Час

Dec 07, 2010 09:42

Дев'ятнадцятий тиждень.
Та я не про це.
Бере жах.
Вчора в ночі не міг заснути. Страшно. Страшно за себе. Ми вже ніколи не будемо удвох. Я вже ніколи не зможу йти не обертаючись на них. Образи потрібно буде ховати і вирішувати тихо. Страшно.
Та більше страшить те. що це ще один щабель до смерті.
Можливо я дурень, але...
Страшно уявити батька, якому постійно буде допомагати. Страшно.
Страшно.
Страшно, що 25 - і ніяких майже результатів. Потрібно зростати. Ох. як же потрібно зростати.
По-перше видаляю зараз усі іграшки. Бо беззмістовне це.
По-друге працювати в сто разів краще і це можливо.
По-третє - ні беззмістовним фільмам!

Ох, як я вже хочу побачити цю дитину. Та вона вб'є мене, вона вб'є моїх батьків, вона вб'є дружину. Бо вона це майбутнє, а ми як не сумно все ж таки минуле.
пс. Ледве заснув з розумінням цього вчора.
ппс. Й ледве прокинувся сьогодні.

ужас, смерть, такие дела, думки, дитина

Previous post Next post
Up