефіс.
Щодо "заслужених" і "народних" і "кавалерів орденів" і "тричі" удостоєних у мене, на жаль, залишається гіркота, та сама, яку я бачила з дитинства від конкурсів дитячої творчості, олімпіад, змагань і фестивалів, грамот і подяк, здебільшого все починається там. І нині післясмак не пропав. А все тому, що я думаю, винагороджувати за те, що разом не любимо, або за те, що так співпало - любимо разом, в своєму кружку, пісочниці, - це причина профанації і знецінення заслуг, звання, і всіх т.зв. колективних цінностей.
Саме тому я не відчуваю великої радості від першої новини і не втішаюсь від другої.
Для зростання до справжньої цивілізованості, суспільства відповідальних і дорослих людей (хай це утопія, але вона мені дорога і варто її прагнути), важливо не замулювати дзеркало. Бо можна прокинутись тим, з ким боровся, і напоротись.