в ритмі одного дня

[zviruk]

Іноді починаєш бігти, і зупинитись буває важко. Вибігла вранці з дому, перед тим провернувши деякі домашні справи, забігла з метро в книгарню і з ходу купила дві книги. Перебігаючи через підземку і двори на Нову пошту вже на Шота Руставелі втекла від мужчини, який хотів зі мною познайомитись. (От чомусь всі кажуть, що у свої майже 30 виглядаю на 20+, але знайомитись зі мною тепер підходять не шпанюки +/-20, а солідні мужчини 40+...) І отак бігцем доганяла маршрутку, якою проїхала потрібну зупинку і у темпі верталась назад. А потім мені було холодно і хотілось їсти, і я швиденько топала знову до маршрутки, щоб повернутись в центр. А там вже й часу не надто багато: швиденько пробігтись магазинами, пообідати, прийти на роботу. Та й роботи було сьогодні чимало, вийшла звідти мало не на годину пізніше, аніж зобов'язана. І в темпі додому. А прибігаєш додому і розумієш, що й бігти далі уже нема куди і нема сенсу. Бо в таку погода навіть по набережній уже просто так не пробіжишся. Та й взагалі варто, мабуть, дати собі вже сьогодні спокій. Але якось воно складно...
А завтра вранці знову бігти на тренування...