Apr 16, 2010 17:02
Потрібно було поставити крапку над і. Неможливо так більше.
Точніше можливо. але ще якась залишалася думка, якась мов би надія. Якесь спілкування всередині. Якесь. Навіть важко це пояснити.
Не зрозуміло.
***
Я зайшов зі своєю посмішкою. Напівавтоматична посмішка. Посмішка, бо дуже радий був бачити. Якось хотілося сховати, але лізе ж. Вона подивилася на мене з якимось може переляком, може ще із якимось сумнівом, може із якимось нервуванням.
"Спасибо". Ось і усе. Тут до мене дійшло, що ось і усе. У мене ще було трохи часу півгодини. Але вона вже не мала часу для мене. Усе зрозумів я. Питання "як справи, як близькі" застрягли у мене в горлі. Не пішли. Я й не став казати. Треба було вийти відразу. Я ж чекав, що може це для них, тих інших.
Вона побачила, що я чекаю на щось.
"Ты что-то хотел сказать?" Не був готовий. Хоч й знав, що потрібно сказати. Як потрібно відповісти.
Це взагалі ж бо й є відповідь. Вибач, за усе.
А подяка твоя. Нізащо вона. Я не зробив й проценту того, що мав би зробити й що міг би зробити.
пс. Певно, краще бути граблями.
подруга,
думки,
грусть,
грабли,
глупость