нотатки з презентації
Була сьогодні в книгарні Є на презентації збірки вибраних віршів Андруховича видавництвом А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА. Тріпоче молодь різних вікових категорій - так улесливо любить Андруховича.
Російськоязичная поетка Євгенія Чупріна, - мов опеньок засушений, вдає дияволицю, але теж любить Андруховича любов'ю особливою, вона світилась і всміхалась всім в довкружжі так, ніби всі прийшли на її власну презентацію чи навіть гепенінґ. Евгенія для пущєй впевненості ходить з почтом молодих сцикух-фрейлін.
Видавника представляв Іван Малкович, жучіла ще той. Набивав ціну захолявній книжецці тим, що це, бач, голандське сукно і найкращий папір. Але золотко букв дуже обсипається на тому сукні, підбріхуєте наче крамар, пане Іване. Проте, враження було чудове, бо обидва жґлі. Перлиною вечора був жарт Малковича, який щойно автор і видавник почали згадувати свої заслуги один перед одним, запропонував Андруховичу: "А давай один одному вклонимося", і обоє, сидячи, взаємно похилили голови, під регіт шанувальників, Малкович при цьому яскраво, магічно, наче фокусник, зблиснув лисиною.
Андрухович подобається всім, навіть дітям. Отроковиць до нього тягне одвічний Гумбертівський дух, коли звір біжить на ловця сам, і чманіючи, падає під ноги напівпритомний. Дорослі чоловіки люблять Андруховича як потенційного застільного друга, якому можна похитуючись, довго тиснути руку, обіймати і мурмотіти "я тебе поважаю і ллюблллю", чіплятись за комір маринарки. Тільки от вони не знають, що Андрухович уміє розтанути в повітрі.
Інфантильні чоловіки - люблять себе в Андруховичі, оскільки залишаються зародками вальяжних гульвіс назавжди, пуп'янками несправджених надій, невидроченими повелителями рим і рядків, а тому любити когось окремо без штучного запліднення собою-зародком не годні. Саме такий борсався всю презентацію поряд - з вдвічі молодшою дружиною-дитиною і справжньою дитиною, нервово вдаючи значимість. Сивочолий кадр із розхитаною психікою, такий і повіситись може, залишивши записку із звинуваченнями.
Молоді хлопці шаленіють від того, що Андрухович шаленів від платівки такої-то (важковимовна назва) групи задовго до їх народження. Поважні пані шаленіють від спогадів або припущень, що в такім-то році, це міг бути Він. Дівчата-прошмандовки ласо мружаться, ось мовляв, треба встигнути підбігти - потягнуть на бенкет. Буде що розповісти в гуртожитку Могилянки.
Ніхто не хоче помітити, що Андрухович давно і назавжди закоханий, всім хочеться вірити, що їх кумир залишив простір для взаємности. Люди на презентаціях Андрховича виділяють в повітря якийсь ефірний елемент чи то полюцій чи то ілюзій, і той елемент, наче патока, заливає всі шпарини і застигає, наче віск чи лой - залежить від критичної кількості полюциголовців - отроковиць і отроків на квадратний метр. Андрухович любить провокувати таку атмосферу і кохається в цьому мареві сам із собою. Тому добре, що поряд все ж зблискував Малкович, сьогодні він був доречним.
Андруховичу дуже подобаються невинні дурепи всіх возрастов, і наостанок зустрічей з пісателем обов'язково попахує, вірніше симулякріє чимось солодкаво-шипровим, як на звітних концертах районів у обласному центрі, бо якась отроковиця в задертій спідниці і заголеними ляшками піонерки-перерістка обов'язково вручить пісателю квіти. А в цілому, звісно, презентація чудова була.
Російськоязичная поетка Євгенія Чупріна, - мов опеньок засушений, вдає дияволицю, але теж любить Андруховича любов'ю особливою, вона світилась і всміхалась всім в довкружжі так, ніби всі прийшли на її власну презентацію чи навіть гепенінґ. Евгенія для пущєй впевненості ходить з почтом молодих сцикух-фрейлін.
Видавника представляв Іван Малкович, жучіла ще той. Набивав ціну захолявній книжецці тим, що це, бач, голандське сукно і найкращий папір. Але золотко букв дуже обсипається на тому сукні, підбріхуєте наче крамар, пане Іване. Проте, враження було чудове, бо обидва жґлі. Перлиною вечора був жарт Малковича, який щойно автор і видавник почали згадувати свої заслуги один перед одним, запропонував Андруховичу: "А давай один одному вклонимося", і обоє, сидячи, взаємно похилили голови, під регіт шанувальників, Малкович при цьому яскраво, магічно, наче фокусник, зблиснув лисиною.
Андрухович подобається всім, навіть дітям. Отроковиць до нього тягне одвічний Гумбертівський дух, коли звір біжить на ловця сам, і чманіючи, падає під ноги напівпритомний. Дорослі чоловіки люблять Андруховича як потенційного застільного друга, якому можна похитуючись, довго тиснути руку, обіймати і мурмотіти "я тебе поважаю і ллюблллю", чіплятись за комір маринарки. Тільки от вони не знають, що Андрухович уміє розтанути в повітрі.
Інфантильні чоловіки - люблять себе в Андруховичі, оскільки залишаються зародками вальяжних гульвіс назавжди, пуп'янками несправджених надій, невидроченими повелителями рим і рядків, а тому любити когось окремо без штучного запліднення собою-зародком не годні. Саме такий борсався всю презентацію поряд - з вдвічі молодшою дружиною-дитиною і справжньою дитиною, нервово вдаючи значимість. Сивочолий кадр із розхитаною психікою, такий і повіситись може, залишивши записку із звинуваченнями.
Молоді хлопці шаленіють від того, що Андрухович шаленів від платівки такої-то (важковимовна назва) групи задовго до їх народження. Поважні пані шаленіють від спогадів або припущень, що в такім-то році, це міг бути Він. Дівчата-прошмандовки ласо мружаться, ось мовляв, треба встигнути підбігти - потягнуть на бенкет. Буде що розповісти в гуртожитку Могилянки.
Ніхто не хоче помітити, що Андрухович давно і назавжди закоханий, всім хочеться вірити, що їх кумир залишив простір для взаємности. Люди на презентаціях Андрховича виділяють в повітря якийсь ефірний елемент чи то полюцій чи то ілюзій, і той елемент, наче патока, заливає всі шпарини і застигає, наче віск чи лой - залежить від критичної кількості полюциголовців - отроковиць і отроків на квадратний метр. Андрухович любить провокувати таку атмосферу і кохається в цьому мареві сам із собою. Тому добре, що поряд все ж зблискував Малкович, сьогодні він був доречним.
Андруховичу дуже подобаються невинні дурепи всіх возрастов, і наостанок зустрічей з пісателем обов'язково попахує, вірніше симулякріє чимось солодкаво-шипровим, як на звітних концертах районів у обласному центрі, бо якась отроковиця в задертій спідниці і заголеними ляшками піонерки-перерістка обов'язково вручить пісателю квіти. А в цілому, звісно, презентація чудова була.