Похід Карпатами на початку травня
Зібралися травневими святами йти в гори на 8 днів. Маршрут наш планувався наступний:
01.05.11 1.Верховина 11:30 2.Дземброня 14:30 3.р.Медвежик 16:00 4.р.Похорилець 18:00 5.Пошук зупинки.
02.05.11 1.г.Піп-Іван 09:00 2.Якесь місце 10:00 3.Ребра 12:00 4.Туркул 13:30 5.Брескул 15:00 7.Пошук зупинки.
03.05.11 1.Говерла 09:00 2.Полонина 10:00 3.Петрос 12:00 4.Пріморотик 13:30 5.Полонина сіра 14:30 6.Траса 15:30 7.Поповнення запасами. Стоянка.
04.05.11 1.Близниця 09:00 2.П.Ярошеська 11:00 3.Котел 12:00 4.Догяська1762 13:00 5.Унгаряська 15:30 6.1594 16:30 7.Спуск, стоянка 05.05.2011 1.Темпа 09:00 2.Стоги 10:30 3.м.Стоги 12:00 4.Усть Чорна 13:00
05.2011 Резерв/матраси/повернення в Ясіня/рух даі на Синевир в залежності від фізичного стану групи.
06-08.05.2011 По мірі стану групи можна було використати на матраси або подальшу мандрівку.
Але це в теорії був такий маршрут, а на практиці ми його дотрималися відсотків на 10, на нас вплинула різна підготовка учасників групи та погодні умови.
Відразу напишу, шо я прихильник легкої ходьби в походах та маленьких наплічників, мені мого 45л Дербі вистачило з головою, але саме через легкий наплічник не брав з собою камеру, тому всі знімки в звіті не мої.
Розпишу по дням весь наш непростий похід.
День 1.
Група зустрічається у Франківську десь в 07:00, знайомимося один з одним, трохи докуповуємо харчів, сідаємо в замовлений бусик і їдемо до Дземброні. Доїхавши до Верховини розпитуємо у місцевих гуцулів куди їхати далі, як і ведеться в таких ситуаціях - кожен гуцул показує інший маршрут, ми вибираємо якийсь один, їдемо кудись і потрапляємо на важкодоступну дорогу. Водій пояснює, шо далі їхати не збирається, не хоче вбивати машину, і хоч завіс нас трохи не туди, вимагає свої гроші. В нас часу вдосталь, тому то вирішили вже починати похід, шукаючи правильну дорогу до Дземброні.
По дорозі бачимо купу річок і купу водників, для яких якраз сезон сплавів. Навіть побачили, як деякі катамарани та байдарки перекидалися. Знайшли село Дземброня, трохи пройшлися ним і почався підйом та перші труднощі. Дехто з групи ніс на горбі незрозумілі 30кг (!!!) вантажу і втомлювався при підйому на будь-який маленький горбик. Тож просувалися ми зі швидкістю черепах. За перший день пройшли від сили 5км. Десь в 18:00 завернули не туди, вернулися назад і група більшістю голосів вирішила забити на похід та зупинитися на полонині. Далі класичні вогнище, каша, чай, різні ігри вночі та сон.
День 2.
Всю ніч була злива. Зранку дощ став меншим, але ніяк не припинявся. Пробуємо розпалити вогнище щоб зігрітися та зробити сніданок. Три години мороки нічого крім повністю мокрої одежі не принесли. Розумніші в тей час спали собі в наметах. Група вагається між подальшою стоянкою на цьому ж місці, рух далі в гори під дощем та повернення на 500м до колиби. Вибрали колибу. Там якраз була вільна кімната та поляки в іншій кімнаті. Розпалюємо грубу, сушемо речі, знайомимося з поляками, готуємо їжу та лягаємо спати. Під вечір дощ вщух і можна було трохи познімати.
А ще ввечері була дуже плідна розмова з поляками, спілкувалися англійською. Головне, що я виніс - поляки вважають, шо всі українці поголовно бухають. Вони постійно пропонували нам пиво "Чернігівське", але в нас ніхто в групі взагалі не вживав алкоголь, натомість майже всі поляки були вже в тей час бухі і балакали дуже не розбірливо.
День 3.
Просинаємося в теплій колибі, дощу взагалі немає. Снідаємо та вирушаємо в дорогу. Це вже третій день мандрівки, а ми по суті ще нічого не пройшли. Тим часом я та ще двоє людей, як це було зазвичай, вирвалися вперед, ішли собі так годину і в якийсь момент зрозуміли, шо групи позаду немає. Тоді знову довелося вертатися, шукати їх сліди, дзвонити, питати. Так десь через дві години блукання ми знайшли основну групу котра вже дійшла до Вухатого каменю.
Десь поблизу Вухатого каменю вже відкривалися чудові краєвиди.
Як дійшли до розвилки між Попом Іваном та дорогою до Бербенескула, то на Піп Іван не було ніякого бажання підніматися, пішли в напрямку озера.
Через декілька годин дехто з групи сильно потомився, і ми знову рухалися зі швидкістю равликів.
Шукали те озеро і ніяк не могли його знайти. В декого навіть з'явилися небезпечні дурні ідеї стати прямо тут на хребті, аби не йти далі.
Оминули Ребра та здалеку почало виднітися озеро.
Але до озера був дуже крутий спуск по снігу. Можна було поволі сходити вниз, що зайняло в декого більше години. Але більшість сідала на карімати і з'їжджала до низу, так значно швидше та веселіше
Ось таким снігом ми спускалися на стоянку. Там же неочікувано знайшли великий запас сухих дрів, зігрілися та приготували вечерю. На той час взуття у всих, на залежності від вартості, було абсолютно мокре. Спроби сушіння взуття якогось позитивного ефекту не принесли, та ми вже й звикли до мокрого, потім ще 4 дні в такому ходили.
День 4.
Просинаємося, готуємо сніданок. Неочікувано сонце стало пекти так, шо нам довелося роздягатися до футболок. Дуже цікавий контраст - ми в шортах та футболках, а під ногами купи снігу. Зате за рахунок сонця вдалося хоч трохи висушити одежу, взуття ж сушінню не піддавалося.
Далі почалося сходження над озером по хребту. Сходити було надзвичайно тяжко, було декілька можливостей зірватися та впасти вниз.
Замерзле озеро Бербенескул, найвище озеро України.
Як піднялися на хребет пішли в напрямку іншого озера - Несамовите. В тей час ми вже йшли в тумані. Карти, компаси, джіпіеси ніяк нам не допомогли, тож ми заблудилися і пішли зовсім не в напрямку Несамовитого. Зате по дорозі зустрічали таку красу.
Після двох годин блукання вирішили йти хоч кудись і почали спускатися в не відомому напрямку. Спуск тривав дві години, і таким чином ми втратили всю висоту, котру набирали чотири дні.
Спустилися в ліс і почали шукати стоянку.
День 5.
Прокинулися, а наш табір повністю в снігові, на вулиці мінусова температура, мокре взуття та шкарпетки позамерзали. Трохи відігрілися, поснідали та пішли в напрямку Заросляка, на тей час ми вже розібралися де знаходимося. Біля Заросляка половина групи від нас відділилася і пішла собі жити в готель. Для іншої половини групи це було дивиною. В тей час ми вирішили без наплічників піднятися на Говерлу.
.
Підйом зайняв 1 год.40хв. Спочатку було холодно та ліс, далі тепло та камені, далі вітряно, холодно та сніг. На Говерлі було дуже холодно, ми там не змогли довго стояти. Ось такий вид на Заросляк з Говерли:
Тим часом до нашого урізаного табору приєдналася група з чотирьох мегапозитивних білорусів. Разом з ними ми купили 0,5 куба дрів і варили їжу. Весь вечір та ніч йшов сніг.
День 6.
Вирішили йти низом до підніжжя Петроса в якесь маленьке село і забігти на Петрос без наплічників. До того часу група зменшилася на три особи, котрі вирішили закінчити цю постійну боротьбу зі стихіями.
Вже по традиції пішли незрозумілою дорогою, заблукали, верталися назад.
Але все-таки знайшли потрібну дорогу і дійшли до невеличкого села без електрифікації, зате там було багато матрасників та дивних гуцулів. Стоянку зробили біля річки недалеко від дороги. Погода була на диво чудовою, чи не вперше за весь похід.
День 7.
Всю ніч та ранок йшов сніг. Наші намети замело. По середині на знімку майже не видно засипаного снігом намету, в тей час я в ньому спав. Сенсу виходити на вулицю не було. Про підйом на Петрос вже всі забули.
Але через годину після снігу вийшло сонце і майже весь сніг швиденько розтанув. Ми тим часом зібралися та пішли до Лозещини. По горам ходити вже пропало бажання.
Ідемо в напрямку Лозещини по болоті. Тут вже навіть немає сліду снігу.
Зате про недавню зливу нагадають коричневі річки.
В Лозещині побачили хатки побудовані в цікавому стилі, схоже на риб'ячу луску.
До прибуття потяга потрібно було нудитися ще 8 годин, тож ми пішли в місцевий генделик шоб хоч якось зігрітися, бо на вулиці температура падала нижче нуля. Особливого колориту додавали розмови гуцулів, скільки я не прислуховувався - ніяк не міг уловити сенс розмови. А ще в генделика познайомилися з групою туристів з Білорусі. Як потім виявилося - вони архітектори та історики, їздять по Західній Україні та досліджують місцеві дерев'яні церкви. А ще вони реставрують замок в Білорусі в м.Любча, словом - дуже позитивні люди.
А ще в Лозещині познайомилися з дивною залізничною станцією, касир якої приходить лише перед прибуттям потяга. Вночі взяли загальні квитки на Раховоз, крім загальних інших не продавалося. Перед прибуттям потяга з першої години ночі почався снігопад, навіть не вірилося, що на вулиці 8 травня. А далі були Львів, цивілізація і додому.
В результаті мандрівки наш маршрут набув наступного вигляду: Дземброня, полонина, колиба, Вухатий камінь, Ребра, оз.Бербенескул, хребет, спуск до лісу, Заросляк, Говерла, спуск до лісу, підніжжя Петроса, Лозещина.
01.05.11 1.Верховина 11:30 2.Дземброня 14:30 3.р.Медвежик 16:00 4.р.Похорилець 18:00 5.Пошук зупинки.
02.05.11 1.г.Піп-Іван 09:00 2.Якесь місце 10:00 3.Ребра 12:00 4.Туркул 13:30 5.Брескул 15:00 7.Пошук зупинки.
03.05.11 1.Говерла 09:00 2.Полонина 10:00 3.Петрос 12:00 4.Пріморотик 13:30 5.Полонина сіра 14:30 6.Траса 15:30 7.Поповнення запасами. Стоянка.
04.05.11 1.Близниця 09:00 2.П.Ярошеська 11:00 3.Котел 12:00 4.Догяська1762 13:00 5.Унгаряська 15:30 6.1594 16:30 7.Спуск, стоянка 05.05.2011 1.Темпа 09:00 2.Стоги 10:30 3.м.Стоги 12:00 4.Усть Чорна 13:00
05.2011 Резерв/матраси/повернення в Ясіня/рух даі на Синевир в залежності від фізичного стану групи.
06-08.05.2011 По мірі стану групи можна було використати на матраси або подальшу мандрівку.
Але це в теорії був такий маршрут, а на практиці ми його дотрималися відсотків на 10, на нас вплинула різна підготовка учасників групи та погодні умови.
Відразу напишу, шо я прихильник легкої ходьби в походах та маленьких наплічників, мені мого 45л Дербі вистачило з головою, але саме через легкий наплічник не брав з собою камеру, тому всі знімки в звіті не мої.
Розпишу по дням весь наш непростий похід.
День 1.
Група зустрічається у Франківську десь в 07:00, знайомимося один з одним, трохи докуповуємо харчів, сідаємо в замовлений бусик і їдемо до Дземброні. Доїхавши до Верховини розпитуємо у місцевих гуцулів куди їхати далі, як і ведеться в таких ситуаціях - кожен гуцул показує інший маршрут, ми вибираємо якийсь один, їдемо кудись і потрапляємо на важкодоступну дорогу. Водій пояснює, шо далі їхати не збирається, не хоче вбивати машину, і хоч завіс нас трохи не туди, вимагає свої гроші. В нас часу вдосталь, тому то вирішили вже починати похід, шукаючи правильну дорогу до Дземброні.
По дорозі бачимо купу річок і купу водників, для яких якраз сезон сплавів. Навіть побачили, як деякі катамарани та байдарки перекидалися. Знайшли село Дземброня, трохи пройшлися ним і почався підйом та перші труднощі. Дехто з групи ніс на горбі незрозумілі 30кг (!!!) вантажу і втомлювався при підйому на будь-який маленький горбик. Тож просувалися ми зі швидкістю черепах. За перший день пройшли від сили 5км. Десь в 18:00 завернули не туди, вернулися назад і група більшістю голосів вирішила забити на похід та зупинитися на полонині. Далі класичні вогнище, каша, чай, різні ігри вночі та сон.
День 2.
Всю ніч була злива. Зранку дощ став меншим, але ніяк не припинявся. Пробуємо розпалити вогнище щоб зігрітися та зробити сніданок. Три години мороки нічого крім повністю мокрої одежі не принесли. Розумніші в тей час спали собі в наметах. Група вагається між подальшою стоянкою на цьому ж місці, рух далі в гори під дощем та повернення на 500м до колиби. Вибрали колибу. Там якраз була вільна кімната та поляки в іншій кімнаті. Розпалюємо грубу, сушемо речі, знайомимося з поляками, готуємо їжу та лягаємо спати. Під вечір дощ вщух і можна було трохи познімати.
А ще ввечері була дуже плідна розмова з поляками, спілкувалися англійською. Головне, що я виніс - поляки вважають, шо всі українці поголовно бухають. Вони постійно пропонували нам пиво "Чернігівське", але в нас ніхто в групі взагалі не вживав алкоголь, натомість майже всі поляки були вже в тей час бухі і балакали дуже не розбірливо.
День 3.
Просинаємося в теплій колибі, дощу взагалі немає. Снідаємо та вирушаємо в дорогу. Це вже третій день мандрівки, а ми по суті ще нічого не пройшли. Тим часом я та ще двоє людей, як це було зазвичай, вирвалися вперед, ішли собі так годину і в якийсь момент зрозуміли, шо групи позаду немає. Тоді знову довелося вертатися, шукати їх сліди, дзвонити, питати. Так десь через дві години блукання ми знайшли основну групу котра вже дійшла до Вухатого каменю.
Десь поблизу Вухатого каменю вже відкривалися чудові краєвиди.
Як дійшли до розвилки між Попом Іваном та дорогою до Бербенескула, то на Піп Іван не було ніякого бажання підніматися, пішли в напрямку озера.
Через декілька годин дехто з групи сильно потомився, і ми знову рухалися зі швидкістю равликів.
Шукали те озеро і ніяк не могли його знайти. В декого навіть з'явилися небезпечні дурні ідеї стати прямо тут на хребті, аби не йти далі.
Оминули Ребра та здалеку почало виднітися озеро.
Але до озера був дуже крутий спуск по снігу. Можна було поволі сходити вниз, що зайняло в декого більше години. Але більшість сідала на карімати і з'їжджала до низу, так значно швидше та веселіше
Ось таким снігом ми спускалися на стоянку. Там же неочікувано знайшли великий запас сухих дрів, зігрілися та приготували вечерю. На той час взуття у всих, на залежності від вартості, було абсолютно мокре. Спроби сушіння взуття якогось позитивного ефекту не принесли, та ми вже й звикли до мокрого, потім ще 4 дні в такому ходили.
День 4.
Просинаємося, готуємо сніданок. Неочікувано сонце стало пекти так, шо нам довелося роздягатися до футболок. Дуже цікавий контраст - ми в шортах та футболках, а під ногами купи снігу. Зате за рахунок сонця вдалося хоч трохи висушити одежу, взуття ж сушінню не піддавалося.
Далі почалося сходження над озером по хребту. Сходити було надзвичайно тяжко, було декілька можливостей зірватися та впасти вниз.
Замерзле озеро Бербенескул, найвище озеро України.
Як піднялися на хребет пішли в напрямку іншого озера - Несамовите. В тей час ми вже йшли в тумані. Карти, компаси, джіпіеси ніяк нам не допомогли, тож ми заблудилися і пішли зовсім не в напрямку Несамовитого. Зате по дорозі зустрічали таку красу.
Після двох годин блукання вирішили йти хоч кудись і почали спускатися в не відомому напрямку. Спуск тривав дві години, і таким чином ми втратили всю висоту, котру набирали чотири дні.
Спустилися в ліс і почали шукати стоянку.
День 5.
Прокинулися, а наш табір повністю в снігові, на вулиці мінусова температура, мокре взуття та шкарпетки позамерзали. Трохи відігрілися, поснідали та пішли в напрямку Заросляка, на тей час ми вже розібралися де знаходимося. Біля Заросляка половина групи від нас відділилася і пішла собі жити в готель. Для іншої половини групи це було дивиною. В тей час ми вирішили без наплічників піднятися на Говерлу.
.
Підйом зайняв 1 год.40хв. Спочатку було холодно та ліс, далі тепло та камені, далі вітряно, холодно та сніг. На Говерлі було дуже холодно, ми там не змогли довго стояти. Ось такий вид на Заросляк з Говерли:
Тим часом до нашого урізаного табору приєдналася група з чотирьох мегапозитивних білорусів. Разом з ними ми купили 0,5 куба дрів і варили їжу. Весь вечір та ніч йшов сніг.
День 6.
Вирішили йти низом до підніжжя Петроса в якесь маленьке село і забігти на Петрос без наплічників. До того часу група зменшилася на три особи, котрі вирішили закінчити цю постійну боротьбу зі стихіями.
Вже по традиції пішли незрозумілою дорогою, заблукали, верталися назад.
Але все-таки знайшли потрібну дорогу і дійшли до невеличкого села без електрифікації, зате там було багато матрасників та дивних гуцулів. Стоянку зробили біля річки недалеко від дороги. Погода була на диво чудовою, чи не вперше за весь похід.
День 7.
Всю ніч та ранок йшов сніг. Наші намети замело. По середині на знімку майже не видно засипаного снігом намету, в тей час я в ньому спав. Сенсу виходити на вулицю не було. Про підйом на Петрос вже всі забули.
Але через годину після снігу вийшло сонце і майже весь сніг швиденько розтанув. Ми тим часом зібралися та пішли до Лозещини. По горам ходити вже пропало бажання.
Ідемо в напрямку Лозещини по болоті. Тут вже навіть немає сліду снігу.
Зате про недавню зливу нагадають коричневі річки.
В Лозещині побачили хатки побудовані в цікавому стилі, схоже на риб'ячу луску.
До прибуття потяга потрібно було нудитися ще 8 годин, тож ми пішли в місцевий генделик шоб хоч якось зігрітися, бо на вулиці температура падала нижче нуля. Особливого колориту додавали розмови гуцулів, скільки я не прислуховувався - ніяк не міг уловити сенс розмови. А ще в генделика познайомилися з групою туристів з Білорусі. Як потім виявилося - вони архітектори та історики, їздять по Західній Україні та досліджують місцеві дерев'яні церкви. А ще вони реставрують замок в Білорусі в м.Любча, словом - дуже позитивні люди.
А ще в Лозещині познайомилися з дивною залізничною станцією, касир якої приходить лише перед прибуттям потяга. Вночі взяли загальні квитки на Раховоз, крім загальних інших не продавалося. Перед прибуттям потяга з першої години ночі почався снігопад, навіть не вірилося, що на вулиці 8 травня. А далі були Львів, цивілізація і додому.
В результаті мандрівки наш маршрут набув наступного вигляду: Дземброня, полонина, колиба, Вухатий камінь, Ребра, оз.Бербенескул, хребет, спуск до лісу, Заросляк, Говерла, спуск до лісу, підніжжя Петроса, Лозещина.