Про Перемишль
Про Люксембург, Про Мальме, Таба
Я люблю Галичину, особливо періоду Габсбургів. На жаль, знайти сліди тієї казкової території дедалі важко. Її східні креси перемолотила радянська естетика бетону і сірості, а у західні Евросоюз закачує шалені гроші, щоб уподібнити до Німеччини єдиного Евростандарту. Потемнілі від часу дубові брами, дахи з помаранчевою черепицею, стіни з вензелями покритими салатовим мохом, відшліфовану маршами вояків бруківку доводиться шукати, дедалі глибше занурюючись у глибоку провінцію. Саме це я очікував від Перемишля. Втім, мої очікування виправдалися лише частково.
Стара Галичина мирно упокоїлася в центрі міста під товстим шаром тривіальної бежевої та білої штукатурки, а дороги - під рівненьким шаром асфальту та модернової бруківки. Найглибша провінція Польщі дає фору Львову по рівню модернізації міської інфраструктури.
Характерна ситуація з австрійськими конюшнями. На їхньому місці зведено прекрасний гуртожиток для студентів. Одна конюшня, з тією самою моєю улюбленою помаранчевою черепицею, ще уціліла, але екскаватор загрозливо розвернув у її бік ковша і застиг. То був вихідний день і я думаю, що я останній - хто бачив ту конюшню.
Тож свої пошуки я мусив спрямувати на околиці міста, де і отримав нагороду.
Спочатку я вирішив поміняти долари на злоті і для цього зайшов до "кантору" (обмінний пункт - пол.). Зовні відреставрована пятиповерхівка у середині тягнула максимум на часи санації Пілсудського. Картину псував лише маленький телевізор в кабінці "валютчика". Але коли той дістав велетенську лупу, щоб перевірити справжність моїх доларів - телевізором можна було й знехтувати.
Друге місце "транс часового переходу" - лінія фортець навколо міста. Полякам вдалося не лише повністю зберегти укріплення часів першої світової війни, але й лишити у недоторканості частину окопів. Можна залягти у один із них і спостерігати за уявним просуванням росіян зі сходу - тобто з України, яку прекрасно видно з місцин на підвищеннях.
В останній день, прогулюючись центом, несподівано побачив як повз нас промчали військові вантажні авто з мінометами на причепах. Відразу підсвідомо подумалося, що почалася якась мікровійна на полсько-українському кордоні і, що пора готуватися до інтернації. "Мабуть, Янукович наказав атакувати Устри́ки-Долі́шні (до 1951 року перебували у складі УРСР), щоб відвернути увагу від мовного питання та економічних провалів", - пожартував я.
"Так, маленька переможна війна - це саме те, що зараз йому потрібно. І поміть - поляки відступають", - підтримав мів товариш, проводжаючи поглядом колону, що спішно йшла на захід.