К чєму срачі, дрочі!
Срачі в фб щодо заборони куріння в закладах є багатошаровим матеріалом для спостережень і висновків. Все лежить на поверхні. Нічого особистого, просто декілька спостережень.
1. Протестуючі курці чи навіть не-курці демонструють елементарну нездатність бути стороною суспільного договору. Неписаного, що не передбачає санкцій, а грунтується на повазі до ближнього.
Можна навести багато прикладів суспільного договору в різних спільнотах, в тому числі традиційних, де панує релігійний культ. Найміцінішими і тривалішими є суспільні договори, що базуються не на забороні, а на згоді і взаємних поступках. Наприклад, не рвати квіти на клумбі, не бити скло на тротуарі і пляжі, не тирити мило і туалетний папір з громадських вбиралень. Мотивацією дотримання суспільного договору є меншою мірою страх бути викритим, вірніше не він грає панівну, і відтак, стабільнішу функцію. Панівною мотивацією є, як кажуть поляки "же би било пєнькно", тобто щоб було гарно і добре. Гарно і добре всім - від чистого і впорядкованого громадського простору, де людина не мусить зіщулюватись, а відчуває себе вдома і серед своїх, незалежно від місця перебування - у відкритому громадському просторі чи закритому обмеженому колі - вдома, в гостях. Відтак, зона комфорту розширюється, тримаючись на маленьких поступках іншим. Недарма ж нам усім так приємно їздиться до Європи і Америки, авжеж?
2. Пишучи возмущєнія щодо загальної громадянської пасивності у питаннях політичних, курці і "сочуствующіє" виявляють неабияку, проте агресію і протидію закону, що є поступом щодо реалізації прав не-курців, фізіологічно і природньо ширшої групи (згадаймо, як пішли в небуття інші сміховинні зараз соціальні звички - нюхання табаки, жування тютюну, якими "перехворіли" з 17 до 19 століття наші предки, лише тому, що не були застосовані такі хитрощі як залучення медіа і величезні капіталовкладення як в цигарковій галузі). Протидія і заклики ігнорувати цей закон, а також агресія до не-курців і прихильників заборони, це, на мій погляд, - демонстрація абсолютної неповаги до закону як вимушеного обмежувального заходу для компромісу в інтересах спільноти і нехтування інтересами і правами інших заради одноособового чи колективного чину демонстрації відданості власній слабкості і залежності від шкідливої соціальної звички, набутої внаслідок копіювання. Недосконалість законів, які приймають ненависні депутати, - це не аргумент щодо їх недодержання. Поступатись соціальним простором по причині чужих вад - що може бути абсурдніше? Первинним суспільним лихом і засадничою проблемою диких, нецивілізованих суспільств є нехтування правилами, навіть якщо вони прості у виконанні, не потребують додаткових зусиль і покликані встановити безпеку для всіх учасників процесу, наприклад - ПДД. Засадничий принцип цивілізованої спільноти - компроміс, добровільне самообмеження заради загальної свободи. І твоє право закінчується там, де нехтується чи порушується право іншого. Противники закону пересмикують цей постулат на свій бік, мовляв а якже наші права курити? Але кого вони тут дурять, окрім самих себе, нездатних до організації свого простору, раз уже так охота курити і виправдовувати себе в найменш шкідливий і напряжний спосіб до оточуючих? Дихати повітрям властиво всім фізіологічно, це потреба, якої не уникнути, на відміну від залежності від цигарок.
3. Особистий 16-річний досвід законозастосовної практики свідчить, що неповага і нехтування додержанням і виконанням актів законодавства - ось справжній корінь проблеми. Доки громадяни не навчаться виконувати закон, навіть абсурдний, не удосконалиться практика і не підвищиться якість, логічність законів. То чи не варто спробувати на прикладі цього "найменш злого" акту застосувати цивілізований підхід - додержуватись закону, вимагати його додержання іншими, чинити одноосібний громадський тиск, а не тікати геть від проблеми? Не толерантність, а буття терпіли - ось що нас всіх отруює. Глядиш, ми почнемо зараз, і далі піде легше або уже за інерцією. Суспільство має трансформуватись за об'єднавчим принципом заради компромісу з найменшими втратами, в тому числі часу і зусиль, а не принципом протидії і об'єднанню в колективних актах "боротьби за". Це совкова маніпуляція, боротьба - це завжди "проти".
Все, що не логічно, рано чи пізно вичерпає себе, і буде облишено. На проміжному етапі як виключення можна було би ввести чіткі і зрозумілі правила "гри". Наприклад, спеціально обладнані місця з технічно справними девайсами, які ми бачимо в аеропортах, хоч я за обома руками за відмирання куріння. Я думаю, відповідні поправки буде внесено незабаром, і це буде залежати від громадської активності і вимогливості щодо додержання виконання закону як з боку симпатиків, так і противників з обгрунтованою позицією і пропозиціями виважених компромісних рішень, а не пасивної позиції - "все одно будуть курити, що я зроблю"?
Давайте не будемо забувати про елементарне жлобство і нехтування логікою в обладнанні "зон" - скільки негативу можна було би уникнути власникам і адміністраторам закладів харчування, якби вони дещо більше потурбувались про комфорт відвідувачів обох груп. Ось корінь проблеми - намагання заробити не надаючи якісної послуги і нехтування комфортом індивіда як джерела заробітку.
Щодо зникнення звички курити, яка є демонстративним актом (що ж, вдома наодинці так не куриться, як в колективі?), симулякром "перманентного протесту", без глузду і підстав, властивого підлітковості - подивіться лишень, задроти повстали проти обмеження їх демонстрації залежності від неживого предмету, що завдає дискомфорту оточуючим. Саме остання причина є найдієвішим способом привернення уваги - відраза, незадоволення і потреба спостерігача (сюди входить означений мною колись феномен "відіш, гібнєт"). Імітація єднання в групах, що віддаються своїй залежності і пасивності - все це очевидна симуляція втраченого справжнього єднання на засадах взаємоповаги до ближнього.
Переставши курити, віддані низьким вібраціям з потребами затуманення свідомості штучними стимуляторами індивіди, як властиво їм, все одно шукатимуть шляхи прєдавацца колективно уєбанщині і кинуться до чогось іншого, і ніщо так не єднає людей ненадовго, як ненависть і колективний акт уєбанщини, який ніби "виправдовує" ніж коли ти це ж робиш сам, а для деяких видів присутність іншого є необхідною умовою (оргії, притони, бої без правил і криваві ігрища - все це знає історія нашої цивілізації). Проте це не значить, що треба потакать цій уєбанщині на догоду хворим, за рахунок здорового. Антропологічні дослідження визначають, що за умови зменшення життєвих небезпек і послаблення боротьби за виживання якийсь відсоток людей мусить генетично відсіюватись за рахунок самознищення. Головне, щоб у індивіда не відбирали вибір - самознищитись чи самореалізуватись.
1. Протестуючі курці чи навіть не-курці демонструють елементарну нездатність бути стороною суспільного договору. Неписаного, що не передбачає санкцій, а грунтується на повазі до ближнього.
Можна навести багато прикладів суспільного договору в різних спільнотах, в тому числі традиційних, де панує релігійний культ. Найміцінішими і тривалішими є суспільні договори, що базуються не на забороні, а на згоді і взаємних поступках. Наприклад, не рвати квіти на клумбі, не бити скло на тротуарі і пляжі, не тирити мило і туалетний папір з громадських вбиралень. Мотивацією дотримання суспільного договору є меншою мірою страх бути викритим, вірніше не він грає панівну, і відтак, стабільнішу функцію. Панівною мотивацією є, як кажуть поляки "же би било пєнькно", тобто щоб було гарно і добре. Гарно і добре всім - від чистого і впорядкованого громадського простору, де людина не мусить зіщулюватись, а відчуває себе вдома і серед своїх, незалежно від місця перебування - у відкритому громадському просторі чи закритому обмеженому колі - вдома, в гостях. Відтак, зона комфорту розширюється, тримаючись на маленьких поступках іншим. Недарма ж нам усім так приємно їздиться до Європи і Америки, авжеж?
2. Пишучи возмущєнія щодо загальної громадянської пасивності у питаннях політичних, курці і "сочуствующіє" виявляють неабияку, проте агресію і протидію закону, що є поступом щодо реалізації прав не-курців, фізіологічно і природньо ширшої групи (згадаймо, як пішли в небуття інші сміховинні зараз соціальні звички - нюхання табаки, жування тютюну, якими "перехворіли" з 17 до 19 століття наші предки, лише тому, що не були застосовані такі хитрощі як залучення медіа і величезні капіталовкладення як в цигарковій галузі). Протидія і заклики ігнорувати цей закон, а також агресія до не-курців і прихильників заборони, це, на мій погляд, - демонстрація абсолютної неповаги до закону як вимушеного обмежувального заходу для компромісу в інтересах спільноти і нехтування інтересами і правами інших заради одноособового чи колективного чину демонстрації відданості власній слабкості і залежності від шкідливої соціальної звички, набутої внаслідок копіювання. Недосконалість законів, які приймають ненависні депутати, - це не аргумент щодо їх недодержання. Поступатись соціальним простором по причині чужих вад - що може бути абсурдніше? Первинним суспільним лихом і засадничою проблемою диких, нецивілізованих суспільств є нехтування правилами, навіть якщо вони прості у виконанні, не потребують додаткових зусиль і покликані встановити безпеку для всіх учасників процесу, наприклад - ПДД. Засадничий принцип цивілізованої спільноти - компроміс, добровільне самообмеження заради загальної свободи. І твоє право закінчується там, де нехтується чи порушується право іншого. Противники закону пересмикують цей постулат на свій бік, мовляв а якже наші права курити? Але кого вони тут дурять, окрім самих себе, нездатних до організації свого простору, раз уже так охота курити і виправдовувати себе в найменш шкідливий і напряжний спосіб до оточуючих? Дихати повітрям властиво всім фізіологічно, це потреба, якої не уникнути, на відміну від залежності від цигарок.
3. Особистий 16-річний досвід законозастосовної практики свідчить, що неповага і нехтування додержанням і виконанням актів законодавства - ось справжній корінь проблеми. Доки громадяни не навчаться виконувати закон, навіть абсурдний, не удосконалиться практика і не підвищиться якість, логічність законів. То чи не варто спробувати на прикладі цього "найменш злого" акту застосувати цивілізований підхід - додержуватись закону, вимагати його додержання іншими, чинити одноосібний громадський тиск, а не тікати геть від проблеми? Не толерантність, а буття терпіли - ось що нас всіх отруює. Глядиш, ми почнемо зараз, і далі піде легше або уже за інерцією. Суспільство має трансформуватись за об'єднавчим принципом заради компромісу з найменшими втратами, в тому числі часу і зусиль, а не принципом протидії і об'єднанню в колективних актах "боротьби за". Це совкова маніпуляція, боротьба - це завжди "проти".
Все, що не логічно, рано чи пізно вичерпає себе, і буде облишено. На проміжному етапі як виключення можна було би ввести чіткі і зрозумілі правила "гри". Наприклад, спеціально обладнані місця з технічно справними девайсами, які ми бачимо в аеропортах, хоч я за обома руками за відмирання куріння. Я думаю, відповідні поправки буде внесено незабаром, і це буде залежати від громадської активності і вимогливості щодо додержання виконання закону як з боку симпатиків, так і противників з обгрунтованою позицією і пропозиціями виважених компромісних рішень, а не пасивної позиції - "все одно будуть курити, що я зроблю"?
Давайте не будемо забувати про елементарне жлобство і нехтування логікою в обладнанні "зон" - скільки негативу можна було би уникнути власникам і адміністраторам закладів харчування, якби вони дещо більше потурбувались про комфорт відвідувачів обох груп. Ось корінь проблеми - намагання заробити не надаючи якісної послуги і нехтування комфортом індивіда як джерела заробітку.
Щодо зникнення звички курити, яка є демонстративним актом (що ж, вдома наодинці так не куриться, як в колективі?), симулякром "перманентного протесту", без глузду і підстав, властивого підлітковості - подивіться лишень, задроти повстали проти обмеження їх демонстрації залежності від неживого предмету, що завдає дискомфорту оточуючим. Саме остання причина є найдієвішим способом привернення уваги - відраза, незадоволення і потреба спостерігача (сюди входить означений мною колись феномен "відіш, гібнєт"). Імітація єднання в групах, що віддаються своїй залежності і пасивності - все це очевидна симуляція втраченого справжнього єднання на засадах взаємоповаги до ближнього.
Переставши курити, віддані низьким вібраціям з потребами затуманення свідомості штучними стимуляторами індивіди, як властиво їм, все одно шукатимуть шляхи прєдавацца колективно уєбанщині і кинуться до чогось іншого, і ніщо так не єднає людей ненадовго, як ненависть і колективний акт уєбанщини, який ніби "виправдовує" ніж коли ти це ж робиш сам, а для деяких видів присутність іншого є необхідною умовою (оргії, притони, бої без правил і криваві ігрища - все це знає історія нашої цивілізації). Проте це не значить, що треба потакать цій уєбанщині на догоду хворим, за рахунок здорового. Антропологічні дослідження визначають, що за умови зменшення життєвих небезпек і послаблення боротьби за виживання якийсь відсоток людей мусить генетично відсіюватись за рахунок самознищення. Головне, щоб у індивіда не відбирали вибір - самознищитись чи самореалізуватись.