Нарешті про подорож :) Частина 1: Франція, Іспанія
Розповім про нові враження і подорож, якої я чекала дуже довго.
Перш за все, певно багато з вас вже про це знає, але я тепер панянка заміжня
Все у зелено-хіппівському стилі :)
і, власне, ця подорож була у нас запланована на медовий місяць. Спочатку нам дуже хотілося якоїсь екзотики, чогось заокеанського ну або принаймні НЕ європейсько-материкового. Але після численнях досліджень, я дослідила, що Португалія на стільки далеко від нас, як би й хотілося, крім того вона дійсьно розташовано на самій окраїні материка ще й має 2 точки, які називають краєм світу ( Cabo da Roca та Cabo Sao Vincente), стоячи на краю яких й дивлячись на скельний обрив та сплески океану далеко внизу, ти дійсьно усвідомлюєш, що ти на краю світу... ну, принаймі Європи ☺ Крім того, це єдина країна в Європі, котра повністю оточена Атлантичним океаном, хоч він і холодний, але такий могутній.... Причин на те, чому обирати Португалію - безліч і я сподіваюсь, що після моєї розповіді Ви зрозумієте чим так заворожила ця країна мене.
Отож розпочали ми подорож з міста в Нідерландах, про яке ви вже неодноразово читали в моєму блозі - Утрехт. Не намагайтесь знайти логіки у побудові марштруту зі Львова до Португалії таким чином. Ми мали на те свої причини. Вирушили у досвіта й першим місцем зупинки дорогою до теплих країв було місто Нант, що у Франції. Гадаю, саме про це місто мій улюблений гурт Beirut написав свою топову пісню
Для тих хто не чув. Це своєрідна версія кліпу: але вона того варта:
В Нанті нас чеказа кузина хлопця моєї колежанки-француженки Анаїс. Марін народилась і вивчилась у Парижі, опісля вирішила покинути це гамірне місто й податись на південь, де більше простору, усміхнених облич, велосипедів і морської їжі. Насправді під час цієї поїздки я зрозуміла на скільки Франція “більш ніж Париж”. Містечка, що ми минали дорогою до і з Португалії кожен мають свій шарм, люди розмовляють різними інтонаціями та діалектами і головне, що нам ні разу не довелось згадувати про Париж чи шкодувати, що ми в нього не заїжджаємо....
Місто Нант було надзвичайно приємною зупинкою, оскільки після прохолодної та дощової погоди в Нідерландах це було перше місце, де нас застало сонечко і тепла погода. Знайомство з містом ми розпочали з відвідин арт-проекту Les Machines de l'île. Обличчям проекту є величезний 12 метровий слон, який рухається і навіть випускає воду з хобота. Захоплююе видовище!
Зовнішній вигляд скульптур інспірований пристроями, вигаданими Жюлем Верном, механізмами Леонардо да Вінчі та промисловою історією міста.
Та й загалом місто наче створене для митців: багато цікавих графіті, надихаючих закутків, річка і велика територія.
Ми провели один чудовий вечір в Нанті, повечеряли традиційними для регіону бретонськими млинцями , які називають “la galette” та також відварили равликів ☺
Наступною нашою зупинкою було місто Сан Себастьян (San Sebastian) або Баскською - Доностія (Donostia). Цікаво, що вказівники на дорогах також вказували дві назви цього міста.
Захід сонця на набережній Сан Себастьяну
Саме місто наш сподобалось: чудова архітектура, багато води, відчувається своєрідність регіону країни Басків, чудові маленькі заклади з pinchos ( це такі холодні закуски та канапочки, які усі виставлені на чомусь подібному на барну стійку).
Ви берете собі тарілочку, самі собі обираєте що вам до вподоби і накладаєте на неї. Серед традиційних pinchos: ковбаска чорізо на хлібчику, різні мариновані і гостренькі овочі, оливки з маслинами, різні види риби та морепродуктів
Проте пройшовшись трохи більше містом, ми зрозуміли, що воно для нас надто туристичне... Готелі були дорогими й заповненими, вулицями ходило багато британців під градусом і ми вирішили від’їхати переночувати за кілька кілометрів поруч, де знайшли чудесний маленький готельчик в такому ж маленькому (загальна площа 4,15 км) містечку - Мундака, оточене Біскайською затокою. Для мене це містечко було просто казвоким! Перш за все тим, як ми туди їхали: Через серпантинові дороги в мене склалось враження, що ми довго-довго піднімалися уверх по горам допоки не натрапили на межі міста, а потім раптово почались малесеньк вузенькі вулички, в яких іноді і людині важко пройти, проте GPS наполягав на тому, що нам таки потрібно поміститись там машиною, а потім раптом всередині цього малесенького містечка ми натрапили на маленький риболовецький порт. Отак посеред гір і міста.... Ну, але це було моє уявлення, насправді саме містоне є в горах, але відчуття викликає неймовірні! І ось ми опиняємось в цій неймовірній казці, котра вся у схилах і запаркувавши авто, ми боялись що ручник не витримає такого нахилу і машина просто скотиться в порт ☺ Готель, який ми зарезервували (El Puerto), після нашого прибуття виявився повністю забуканим, а персонал, як і в 90% випадків в країні Басків не розумів ні слова англійською... ось так ми і спілкувались: я до нього говорила англійською, а він відповідав іспанською... На диво, я розуміла дуже багато і навіть відчувала якусь гордість за вміння порозумітись і донести до нього те, що ми мали на увазі, вигадуючи іспанські слова, які я утворювала беруси за основу французькі і, додаючи, на мій погляд іспанські закінчення ☺ В результаті ми таки зупинились в іншому готельчику (Atalaya), який був досить милим і власниками якого вже роками були покоління однієї сім’ї.
Трошки чудесних краєвидів Мундаки
Вигляд на Біскайську затоку
Будиночки рибалок, більшість з особливістю - виходом більшості вікон до води
Порт зараз
Одна з вузеньких стрімких вуличок
Вигляд на затоку
Наступного дня ми вирушили в бік Португалії, але,оскільки дорога була далекою, то ми ще дорогою встигли скуштувати просто неймовірно смачної іспанської зупи з чечевиці і кількох видів м'яса lenteja та
зупинитись переночувати у містечку Sanxenxo, де у нас була неймовірна ночівля практично на пляжі... Готельчик називався O Son do Mar І був розташований на самому узбережжі і, відкривши балкон, перед тобою відкривався неймовірний краєвид на порт цього міста:
Ми потрапили на якусь супер-вигідну пропозицію від booking.com то ж у вартість номера з краєвидом входив ще й сніданок і ціна була дуже приємною. Ну, але не обійшлось без нюансів, як, наприклад ресепш там не цілодобовий і потрібно було заздалегідь домовитись о котрій годині ми приїдемо, щоб нас зустріли, а зранку, коли ми встали, щоб поснідатио 9 (як було вказано в умовах сніданку), дівчинки з ресепшин ще не було, а вся електрика на кухні була вимкнута на щитку, який, ми, звісно не знали, де знаходився.... Тому ні кави попити, ні тостів зробити нам не вдалось... Крім того, ми не мали кому віддати ключі від номера і як закрити кімнату... Ну, але це настрій нам не дуже зіпсуло, оскільки ми вже були налаштовані побачити легендарний природний заповідник Islas Cies
, на який можна добратися лише паромом з порту чудового міста Vigo.
Пляж Родас, що розташований на цих островах був визнаний газетою Guardian “найгарнішим пляжем у світі”. Паром з порту Віґо до островів та зворотньо (ви не маєте права залишатись ночувати на островах якщо у вас тільки немає спеціального дозволу на це або зарезервованого кемпінгу) вартує 18,50 євро з людини з оцього сайту .
Паром
Порт, звідки вирушає паром нам було знайти досить важко, оскільки GPS нас привіз зовсім не в те місце, а вказівників АБСОЛЮТНО ніяких немає. Тому будьте уважні, бо ми таки пропустили свій паром о 12, а наступний був аж до 15:30. Останній паром з островів відбуває о 19:30, а саме добирання займає близько 45 хвилин, то ж часу на огляд островів й походи у нас було обмаль. Але воно явно того вартує!
Краєвиди, природа й вода просто захоплюючі! Ми бачили природній акваріум, диких кроликів, цікавих рослин і чайок, які висиджували яйця... Місце просто найдзвичайне
Пляж Родас
Дикий зайчик
Захоплююче....
Недоторканий ліс. Рослинність
Сила!
Ці блакитні води...
Все ж вода в Атлантичному океані дуже холодна!
Ось таким був перший відрізок нашої дороги в майже 3000 км :)
Перш за все, певно багато з вас вже про це знає, але я тепер панянка заміжня
Все у зелено-хіппівському стилі :)
і, власне, ця подорож була у нас запланована на медовий місяць. Спочатку нам дуже хотілося якоїсь екзотики, чогось заокеанського ну або принаймні НЕ європейсько-материкового. Але після численнях досліджень, я дослідила, що Португалія на стільки далеко від нас, як би й хотілося, крім того вона дійсьно розташовано на самій окраїні материка ще й має 2 точки, які називають краєм світу ( Cabo da Roca та Cabo Sao Vincente), стоячи на краю яких й дивлячись на скельний обрив та сплески океану далеко внизу, ти дійсьно усвідомлюєш, що ти на краю світу... ну, принаймі Європи ☺ Крім того, це єдина країна в Європі, котра повністю оточена Атлантичним океаном, хоч він і холодний, але такий могутній.... Причин на те, чому обирати Португалію - безліч і я сподіваюсь, що після моєї розповіді Ви зрозумієте чим так заворожила ця країна мене.
Отож розпочали ми подорож з міста в Нідерландах, про яке ви вже неодноразово читали в моєму блозі - Утрехт. Не намагайтесь знайти логіки у побудові марштруту зі Львова до Португалії таким чином. Ми мали на те свої причини. Вирушили у досвіта й першим місцем зупинки дорогою до теплих країв було місто Нант, що у Франції. Гадаю, саме про це місто мій улюблений гурт Beirut написав свою топову пісню
Для тих хто не чув. Це своєрідна версія кліпу: але вона того варта:
Click to viewВ Нанті нас чеказа кузина хлопця моєї колежанки-француженки Анаїс. Марін народилась і вивчилась у Парижі, опісля вирішила покинути це гамірне місто й податись на південь, де більше простору, усміхнених облич, велосипедів і морської їжі. Насправді під час цієї поїздки я зрозуміла на скільки Франція “більш ніж Париж”. Містечка, що ми минали дорогою до і з Португалії кожен мають свій шарм, люди розмовляють різними інтонаціями та діалектами і головне, що нам ні разу не довелось згадувати про Париж чи шкодувати, що ми в нього не заїжджаємо....
Місто Нант було надзвичайно приємною зупинкою, оскільки після прохолодної та дощової погоди в Нідерландах це було перше місце, де нас застало сонечко і тепла погода. Знайомство з містом ми розпочали з відвідин арт-проекту Les Machines de l'île. Обличчям проекту є величезний 12 метровий слон, який рухається і навіть випускає воду з хобота. Захоплююе видовище!
Зовнішній вигляд скульптур інспірований пристроями, вигаданими Жюлем Верном, механізмами Леонардо да Вінчі та промисловою історією міста.
Та й загалом місто наче створене для митців: багато цікавих графіті, надихаючих закутків, річка і велика територія.
Ми провели один чудовий вечір в Нанті, повечеряли традиційними для регіону бретонськими млинцями , які називають “la galette” та також відварили равликів ☺
Наступною нашою зупинкою було місто Сан Себастьян (San Sebastian) або Баскською - Доностія (Donostia). Цікаво, що вказівники на дорогах також вказували дві назви цього міста.
Захід сонця на набережній Сан Себастьяну
Саме місто наш сподобалось: чудова архітектура, багато води, відчувається своєрідність регіону країни Басків, чудові маленькі заклади з pinchos ( це такі холодні закуски та канапочки, які усі виставлені на чомусь подібному на барну стійку).
Ви берете собі тарілочку, самі собі обираєте що вам до вподоби і накладаєте на неї. Серед традиційних pinchos: ковбаска чорізо на хлібчику, різні мариновані і гостренькі овочі, оливки з маслинами, різні види риби та морепродуктів
Проте пройшовшись трохи більше містом, ми зрозуміли, що воно для нас надто туристичне... Готелі були дорогими й заповненими, вулицями ходило багато британців під градусом і ми вирішили від’їхати переночувати за кілька кілометрів поруч, де знайшли чудесний маленький готельчик в такому ж маленькому (загальна площа 4,15 км) містечку - Мундака, оточене Біскайською затокою. Для мене це містечко було просто казвоким! Перш за все тим, як ми туди їхали: Через серпантинові дороги в мене склалось враження, що ми довго-довго піднімалися уверх по горам допоки не натрапили на межі міста, а потім раптово почались малесеньк вузенькі вулички, в яких іноді і людині важко пройти, проте GPS наполягав на тому, що нам таки потрібно поміститись там машиною, а потім раптом всередині цього малесенького містечка ми натрапили на маленький риболовецький порт. Отак посеред гір і міста.... Ну, але це було моє уявлення, насправді саме містоне є в горах, але відчуття викликає неймовірні! І ось ми опиняємось в цій неймовірній казці, котра вся у схилах і запаркувавши авто, ми боялись що ручник не витримає такого нахилу і машина просто скотиться в порт ☺ Готель, який ми зарезервували (El Puerto), після нашого прибуття виявився повністю забуканим, а персонал, як і в 90% випадків в країні Басків не розумів ні слова англійською... ось так ми і спілкувались: я до нього говорила англійською, а він відповідав іспанською... На диво, я розуміла дуже багато і навіть відчувала якусь гордість за вміння порозумітись і донести до нього те, що ми мали на увазі, вигадуючи іспанські слова, які я утворювала беруси за основу французькі і, додаючи, на мій погляд іспанські закінчення ☺ В результаті ми таки зупинились в іншому готельчику (Atalaya), який був досить милим і власниками якого вже роками були покоління однієї сім’ї.
Трошки чудесних краєвидів Мундаки
Вигляд на Біскайську затоку
Будиночки рибалок, більшість з особливістю - виходом більшості вікон до води
Порт зараз
Одна з вузеньких стрімких вуличок
Вигляд на затоку
Наступного дня ми вирушили в бік Португалії, але,оскільки дорога була далекою, то ми ще дорогою встигли скуштувати просто неймовірно смачної іспанської зупи з чечевиці і кількох видів м'яса lenteja та
зупинитись переночувати у містечку Sanxenxo, де у нас була неймовірна ночівля практично на пляжі... Готельчик називався O Son do Mar І був розташований на самому узбережжі і, відкривши балкон, перед тобою відкривався неймовірний краєвид на порт цього міста:
Ми потрапили на якусь супер-вигідну пропозицію від booking.com то ж у вартість номера з краєвидом входив ще й сніданок і ціна була дуже приємною. Ну, але не обійшлось без нюансів, як, наприклад ресепш там не цілодобовий і потрібно було заздалегідь домовитись о котрій годині ми приїдемо, щоб нас зустріли, а зранку, коли ми встали, щоб поснідатио 9 (як було вказано в умовах сніданку), дівчинки з ресепшин ще не було, а вся електрика на кухні була вимкнута на щитку, який, ми, звісно не знали, де знаходився.... Тому ні кави попити, ні тостів зробити нам не вдалось... Крім того, ми не мали кому віддати ключі від номера і як закрити кімнату... Ну, але це настрій нам не дуже зіпсуло, оскільки ми вже були налаштовані побачити легендарний природний заповідник Islas Cies
, на який можна добратися лише паромом з порту чудового міста Vigo.
Пляж Родас, що розташований на цих островах був визнаний газетою Guardian “найгарнішим пляжем у світі”. Паром з порту Віґо до островів та зворотньо (ви не маєте права залишатись ночувати на островах якщо у вас тільки немає спеціального дозволу на це або зарезервованого кемпінгу) вартує 18,50 євро з людини з оцього сайту .
Паром
Порт, звідки вирушає паром нам було знайти досить важко, оскільки GPS нас привіз зовсім не в те місце, а вказівників АБСОЛЮТНО ніяких немає. Тому будьте уважні, бо ми таки пропустили свій паром о 12, а наступний був аж до 15:30. Останній паром з островів відбуває о 19:30, а саме добирання займає близько 45 хвилин, то ж часу на огляд островів й походи у нас було обмаль. Але воно явно того вартує!
Краєвиди, природа й вода просто захоплюючі! Ми бачили природній акваріум, диких кроликів, цікавих рослин і чайок, які висиджували яйця... Місце просто найдзвичайне
Пляж Родас
Дикий зайчик
Захоплююче....
Недоторканий ліс. Рослинність
Сила!
Ці блакитні води...
Все ж вода в Атлантичному океані дуже холодна!
Ось таким був перший відрізок нашої дороги в майже 3000 км :)