Дзен-Короєдизм
Читаю книгу Лембіта Короєдова "Панночки з помаранчами", якою і я була якось пробіглася початком, і мені нємного лічно були протівни оці курєнія трав і ці бляді. Але тепер я почала в середині порпатись, і скажу я вам, вєліколєпіє. Можна вчепитись за те, що консьержка в Парижі пахне "Живанши", але неможливо отказать автору в знанні матчасті: "судя с того, что запах "Живанши" усилился"... - вона згоджується на побачення.
Якщо коротко, це необтяжлива горєстями розповідь про романтиків і героїв початку 21 століття, які внутрішньо десь наприкінці 20-го (бо звагалі це покоління, народжене в 20-му ст.) без надриву, влучно, правдиво і дуже дотепно. Це покоління уже скинули з рахунків особливих надій. І що більш закинуте і неприкаяне, то більше у нього простір внутрішньої свободи порівняно з несвободою відсутності вибору. Вони примудняються жити лавіруя між суворим прагматизмом, цинізмом навіть і кісєйной кружевностію мрії про души прєкрасниє пориви.
А що його герої можуть курити, пити, вступать в бєссмислєнниє половиє связі, зберігаючи при тому якусь внутрішню незаплямованість, наївність і романтизм, здатні на спонтанну шляхетність вчинку і романтику - так Сірожа тут ні словом не збрехав, він сам такий.
Сірожа органічно уникає уєбанщини, не тому, що власне, так спеціально уникає, а тому що вона не є його прицілом, він не береться ні бороть її, ні поширювать, в цьому є якась м'яка філософія, яка допомагаї її зменшити, бо в кожній людині є своя суть, вогник Зеона, так би мовити.
Уважаємо, Сірожа.
Я можу сказати без іронії і компліментарності, що Лембіт Короєдов - майстер художнього слова. Тонко, але не рветься.
Рекомендую.
Якщо коротко, це необтяжлива горєстями розповідь про романтиків і героїв початку 21 століття, які внутрішньо десь наприкінці 20-го (бо звагалі це покоління, народжене в 20-му ст.) без надриву, влучно, правдиво і дуже дотепно. Це покоління уже скинули з рахунків особливих надій. І що більш закинуте і неприкаяне, то більше у нього простір внутрішньої свободи порівняно з несвободою відсутності вибору. Вони примудняються жити лавіруя між суворим прагматизмом, цинізмом навіть і кісєйной кружевностію мрії про души прєкрасниє пориви.
А що його герої можуть курити, пити, вступать в бєссмислєнниє половиє связі, зберігаючи при тому якусь внутрішню незаплямованість, наївність і романтизм, здатні на спонтанну шляхетність вчинку і романтику - так Сірожа тут ні словом не збрехав, він сам такий.
Сірожа органічно уникає уєбанщини, не тому, що власне, так спеціально уникає, а тому що вона не є його прицілом, він не береться ні бороть її, ні поширювать, в цьому є якась м'яка філософія, яка допомагаї її зменшити, бо в кожній людині є своя суть, вогник Зеона, так би мовити.
Уважаємо, Сірожа.
Я можу сказати без іронії і компліментарності, що Лембіт Короєдов - майстер художнього слова. Тонко, але не рветься.
Рекомендую.