польськи Буковськи
Майже прочитала перекладену Ірванцем книжку Януша Ґловацького "З голови". Це автобіографічні нотатки. Читати більш-менш цікаво, але відчувається, що автор - мудак і егоїст, що гордиться не тим, що написав кілька чорнушних п'єс, а тим, що їх колись поставили в самому НюЙорку, і з того живе й досі.
Автобіографічними анекдотами Ґловацького наочно показано, що системою паблік рілейшенс Америки всередині і на експорт керують жиди, і тільки від їхньої волі залежить, чи ти раз надрукувавши висер, будеш з того мати зиску все життя, чи просто будь сто разів генієм - якщо про тебе не напише схвальну рецензію НюЙоркТаймз, сидіти тобі серед тарганів в убогій лачузі зі щурами на районє. Щось на зразок схвалення чи несхвалення Аллою Пугачовою нового дарованія в Росії.
В Ґловацького є від Чарльза Буковськи, едакая уйобіщінка з уєбанщиной, я би сказала, відрижка уєбанщини в "пєнькношчі", в чому на той час знаходили шарм, це було модньо, ах нон-конформізм, сцуко, блювотина, єбля, кров і страждання, - як мило. Читайте, гої, ужасайтесь. Єбітє гусєй. Ні, я не прихильник виховної ролі літератури - це іще гірший видроч. Для мене особисто це просто іще раз доводить лише марноту дискурсу, нагаптованого із завищеної самооцінки авторів і неадекватної критики, що на комерційну пропозицію видавництв відгукується схваленням чорнушної писанини як надзвичайного явища.
Після Шекспірівського "Тітуса" з вирваними ногами, руками, пирогами із людського м'ясця, будь-яка "міцна" чи навпаки, розмита сюжетна лінія є лише повтором і плагіатом, наче ковдра в техніці печворк. Буває міцніше, яскравіше, а буває так,просто пістрявий непотріб.
(Далі уже не за Ґловацього, а взагалі.)
Як на мене, причина, чому залюбки друкують і поширюють чорнуху криється в самому її покликанні - втішити уродів, що в них іще не все так погано, а снобів налякати - ось що може бути поряд з вами, тому не слід надто задирати носа, мементо море. Будьте слухняними, і не вийобуйтесь. Все одно всі ви - свині, ваше середовище - скверна, ви відкрито чи потайки їбете гусей, дітей, матусю й татуся.
Бідність таланту автора противажить надмірним "мистецьким амбіціям" і компенсується його постійною тягою порпатись в соковитій гнилі життєвого пекла. І при, какбе, протесті проти причесаності і зовнішньої пристойності системи - ця система завжди використовує автора і його писанину собі на користь і має з того найбільший зиск. Тому в такій писанині я не бачу шляху, лише хороводи відчаю і уєбанства, які, наче уживаний і смердючий мотлох довго продають по завищеній ціні обивателю, щоб іще більше дезорієнтувати його в присмерках несправжнього життя.
Автобіографічними анекдотами Ґловацького наочно показано, що системою паблік рілейшенс Америки всередині і на експорт керують жиди, і тільки від їхньої волі залежить, чи ти раз надрукувавши висер, будеш з того мати зиску все життя, чи просто будь сто разів генієм - якщо про тебе не напише схвальну рецензію НюЙоркТаймз, сидіти тобі серед тарганів в убогій лачузі зі щурами на районє. Щось на зразок схвалення чи несхвалення Аллою Пугачовою нового дарованія в Росії.
В Ґловацького є від Чарльза Буковськи, едакая уйобіщінка з уєбанщиной, я би сказала, відрижка уєбанщини в "пєнькношчі", в чому на той час знаходили шарм, це було модньо, ах нон-конформізм, сцуко, блювотина, єбля, кров і страждання, - як мило. Читайте, гої, ужасайтесь. Єбітє гусєй. Ні, я не прихильник виховної ролі літератури - це іще гірший видроч. Для мене особисто це просто іще раз доводить лише марноту дискурсу, нагаптованого із завищеної самооцінки авторів і неадекватної критики, що на комерційну пропозицію видавництв відгукується схваленням чорнушної писанини як надзвичайного явища.
Після Шекспірівського "Тітуса" з вирваними ногами, руками, пирогами із людського м'ясця, будь-яка "міцна" чи навпаки, розмита сюжетна лінія є лише повтором і плагіатом, наче ковдра в техніці печворк. Буває міцніше, яскравіше, а буває так,просто пістрявий непотріб.
(Далі уже не за Ґловацього, а взагалі.)
Як на мене, причина, чому залюбки друкують і поширюють чорнуху криється в самому її покликанні - втішити уродів, що в них іще не все так погано, а снобів налякати - ось що може бути поряд з вами, тому не слід надто задирати носа, мементо море. Будьте слухняними, і не вийобуйтесь. Все одно всі ви - свині, ваше середовище - скверна, ви відкрито чи потайки їбете гусей, дітей, матусю й татуся.
Бідність таланту автора противажить надмірним "мистецьким амбіціям" і компенсується його постійною тягою порпатись в соковитій гнилі життєвого пекла. І при, какбе, протесті проти причесаності і зовнішньої пристойності системи - ця система завжди використовує автора і його писанину собі на користь і має з того найбільший зиск. Тому в такій писанині я не бачу шляху, лише хороводи відчаю і уєбанства, які, наче уживаний і смердючий мотлох довго продають по завищеній ціні обивателю, щоб іще більше дезорієнтувати його в присмерках несправжнього життя.