птаха
мої рухи стали повільними, ніби сік осінніх дерев...
переходи підземками снів - із дня у день,
балансування на линві свідомості - із ночі в ніч:
«дівчинко гутаперчива,
заплющ очі-відкрий серце-іди».
упаду-не впаду-байдуже,
Байда, за ребро зачеплена,
Риба, Адамом упіймана
У вершу цієї осені.
Ти не бачив, ти спав далеко -
як стигматами глід кривавив,
Варфоломіївська ніч на Покрови -
і гугеноти-горіхи
губили порожні голови
у посивілій траві -
а католики,
мої соколики-католики - морози ранні
стинали їм руки, і ноги стинали,
і листям слова падали.
Повертаєшся зі снів - ніби з дороги далекої:
Грієш руки до білого горняти,
Пригортаєш дитя чорнооке,
Читаєш стрічки новин:
«Уночі над Іраном розбився літак,
134 жертви, причина аварії -
у двигун літака потрапила птаха».
....і жінки у чорних хустках голосять до неба,
....і листя горіхове проситься у землю,
а ти сидиш поміж них
на кухонній табуретці
на линві пам'яті
і самими губами питаєш:
- А яка ж то була птаха, Серце?