соняхи
Як жаль, що ти ніколи не згадаєш цього дня, коли я тебе побачив. Я сидів у парку, у цьому парку, де ми з тобою вперше зустрілись. Вперше і востаннє. Ти ніколи не знала про нашу зустріч: пройшла і я для тебе минув. Я минув, як закінчується все у цьому житті: закінчуються квитки на поїзд, зубна паста, дощ і зима. Ти була у літньому зеленому платті, таке, знаєш не з Ашану, - інше. Воно не було ні модним, ні дорогим. Воно просто було твоїм. Воно і було тобою. Знаєш, інколи дивишся на людину і гадаєш: «о, це їй личить». А інколи дивишся на людину і не бачиш на ній одягу - бо сприймаєш його не, як доповнення, а як щось цілісне разом з нею. Такою була ти. Ти була цілісною. Я не міг навіть думати, що ти могла бути голою. Коли-небудь, як-небудь. Це не було ні вульгарно, ні збудливо для мене, а просто - неможливо і , зрештою, непотрібно.
Ти пройшла. Знаєш, я ніколи не вірив у кохання. А що вже говорити про кохання з першого погляду та іншу маячню? У мене є дружина і двоє дітей, але мені здається, що я кохаю тебе. Та кого я обманюю? Мені аж ніяк не здається - я цьому певен. Хоча зараз я навіть не певен, чи ти взагалі існуєш, чи тоді мені примарилося, зважаючи на те, як я надихався тим п’янким запахом опалого листя і напився, ледь не задихнувшись, свіжим осіннім повітрям. Я ніколи не був сентиментальним. І я навіть не вірю, що дві секунди тому написав про якийсь запах листя і свіже повітря. Я завжди був практичним: у мене інженерська освіта, я маю хорошу роботу на фірмі, моя дружина твердить, що я смачно готую і вмію поводити себе з людьми. Я знаю цінність грошам і речам навколо, адже так мене виховали і я певен, що саме вони керують світом і людьми. Але те, що сталося одного дня, вже ніколи не полишить мою голову. Як таке можливо?! Я щодня читаю новини, я знаю, що зараз відбувається у парламенті та Азії, я вивчаю чеську мову і ходжу по неділям до церкви в новому костюмі. Щодня, щодня я зустрічаю десятки, сотні людей, які мають свою долю, свої погляди, бажання, потреби, мрії. Мені абсолютно байдуже до них, адже я певен, що вони не мають ані найменшого значення для мого життя. А що зробила ти? От власне. Ти нічого не зробила, як і сотні, тисячі людей до тебе. Але чому, поясни, чому ти викликала у мені стільки емоцій, існування яких я дотепер не визнавав і заперечував?..
Я не пізнаю себе. Щодня, прокидаючись, я дивлюся у дзеркало і не бачу себе. Я ніколи не знав, що моя права брова відрізняється від лівої, і що у мене не голубі, а зелені очі. Моя дружина вчора плакала, мовляв, вона відчуває, що у мене є коханка. (перед тим вона довго нюхала моє тіло під час сексу і сказала, що не чує мого запаху). Я абсолютно розгублений, адже мені шкода дружину, позаяк, я поважаю її і не зраджував їй ніколи, навіть не торкався чужої жінки. Вона запевняє щодня мене, що я вже не той. Що кохатися зі мною - те саме, що їздити на велосипеді навколо будинку - ти спалюєш калорії, але не відчуваєш задоволення, та ще й голова йде обертом.
А мені голова йде обертом через тебе. Я пам’ятаю кожну деталь твоєї зовнішності: чорне, як смола волосся, підстрижене під каре, (видно,що лише недавно змінила зачіску і для тебе самої вона ще не звична), маленька родимка на шиї над ключицями, курносий ніс, намальовані губи прозорою помадою, виділені вилиці і брови. У тебе були шрами на колінах, очевидячки, ти росла поблизу лісу і часто бігала, стрибала та падала. Коли я уявив тебе маленькою, що бігає між деревами, мені пробіг мороз шкірою, адже ти постала в образі моєї дочки Квітки, після чого, те уявляння стало для мене ще більш забороненим і я пив, щоб викинути твій образ з голови і заснути. Ах, а знаєш? Мені здається, ти вегетаріанка. Тобі би личило бути вегетаріанкою. А ще я майже впевнений, що ти любиш фісташкове морозиво і чорнослив.
Вчора я вирішив зробити тобі подарунок. Я пішов в квітковий магазин і накупив соняхів. Таких великих, помаранчевих соняхів. Я був на такому піднесенні, уявляючи, як ти візьмеш їх у руки - і радітимеш, як мала дитина. Я їх приніс додому, усміхнений відкрив двері, і коли мене побачила моя дружина і подякувала мені за такий несподіваний подарунок, я ледь не вмер. А потім мені мій вчинок видався настільки безглуздим, що я готовий був себе вбити. Як же мені могло прийти в голову купити тобі квіти і принести їх додому? Як мені взагалі прийшло в голову, що я можу тобі щось купити, якщо ти живеш лише в моїй уяві? На превеликий жаль, ці квіти простояли надто довго. І я надто довго ненавидів себе за цей дурний вчинок, попри те, що вся сім’я раділа і ходила задоволена. Однак, вся сім’я, крім мене.
Знаєш, що парадоксального у цьому, що я зараз роблю? В цьому листі, що я пишу, в словах, які народжуються самі по собі? Парадоксально: що я пишу до тебе, а ти цього не читаєш. Коли я починаю усвідомлювати це, мені здається, що моє серце кам’яніє і затерпають пальці. Тому я намагаюсь згадати твою родимку на шиї - і все минає.
Ти пройшла. Знаєш, я ніколи не вірив у кохання. А що вже говорити про кохання з першого погляду та іншу маячню? У мене є дружина і двоє дітей, але мені здається, що я кохаю тебе. Та кого я обманюю? Мені аж ніяк не здається - я цьому певен. Хоча зараз я навіть не певен, чи ти взагалі існуєш, чи тоді мені примарилося, зважаючи на те, як я надихався тим п’янким запахом опалого листя і напився, ледь не задихнувшись, свіжим осіннім повітрям. Я ніколи не був сентиментальним. І я навіть не вірю, що дві секунди тому написав про якийсь запах листя і свіже повітря. Я завжди був практичним: у мене інженерська освіта, я маю хорошу роботу на фірмі, моя дружина твердить, що я смачно готую і вмію поводити себе з людьми. Я знаю цінність грошам і речам навколо, адже так мене виховали і я певен, що саме вони керують світом і людьми. Але те, що сталося одного дня, вже ніколи не полишить мою голову. Як таке можливо?! Я щодня читаю новини, я знаю, що зараз відбувається у парламенті та Азії, я вивчаю чеську мову і ходжу по неділям до церкви в новому костюмі. Щодня, щодня я зустрічаю десятки, сотні людей, які мають свою долю, свої погляди, бажання, потреби, мрії. Мені абсолютно байдуже до них, адже я певен, що вони не мають ані найменшого значення для мого життя. А що зробила ти? От власне. Ти нічого не зробила, як і сотні, тисячі людей до тебе. Але чому, поясни, чому ти викликала у мені стільки емоцій, існування яких я дотепер не визнавав і заперечував?..
Я не пізнаю себе. Щодня, прокидаючись, я дивлюся у дзеркало і не бачу себе. Я ніколи не знав, що моя права брова відрізняється від лівої, і що у мене не голубі, а зелені очі. Моя дружина вчора плакала, мовляв, вона відчуває, що у мене є коханка. (перед тим вона довго нюхала моє тіло під час сексу і сказала, що не чує мого запаху). Я абсолютно розгублений, адже мені шкода дружину, позаяк, я поважаю її і не зраджував їй ніколи, навіть не торкався чужої жінки. Вона запевняє щодня мене, що я вже не той. Що кохатися зі мною - те саме, що їздити на велосипеді навколо будинку - ти спалюєш калорії, але не відчуваєш задоволення, та ще й голова йде обертом.
А мені голова йде обертом через тебе. Я пам’ятаю кожну деталь твоєї зовнішності: чорне, як смола волосся, підстрижене під каре, (видно,що лише недавно змінила зачіску і для тебе самої вона ще не звична), маленька родимка на шиї над ключицями, курносий ніс, намальовані губи прозорою помадою, виділені вилиці і брови. У тебе були шрами на колінах, очевидячки, ти росла поблизу лісу і часто бігала, стрибала та падала. Коли я уявив тебе маленькою, що бігає між деревами, мені пробіг мороз шкірою, адже ти постала в образі моєї дочки Квітки, після чого, те уявляння стало для мене ще більш забороненим і я пив, щоб викинути твій образ з голови і заснути. Ах, а знаєш? Мені здається, ти вегетаріанка. Тобі би личило бути вегетаріанкою. А ще я майже впевнений, що ти любиш фісташкове морозиво і чорнослив.
Вчора я вирішив зробити тобі подарунок. Я пішов в квітковий магазин і накупив соняхів. Таких великих, помаранчевих соняхів. Я був на такому піднесенні, уявляючи, як ти візьмеш їх у руки - і радітимеш, як мала дитина. Я їх приніс додому, усміхнений відкрив двері, і коли мене побачила моя дружина і подякувала мені за такий несподіваний подарунок, я ледь не вмер. А потім мені мій вчинок видався настільки безглуздим, що я готовий був себе вбити. Як же мені могло прийти в голову купити тобі квіти і принести їх додому? Як мені взагалі прийшло в голову, що я можу тобі щось купити, якщо ти живеш лише в моїй уяві? На превеликий жаль, ці квіти простояли надто довго. І я надто довго ненавидів себе за цей дурний вчинок, попри те, що вся сім’я раділа і ходила задоволена. Однак, вся сім’я, крім мене.
Знаєш, що парадоксального у цьому, що я зараз роблю? В цьому листі, що я пишу, в словах, які народжуються самі по собі? Парадоксально: що я пишу до тебе, а ти цього не читаєш. Коли я починаю усвідомлювати це, мені здається, що моє серце кам’яніє і затерпають пальці. Тому я намагаюсь згадати твою родимку на шиї - і все минає.