(no subject)

[zviruk]

хочеться тікати від цього світу і життя. життя, яке тебе наздоганяє і як завжди підсовує нову і нову несподіванку. тікати на край світу. на вокзал і потягом якнайдалі. і звідти ще далі. і бігти. так щоб навіть хмари не могли наздогнати. бо "все-таки я Вас любила, любила, любила! І це не минає - хіба осідає на дно... Я Вас у собі, мов коштовну карафку, розбила - і душу, як білий обрус, просочило щемливе вино!"

всім моїм любовам присвячується. бо ви мене не тільки наповнювали, а й ранили і забирали частину мене