Озеро Атітлан
- Хочу ввечері знайти кльових чуваків дунути з ними і поспівати, - волав я до Кірила перекрикуючи вітер і рев мотора вантажівки для перевезення худоби на якій ми виїхали з Коацолтенангоса.
Дорогу тільки но відкрили після страшних повінів, які є неодмінною часткою сезону дощів. Місцями екскаватори ще розгрібали завали. Часом з гор падали і котились велитенські глиби, але їхати було можна і по обіді ми опинились в майському поселенні, на березі містичного озера Атітлан.
Назви міста ми не знали, бо не тільки не мали мапи Гватемали, але, як виявилось обидва її навіть не бачили.
В місті був базарний день. Прориваючись до води вузенькими базарними рядами ми не раз і не два зачепили крихітних аборигенів своїми баулами.
В цей день майські боги почули мої молитви і продали мені каргадор універсаль за 40 кецалей і шорти, щоб я не висаджував людей своїми трусєлями.
Мій одяг звівся до мінімуму: вишиванка, футболка, шорти, труси і кофта. Укриваюсь простирадлом. Все решта знімальне обладнання і комутація. Важить рюкз кілограмів шість і маючи повний об"єм 38 літрів заповнений на половину.
В Панахачелі ми побистряку пробили де тут що. Намічалась міжнародна велогонка. Обіцяли неймовірну міжнародну пиятику велосипедистів, але нам така перспектива пофігу і ми сіли на човна.
Озеро неспокійне. За півгодини підcтрибування на хвилях я набив на дупі синці. Приїхали в Сан Маркос. Туристів мало. Міжнародний чорний піар разом с сезоном дощів роблять свою справу. Так що пацанчики в порту запримітивши двох білих бігом заходились парити готелі і всяке таке.
Едгар заникався в тіні. Ну він і сам як тінь. Переважно мовчить, а якщо говорить, то так тихо, що вловлюється лише відголоски слів.
Приморожуючись Едгар розповів, що вписатись в цілому можна. У німця Фелікса. Німці - це по Кіриловій частині. Дівчинка з шоколадом хоче показати дорогу. Але ясно, що потім вона захоче лаве.
Фелікс філософ. Каже одна з причин чому він опинився тут і вивсчає кільтуру мая - проблеми з дойчебанком...
Поки Кірил ходив на розвідку, я ввів Едгара в транс звуками дримби. Виявляється Евелія наздогнала Кірила і сказала, що проведе його безкоштовно. Здогадалась про що ми говорили. Розумна така. Їй 11. У мами одна… Але краще все це напише Кірил, бо він її зібрався… удочерити.
Евелія, 11 років.
Це "платформа". Її побудували з метою збільшення туристичного потоку. Фелікс з друганами воюї проти. Маям пофігу. Їм потрібні гроші.
Того вечора ми познайомились з дуже прикольними людьми, дунули і поспівали.
Зараз ми в Антигуа. Настала ніч. Знову постало питання де спати. І правда де? Завтра зранку парад 189 років Незалежності від іспанської корони. Відзнімем парад і на трасу. Хочемо в Лівінгстон там кажуть живуть двометрові чорні гіганти і їхні метр з хвостиком карликові самки.
Неперемикайтесь :)
PS:
Люди таскаються по світі з різними речами. Це Кірил. Він несе табурет зі своєї кухні до океану.
А ця пані металеву трубу.
Ця пані вибрала для носіння плиту...
В будь-якому разі всі вони (і ми) все життя робимо абсурдні і кумедні речі. Коли людина це розуміє їй важко стримати сміх;)