вчорашня ніч під укрдомом
вчора знову була під укрдомом. людей було більше.
привезла продуктів, паперових келихів і трохи засобів гігієни - сухих і вологих серветок, рушник, бутль води. людей побільшало. інші також підвозять продукти, є вода, є банка із соліннями, курятина, печиво, хліб. якийсь хлопець приніс літровий термос з чаєм і вгощав усіх охочих.
всім бажаючим заночувати видають каремати і ковдри - теж підвезли люди.
вчора вранці беркутівці огородили повністю укрдім парканом, на якому протестувальники розтягнули полотнище, підписане представниками з областей. тож беркутівці тепер ходять вільно довкола укрдому, а протестувальникам лишаються сходи і трохи площі.
Доній другу добу сидить разом з усіма.
Люди майте гідність, не пускайте мудаків до мікрофона. Перша година ночі, третина людей позагорталась в ковдри і лягла на сходи, але володар найбільшого черева в Києві і області Сірожа Архипчук давай організовувать концерт. Ніби люди потребують постійного звукового лайна.
Ну ок, заграв і заспівав мужик пару разів на бандурі. Але для чого запрошувать Гудиму? Гудима почав вигукувать прокляття і образи беркутівцям - і свині, і не люди, і не людьска мати їх породила. Блядь, мудак, ти хто? Ти був в сортах гівна повище, але як дебіл, просрав депутатський строк, бо бігав по сесійній залі і вигукував таку ж маячню, йобаний провокатор. Ти не повертаєшся до Луцька, клоун, бо з тебе будуть потішатись, а сидиш у Києві, чмо, і чекаєш, коли б і як надолужити просрані шанси. Беркутівці могли б фактично, залуплятись, не пускать людей за огорожу посцять - але пускали і слухали бандуру. Цілком мирно собі поводились, не лізли, і видно, їм уже ця варта насточортіла, вони хочуть додому. Так чому б навпаки, не проводити з ними бесід в такий слушний момент?
Якийсь мудак дорвався і давай читать вірші Шевченка. Занудно і монотонно, і Шевченко, я вам скажу, у великих порціях - це як ретроградна блювотина, тисячу разів пережована. А цей ще назвався після всього, що він декламатор. Обля. Давайте, хто найгірше що робить - пропонуйте, лізьте не в свої сани. Декламатор з нього - як з сіна рушниця.
Далі Архипчук почав розпоряджатись, хто ще повинен сказать у мікрофон. Мустафа Найєм, якого прикликував Архипчук, одразу відмовився. Розуму Наєму не відняло. Він походив з мотоциклетним шоломом біля сходів і потім пішов геть.
Якийсь пацан з Донецька, викликаний Архипчуком (блеадь, всі на коліна - пацан з Донєцка робить смертельний номер - розповідає анекдот на западеньський манер!) повийобувавшись трохи, розповів анекдот. Дяка, що був лаконічним, а як підійшла баба, яка дві ночі ночує - що я її бачу, на сходах, мудак Архипчук почав її відганяти "ну майте ж совість, як це так, ви, жінка, і розповідати на ніч анекдоти?". Йобаний ти сексист, хто тебе уповноважив вирішувать, кому тицьнуть мікрофон? В нього горлала напівп'яна Поваляєва і стільки неповноцінних, що якщо баба і розказала б анекдот, це нічого би по суті, не зіпсуло. І ви, мудаки, з'явились тут тільки нині, а вона була тут до вас, якщо на те пішло.
Щодо Поваляєвої, яка доречно носить таке прізвище: під час виступу мікрофон двічі самовимикався, але вона не одразу відчитала знак нєбєс. Нервово посмикуючи тазобєдрєнним суставом в обидва боки і присідаючи коліньми, вона щось стєнала про "громадянське суспільство" - якусь маячню, прочитала з другої спроби кілька віршів на свою одвічну тему недойоба, а далі у неї в бамагах все попереплутувалось і вона пішла під оплески кількох явних імпотентів, зокрема декламатор її найгарячіше підтримував. Але це було ще більш-менш, і не так жахливо, як далі.
Кульмінацією ідиотизму став мудак на прізвище Полєжака. Він прочитав якусь хуйню про Христа, який катається на дошці, всіх матюкає і кладе болт. Це розумово недоношене чмо дума, що це провокативно, сучасно - підійти до пам'ятника і харкнуть. Або вигукнуть щось на кшталт "ля пута санкта мадре" в католицькому храмі. Вау, це перформенс. Хто його в цьому підтримує - він же просто ідіот? Хтось йому сказав, що він поет - люди, ну ви думайте, підйобуючи неповноцінного, ви хибите - неповноцінний не має самокритики і глузду, і жартів не розуміє, - "а що і правда, знач, поет". Після його першого вірша підійшов парубок і доволі делікатно але по ділу попросив не матюкатись у мікрофон - "ми так би мовити, намагаємось почати з чистого листа".
Великий любитель сальностей, Архипчук, знов покликав цю Полєжаку, теж говоряща фамілія, до речі. Він оголосив, що зараз буде співати. Я вигукнула, "о боже, нєт". Полєжака од несподіванки дещо вкляк. "Ні, ні" - і махаю йому руками. Ось і прояв демократії, - як влучно підмітив Вілер. Якщо хтось не хоче - не треба силувать. Полєжака ображено взвізгнув, кидає мікрофон, відбігає в сторону і стає в позу "кіса абіділас". Я полегшено аплодую. Архипчук почина його перепрошувать і зазивати назад. Якась пизда - а-ля дівчина похилого віку, якої не було досєль, коли не було шоу неповноцінних, в декольте до пупка, аж вивалюються цицьки, теж давай вигукувать дєд ма-роз "Полєжака"" (дуже знаєте, купальської ночі хочеться смакувать непристойності, з надією поїбаться в кущах "за мову"). Полєжака вертається і щось белькоче таке ж дебільне, але уже звісно на іншу тему, нижче пояса - "кохана, зроби мені імпічмент". Як вам? Свєжо, правда?
Як було добре позавчора, коли невдахи не намагались лізти очолить. Вчасно не спинений мудак може багато чого переговнить. Якщо хтось не лізе організовувать, то це може якраз від достатності розуму і поміркованості. Мирно протестуючих, які попередньої ночі давали собі раду - і без води, їжі, і без ковдр, організовувати ніхто не брався, і це мало величезний шарм, який я уже описала. Тиша сприяє усвідомленості і роздумам.
Апелювання до примітивного як засобу комунікації (тупий гумор, пошлі натяки, самодіяльна і невміла спроба мистецької дії) одразу профанують захід, понижають градус його змістовності і відштовхують учасників, які прийшли захищати свою гідність, а не ствердитись в тому, в чому вони не є успішними і "закинутими" на будні. Певна духовна складова одразу послаблюється, перебувати в цих умовах - насильство над душею.
Тому я вас усіх на майбутнє прошу - не даруйте аплодисментів із жалості. Якщо ви чуєте погану музику, спів, декламацію, а особливо - погану декламацію поганих стішей і прочая, вставайте і гоніть неповноцінних. Бо ви ж читали в букварі - все починається в житті з малого. Почнете терпіти мудаків в малому - вони опиняться над вами скрізь, і у великому, що ми зараз і маємо.
Я пішла, сказавши Архипчуку, щоб припиняв маргінальну хуйню штовхать, він канєшна возмутілса.
А хто ти такй, - де ти був із своїм черевом, коли були беркутівці, не було ковдр, їжі, води і карематів? Навіщо нам режисер, ми не в театрі, не в цирку неповноцінних - ми достатньо самоорганізувались, щоб відкласти справи і вийти, дай нам побути разом, не лізь між нормальних і самодостатніх людей зі своїм засмяклим дебілкуватим гумором нижче пояса. Може досить старих методів 2004 -го "тримати натовп" - як не розійшлися без музики і віршів, то не це нас, значить зібрало докупи. На майбутнє - тільки десь буде акція і Архипчук запропонує організувать виступи самодіяльності - гнать під сраку одразу.
Все ж учора таки була позитивна іскра, острівець серед нечистот. Перед цим шо-попало-шоу півгодини виступала чудова дівчина - Олександра Матвійчук, яку називають Лесею. Я прийшла коли вона уже говорила. Олександра цікаво розповіла про методи спротиву, дуже слушні були приклади з історії в різних країнах - і сучасні, дієві, доречні для нинішньої ситуації, все було розкладено по ланках, і я з великою вдячністю слухала, дещо собі занотувала.
Варто її просити консультацій, якщо мається на увазі будь-яка дієва спроба сучасного і цивілізованого спротиву.
Подальше було доброю ілюстрацією сказаного нею про те, що іноді, визначивши проблему, мету, опонентів, прихильників (друзів) і метод, втілюючи акцію протесту, може буть доречним попросити деяких друзів з певних причин про неучасть. Такими причинами можуть бути дискредитація чи профанація мети, самою появою цих друзів або методами їх дій чи участі в акціях. Тож самочинно влаштований "театр неповноцінних" (за поодинокими виключеннями чоловіків, які вміли таки і співати, і грати на інструментах - бандурі і гітарі) на чолі з Сірожою, якому достатньо просто бути собою, аби все зіпсувати, став слушним прикладом на майбутнє. А з такими друзями, не треба й ворогів.
привезла продуктів, паперових келихів і трохи засобів гігієни - сухих і вологих серветок, рушник, бутль води. людей побільшало. інші також підвозять продукти, є вода, є банка із соліннями, курятина, печиво, хліб. якийсь хлопець приніс літровий термос з чаєм і вгощав усіх охочих.
всім бажаючим заночувати видають каремати і ковдри - теж підвезли люди.
вчора вранці беркутівці огородили повністю укрдім парканом, на якому протестувальники розтягнули полотнище, підписане представниками з областей. тож беркутівці тепер ходять вільно довкола укрдому, а протестувальникам лишаються сходи і трохи площі.
Доній другу добу сидить разом з усіма.
Люди майте гідність, не пускайте мудаків до мікрофона. Перша година ночі, третина людей позагорталась в ковдри і лягла на сходи, але володар найбільшого черева в Києві і області Сірожа Архипчук давай організовувать концерт. Ніби люди потребують постійного звукового лайна.
Ну ок, заграв і заспівав мужик пару разів на бандурі. Але для чого запрошувать Гудиму? Гудима почав вигукувать прокляття і образи беркутівцям - і свині, і не люди, і не людьска мати їх породила. Блядь, мудак, ти хто? Ти був в сортах гівна повище, але як дебіл, просрав депутатський строк, бо бігав по сесійній залі і вигукував таку ж маячню, йобаний провокатор. Ти не повертаєшся до Луцька, клоун, бо з тебе будуть потішатись, а сидиш у Києві, чмо, і чекаєш, коли б і як надолужити просрані шанси. Беркутівці могли б фактично, залуплятись, не пускать людей за огорожу посцять - але пускали і слухали бандуру. Цілком мирно собі поводились, не лізли, і видно, їм уже ця варта насточортіла, вони хочуть додому. Так чому б навпаки, не проводити з ними бесід в такий слушний момент?
Якийсь мудак дорвався і давай читать вірші Шевченка. Занудно і монотонно, і Шевченко, я вам скажу, у великих порціях - це як ретроградна блювотина, тисячу разів пережована. А цей ще назвався після всього, що він декламатор. Обля. Давайте, хто найгірше що робить - пропонуйте, лізьте не в свої сани. Декламатор з нього - як з сіна рушниця.
Далі Архипчук почав розпоряджатись, хто ще повинен сказать у мікрофон. Мустафа Найєм, якого прикликував Архипчук, одразу відмовився. Розуму Наєму не відняло. Він походив з мотоциклетним шоломом біля сходів і потім пішов геть.
Якийсь пацан з Донецька, викликаний Архипчуком (блеадь, всі на коліна - пацан з Донєцка робить смертельний номер - розповідає анекдот на западеньський манер!) повийобувавшись трохи, розповів анекдот. Дяка, що був лаконічним, а як підійшла баба, яка дві ночі ночує - що я її бачу, на сходах, мудак Архипчук почав її відганяти "ну майте ж совість, як це так, ви, жінка, і розповідати на ніч анекдоти?". Йобаний ти сексист, хто тебе уповноважив вирішувать, кому тицьнуть мікрофон? В нього горлала напівп'яна Поваляєва і стільки неповноцінних, що якщо баба і розказала б анекдот, це нічого би по суті, не зіпсуло. І ви, мудаки, з'явились тут тільки нині, а вона була тут до вас, якщо на те пішло.
Щодо Поваляєвої, яка доречно носить таке прізвище: під час виступу мікрофон двічі самовимикався, але вона не одразу відчитала знак нєбєс. Нервово посмикуючи тазобєдрєнним суставом в обидва боки і присідаючи коліньми, вона щось стєнала про "громадянське суспільство" - якусь маячню, прочитала з другої спроби кілька віршів на свою одвічну тему недойоба, а далі у неї в бамагах все попереплутувалось і вона пішла під оплески кількох явних імпотентів, зокрема декламатор її найгарячіше підтримував. Але це було ще більш-менш, і не так жахливо, як далі.
Кульмінацією ідиотизму став мудак на прізвище Полєжака. Він прочитав якусь хуйню про Христа, який катається на дошці, всіх матюкає і кладе болт. Це розумово недоношене чмо дума, що це провокативно, сучасно - підійти до пам'ятника і харкнуть. Або вигукнуть щось на кшталт "ля пута санкта мадре" в католицькому храмі. Вау, це перформенс. Хто його в цьому підтримує - він же просто ідіот? Хтось йому сказав, що він поет - люди, ну ви думайте, підйобуючи неповноцінного, ви хибите - неповноцінний не має самокритики і глузду, і жартів не розуміє, - "а що і правда, знач, поет". Після його першого вірша підійшов парубок і доволі делікатно але по ділу попросив не матюкатись у мікрофон - "ми так би мовити, намагаємось почати з чистого листа".
Великий любитель сальностей, Архипчук, знов покликав цю Полєжаку, теж говоряща фамілія, до речі. Він оголосив, що зараз буде співати. Я вигукнула, "о боже, нєт". Полєжака од несподіванки дещо вкляк. "Ні, ні" - і махаю йому руками. Ось і прояв демократії, - як влучно підмітив Вілер. Якщо хтось не хоче - не треба силувать. Полєжака ображено взвізгнув, кидає мікрофон, відбігає в сторону і стає в позу "кіса абіділас". Я полегшено аплодую. Архипчук почина його перепрошувать і зазивати назад. Якась пизда - а-ля дівчина похилого віку, якої не було досєль, коли не було шоу неповноцінних, в декольте до пупка, аж вивалюються цицьки, теж давай вигукувать дєд ма-роз "Полєжака"" (дуже знаєте, купальської ночі хочеться смакувать непристойності, з надією поїбаться в кущах "за мову"). Полєжака вертається і щось белькоче таке ж дебільне, але уже звісно на іншу тему, нижче пояса - "кохана, зроби мені імпічмент". Як вам? Свєжо, правда?
Як було добре позавчора, коли невдахи не намагались лізти очолить. Вчасно не спинений мудак може багато чого переговнить. Якщо хтось не лізе організовувать, то це може якраз від достатності розуму і поміркованості. Мирно протестуючих, які попередньої ночі давали собі раду - і без води, їжі, і без ковдр, організовувати ніхто не брався, і це мало величезний шарм, який я уже описала. Тиша сприяє усвідомленості і роздумам.
Апелювання до примітивного як засобу комунікації (тупий гумор, пошлі натяки, самодіяльна і невміла спроба мистецької дії) одразу профанують захід, понижають градус його змістовності і відштовхують учасників, які прийшли захищати свою гідність, а не ствердитись в тому, в чому вони не є успішними і "закинутими" на будні. Певна духовна складова одразу послаблюється, перебувати в цих умовах - насильство над душею.
Тому я вас усіх на майбутнє прошу - не даруйте аплодисментів із жалості. Якщо ви чуєте погану музику, спів, декламацію, а особливо - погану декламацію поганих стішей і прочая, вставайте і гоніть неповноцінних. Бо ви ж читали в букварі - все починається в житті з малого. Почнете терпіти мудаків в малому - вони опиняться над вами скрізь, і у великому, що ми зараз і маємо.
Я пішла, сказавши Архипчуку, щоб припиняв маргінальну хуйню штовхать, він канєшна возмутілса.
А хто ти такй, - де ти був із своїм черевом, коли були беркутівці, не було ковдр, їжі, води і карематів? Навіщо нам режисер, ми не в театрі, не в цирку неповноцінних - ми достатньо самоорганізувались, щоб відкласти справи і вийти, дай нам побути разом, не лізь між нормальних і самодостатніх людей зі своїм засмяклим дебілкуватим гумором нижче пояса. Може досить старих методів 2004 -го "тримати натовп" - як не розійшлися без музики і віршів, то не це нас, значить зібрало докупи. На майбутнє - тільки десь буде акція і Архипчук запропонує організувать виступи самодіяльності - гнать під сраку одразу.
Все ж учора таки була позитивна іскра, острівець серед нечистот. Перед цим шо-попало-шоу півгодини виступала чудова дівчина - Олександра Матвійчук, яку називають Лесею. Я прийшла коли вона уже говорила. Олександра цікаво розповіла про методи спротиву, дуже слушні були приклади з історії в різних країнах - і сучасні, дієві, доречні для нинішньої ситуації, все було розкладено по ланках, і я з великою вдячністю слухала, дещо собі занотувала.
Варто її просити консультацій, якщо мається на увазі будь-яка дієва спроба сучасного і цивілізованого спротиву.
Подальше було доброю ілюстрацією сказаного нею про те, що іноді, визначивши проблему, мету, опонентів, прихильників (друзів) і метод, втілюючи акцію протесту, може буть доречним попросити деяких друзів з певних причин про неучасть. Такими причинами можуть бути дискредитація чи профанація мети, самою появою цих друзів або методами їх дій чи участі в акціях. Тож самочинно влаштований "театр неповноцінних" (за поодинокими виключеннями чоловіків, які вміли таки і співати, і грати на інструментах - бандурі і гітарі) на чолі з Сірожою, якому достатньо просто бути собою, аби все зіпсувати, став слушним прикладом на майбутнє. А з такими друзями, не треба й ворогів.