(no subject)
скільки умиротворення, в тому, коли ти лежиш на землі поміж травами, а в блакитному небі над тобою пролітають літаки... пролітають так спокійно, не залишаючи після себе звичної смужки викидів в атмосферу.пролітають сотні кілометрів над тобою в протилежні боки. і ти можеш досить чітко роздивитися їх. а над тобою трава... така зелена і пахуча. але ти в синіх небесах, і навіть вище, ніж літаки...
скільки життя є в тому, коли ти миєш ноги в післядощовій калюжі... або просто тобі хочеться відчути мокрість води ногами. коли дивишся на страшнючу чорну грозову хмару і тобі спокійно...
їздили сьогодні з подругою в Звенигород. вона - збирати інформацію на матеріал, а я в якості екскурсовода (бо раніше вже там була) і просто так))) мені подобається ця місцевість. я не знаю чому, просто подобається. там є якесь умиротворення. щоправда ми мало не попали під грозу. ні, не так - шалену зливу. але сховались. потім фоткали багато лелек (фотик не в мене) і мили ноги в калюжах... другий дощ застав нас вже посеред траси в Давидові, але на наше щастя в нас була парасолька...
і коли я нарешті щаслива і під третім дощем прийшла додому, мені хотілося лише спокою. заварила каву і під шаленіючу за вікном третю грозу пила її, заїдаючи грейпфрутом...
життя насправді у постійному русі. в подорожах,змінах, нових/старих друзях, просто в спілкуванні з людьми. життя в банальних речах навколо і небанальному їх сприйнятті. жити - це рухатись, радіти і відчувати... це не залишатися на місці.
P.S. лю)))
скільки життя є в тому, коли ти миєш ноги в післядощовій калюжі... або просто тобі хочеться відчути мокрість води ногами. коли дивишся на страшнючу чорну грозову хмару і тобі спокійно...
їздили сьогодні з подругою в Звенигород. вона - збирати інформацію на матеріал, а я в якості екскурсовода (бо раніше вже там була) і просто так))) мені подобається ця місцевість. я не знаю чому, просто подобається. там є якесь умиротворення. щоправда ми мало не попали під грозу. ні, не так - шалену зливу. але сховались. потім фоткали багато лелек (фотик не в мене) і мили ноги в калюжах... другий дощ застав нас вже посеред траси в Давидові, але на наше щастя в нас була парасолька...
і коли я нарешті щаслива і під третім дощем прийшла додому, мені хотілося лише спокою. заварила каву і під шаленіючу за вікном третю грозу пила її, заїдаючи грейпфрутом...
життя насправді у постійному русі. в подорожах,змінах, нових/старих друзях, просто в спілкуванні з людьми. життя в банальних речах навколо і небанальному їх сприйнятті. жити - це рухатись, радіти і відчувати... це не залишатися на місці.
P.S. лю)))