Щоденник Анни Франк
Я прочитала його на одному диханні. Не знаю, в чому головна причина - в тому, що він справді цікавий чи в тому, що в мене вроджена пристрасть до щоденникового жанру? Але на це питання я не зможу відповісти, поки не прочитаю ще кілька щоденників.
Нещодавно у когось в жж теж бачила пост про цю книгу, де були виписані улюблені цитати. Так цікаво, що люди звертають увагу на абсолютно різні речі. Для мене щоденник Анни Франк - передусім історія не єврейської дівчинки, а дівчинки-підлітка, яка починає бачити, усвідомлювати, піддавати сумніву, дорослішати.
І, може, це патетично звучить, але якоюсь мірою їй вдалося стати відомою письменницею - хоч вона про те і не дізналась.
Мене у книзі зачепили переважно ті записи, які стосувалися сім'ї та виховання. Не знаю, коли я це переросту.
Мені лише так хочеться відчути справжню батьківську любов, аби він любив мене не лише тільки як свою дитину, але і як особистість - Анну.
***
Жорстоко говорити правду, проте ж це правда, що вона сама відштовхнула мене від себе, сама своїми нетактовними зауваженнями, своїми грубими жартами над речами, які не здаються мені смішними, зробила мене байдужою до будь-якого вияву її любові до мене. […] Усі чекають, що я проситиму вибачення. Але я за це не можу просити вибачення, бо сказала правду - те, що мати все одно мусила взнати рано чи пізно.
***
Коли я згадую про те, як мене лікували, про всі ці нескінченні процедури, в мене аж голова йде обертом. Потогінне, припарки, вологі рушники на груди, сухі компреси на груди, гарячі напої, полоскання горла, змащування горла квачиком, непорушне лежання, електрогрілка, звичайна грілка, вода з лимоном і ще кожні дві години термометр. Спробуй-но після всього цього врешті одужати!
***
Іноді я собі думаю: «Чи може хто-небудь зрозуміти мене, заплющивши очі на мою невдячність, на те, чи єврейка я, чи не єврейка, а побачити в мені лише дівчину-підлітка, якій так хочеться нестримних розваг!» Не знаю, та й сама я також не змогла б заговорити з кимось про це, бо відразу б розплакалася. Сльози здатні принести полегкість, якщо тільки є людина, перед якою можна виплакатися. Попри все, попри всі теорії й зусилля, щодн й щогодини мені бракує справжньої матері, яка б мене розуміла. Ось чому я завжди, за роботою чи за писанням, думаю, що колись в майбутньому я стану для своїх дітей такою матір’ю, якою я собі її уявляю. Мамцею, яка не прислухається до всього того, що базікають інші, зате уважно прислухається до мене.
***
Я відчуваю потребу поважати матір, бачити в ній взірець для наслідування. Найчастіше вона і є для мене прикладом, але негативним прикладом, який я не бажаю наслідувати. […] Справжня мати в моїй уяві - це жінка надзвичайно тактовна, надто з дітьми нашого віку. Не така, як манця, котра мене голосно висміює, коли я плачу - не від болю, а через щось інше.
***
Щоразу під час менструації (вона була в мене тільки тричі) я відчуваю, що незважаючи на біль, незручності й огиду, я ношу в собі якусь солодку таємницю.
***
Не раз я запитую сама себе, чи конче мусиш сваритися з усіма людьми, з якими доводиться так довго жити разом? А чи, може, нам просто дуже не поталанило?
***
Мені хочеться все заново дослідити, а не діяти за прислів’ям: «Як старі співали, так і молоді защебетали».
***
Раніше вдома і в школі про статеві питання говорили або з таємничим виглядом, або ж так, що ставало огидно. Слова, які стосувалися цих питань, вимовляли пошепки, а коли хтось не мав уявлення про цю сферу, то його висміювали. Мене це дивувало, і я часто думала: «Чому про ці речі говорять так таємниче або ж так негарно?»
***
…я часто мушу вщипнути себе під столом за руку, аби приборкати бажання вказати натхненному розповідачеві на його помилку. Малі діти, як Анна, ні в якому разі не повинні виправляти дорослих, навіть коли ті роблять помилки, припускаються неточностей або взагалі вигадуються таке, що аж вуха в’януть.
***
…дівчатам нашого віку хочеться бодай на короткий час позбутися батьківської опіки. Коли я йду нагору, мене тут же запитують, що я збираюся там робити. За столом я не маю права присолити собі страву; щовечора в чверть на дев’яту мати запитує, чи не пора вже мені роздягатися на ніч; кожна книжка, яку я маю намір прочитати, проходить цензуру.
***
Я знаю, що в суперечках і дискусіях я сильніша за матір, знаю, що маю набагато об’єктивніший погляд на речі і не так усе перебільшую, що я чесніша й здібніша, й тому почуваюся (ти, може, сміятимешся) вищою від неї щодо багатьох речей. Щоб полюбити когось, я повинна в першу чергу захоплюватися ним, захоплюватися й поважати, а мати не викликає в мене ні захоплення, ні поваги.
***
…чом би мені не розповісти тобі дещо і про статеве питання?
Батьки та дорослі взагалі ставляться до цієї проблеми дуже своєрідно. Замість того, аби все розповісти своїм донькам і своїм синкам, коли їм сповниться дванадцять років, дітей при розмовах на цю тему виряджають із кімнати, нехай, мовляв, шукають відповіді на свої питання деінде. Коли ж батьки згодом виявляють, що їхні діти все-таки дістали певну інформацію, то вони припускають, що діти вже більш-менш обізнані, але це не так.
***
Невже мої батьки забули, що й самі колись були молодими? Здається, таки забули.
***
Чесно кажучи, я ніяк не збагну, як це можна сказати: «Я слабкий», - а потім і далі залишатися слабким. Коли вже знаєш про такий свій недолік, то чому сидіти склавши руки, чому не почати загартовувати свій характер?
***
Віруючі люди повинні радіти, бо не кожному дано вірити в надприродне. Не потрібно лякатися покари після смерті. Чистилище, пекло і рай - це речі, що їх багато хто не може прийняти. Проте всяка релігія, байдуже яка саме, допомагає нам не збитися з правильного шляху. Йдеться не про страх перед Богом, а про те, щоб високо тримати власну честь і сумління.