час ночі
вчора були під укрдомом. опоциція проголосила про свою перемогу і с'єбалась, колонки, плакати згорнули. "карнавала нє будєт, карнавала нєт", наспівувала я, дивлячись як згортають колонки і плакати з прапорами і відвозять геть.
люди, що просиділи чотири доби лишились з питанням "що далі" і "що нам робити". у мене було таке враження, що я повернулась назад до початку 90-х. багато кумедного і абсурдного побачила, поки сиділа там з перервами десь з 20-30 вечора до 2х ночі.
їх було менше сотні.
як влучно сказав Вілер, не знаєш, одночасно хочеться - дати їм копня, і впасти перед ними на коліна. і смішно, і сумно. я на таку блаженність не здатна.
приклад: хтось взяв мегафон і запитав, хто хоче допомогти - всі скочили і побігли з тих, хто там провів ночі і дні. їм дали завдання... попідмітати. одна жіночка ретельно руками визбирувала з теплого граніту недопалки, бо совків було зі щітками всього два, і їй не дісталось жодного, а дядько поряд ретельно збирав у сміттєвий мішок папір і м'яті газети, порвані стрічки скотчу, що за 5 хв. все було прибрано на сходах і сміття завзято спаковано в мішки. блеадь, - хотілось вигукнуть, - якого ви тут підмітаєте? це Попова робота - підмітати за вами! я ще саркастично посміювалась і жартувала, що мовляв, чи не покликать додому до себе їх, смірєнних борців за Україну, помити вікна?
помітила тенденцію - "нереєстрові" та, власне, і "реєстрові"прихильники Тягнибока - говорять російською. це нагадує як в Росії ще за рік до виборів у нас Тимошенко люто і пристрасно мішали з гівном, і раптом Путін перемінився - із відьми і брехухи вона стала ледь що не напівсвятою, в Росії навіть висіли її портрети. розлючені роспоцреоти, які ще місяць тому її поливали, раптом заходились вихвалять, вектор так різко змінився, що нам з-за Дніпра доносився уже не сморід піар-технології, а просто ураган якийсь.
після того, як Тягнибок, і прочія викідиши тип Яценюка поїхали з-під укрдому, деякий час іще залишався Андрій Ілієнко, змоклий і вим'ятий, і здавалось, він і сам не чекав швидкого згортання,стояв за колонною і розгублено спостерігав за людьми.
"вишиванники" почали метушитись, нєкто Олаф нервово гундосив у мегафон "ще годину чекаємо, не розходимось". час від часу мітингувальники збивались до купки і сперечались, "що далі робити" - ніби без маніпуляторів маніпуліруємі не можуть пробуть і години, в них ломка, якщо ними не поманіпулюють.
підмивало вихопить мегафон і гукнути "йобвашумать, та що ви тут чекаєте? йдіть собі відпочиньте, нікому ваші страждання тут не потрібні, і ваша жертовність, лузери і терпіли. хочете постраждати за Україну - та візьміть каменюки і жбурніть хоча б в одну вітрину вже! що ви тупцяєте, покинуті і всім байдужі?!" тут раптом серед метушіння бачу, хлопець у чорній вишиванці піднімає зі сходів хруща і несе на траву подалі від ніг. мене прошибло: ну не дзен блядь? на таке "непротивление злу насилием" Толстой, думаю, ніколи не сподівався навіть. де ви, блаженні, узялися?наскільки вас береже час, що ваша наївність роззброює навіть найгіршого циніка, якщо за вами поспостерігати бодай годину - прозріваєш.
за годину приїхав Доній, і коли він сказав, що - хто хоче, йдіть додому, всі розчаровано загули. хто хоче - лишіться, сказав Доній, і дядьки почали наперебій вигукувать пропозиції - мовляв, треба зробити табличку "громадська приймальня народного депутата Донія", щоб мітингуючі не дай боже, не вважались порушниками постанови суду. знов захотілось вигукнуть: якого хуя вигадувать причину і підставу, чого ви, народ України знаходитесь на території України, сидите і ночуєте на сходах Українського дому? це ваша територія, і все тут ваше, чого ви ухіщряєтеся, як ви це поясните зайдам і самозванцям і як це виглядає?
Доній нікуди не пішов, залишився сидіти разом з мітингувальнками. я цього Донія заповажала - він дещо такий же блаженний. як він потрапив у депутати - загадка.
дехто вклалися на каремати, газети, хтось заснув сидячи, спершись на колону, хто порозбрідались купками по сходах і тихо гомоніли. чотири доби у вишиванках - на сонці цілий день і на сходах вночі. я не уявляю, як би від мене уже смерділо. а тут - ні від кого не тхнуло.
Кутєпов приїхав на веліку, повигукував возмущьонно і поїхав геть, а потім написав, що від мітингувальників "воняє". як кажуть, - "все в очах". не було Кутєпова і не воняло, ми сиділи впритул до людей, а в мене гострий нюх.
Машина "останньої барикади" поїхала, лишився екран, на якому крутилось нудотне японське аніме з російським дубляжем. Білозерська в незмінному леопардовому топі, клацала фотоапаратом. в купці пацанчиків по черзі грали на гітарі. по колу Європейської площі метушились нічні таксі, лєксуси, мерседеси, порш каєни підрулювали до Будда-бару, а ці "дрімотні" янголи лежали на сходах білими плямами, схожими на нічні ліхтарики на граніті, випромінюючи спокій і благодать. і нікуди звідти, з того острівця спокою, не хотілось йти. де таке ще можна побачити? подивіться на світлину - я стою позаду, схожа на надуте сітцеве уйобіщє, наче перекупка з базару, а в них - обличчя і погляди.
я приїхала додому о 3-й ночі з купою газет, які ми тримали, щоб підстеляти на сходах, які чомусь шкода було викинути по дорозі.
уся моя агресія і цинізм дещо розчинились і вивітрились. я розумію, що оці блаженні - можна називати їх як хочеш, лузерами, невдахами, наївними, маніпульованими, екзальтованими, - але поки вони є, не так страшно. бо довкола, в світі цинізму і фетишу змертвілих фейкових цінностей, - вони ще живуть, вони якось тримаються у цім матеріальнім світі - розхристані, і у тих вишиванках. і щоразу, ніби заморожені в часі, з'являються зі своїм наівом, істочають мир і благодать, співають пісень, сидять на граніті, тротуарах, лежать на сходах в обіймах з їх паралельною реальністю. і своя щоденна гонитва марнот за засобами на оренду хати, купівлю того-сього, подорожі на море чи в Європу, це саме ти виглядаєш неадекватною, засліпленою, ти сміховинніше за них, розгублених і блаженних.
хочеться сказати, майже як Гоголь, птах-Україно, - куди ти дрімотний, тріпочучий йдеш, линеш, де, на якому розі ти раптово вигулькнеш, як сон, як видіння, як мрія?
досі не розумію - чи справді дати пендаля, чи стати на коліна. тут також - "все в твоїх очах".