Вранці
Тремтять дерева буйні і стрункі,
То плаче сад розпещений дощами,
Краплини величезні, як бруньки,
Бринять відлунням нашого прощання.
Я марила тобою у ві сні,
Та ранок йде звитяжно і неспинно,
На підвіконні згадкою про ніч
Ясніє біла зірочка ясмину.
Оригинальный пост опубликован на сайте «Заславская Елена».