Квітневий
..і живемо, наче у паралельних світах. Йдемо такими схожими, але такими різними, паралельними шляхами. Йдемо, торуємо життєві і геометричні площини Лобачевського, в яких ці шляхи мають шанс перетнутися.
Квітень. Оточує мене, роззброює мою оборону. Він щовечора висипається з моїх кишень з дрібними монетами, тютюновими крихтами, чужими візитками. Щоранку пробирається він у кватирку і будить мене так, як не будить ніхто. Щодня він живить наснагою і дає сили посміхатися. Щоночі наздоганяє смарагдовими сновидіннями.
Смарагди, смарагди.. Повсюди! Щедро розкидані по землі і деревах, блищать удень, губляться вночі. Вони пасують тобі, мабуть, і мені теж, хоч це і немає жодного значення. Вони зблискують у нижніх лампах світлофорів, пульсують на дніпровських буях і бакенах. І смарагдовий блиск примушує йти, примушує рухатись, примушує не зупинятися.
Квітень минає, залишаючи мені лише жменьку сил і безліч планів, трохи більше сподівань і перспективу померти від недосипання.
Квітень минає. Але я все одно залишуся квітневим.