Тюльпанові дерева коло садиби мера Берегова, що ушляхетнив Верке
Оригінальний будинок по вулиці Шевченка давно став однією з візитівок Берегова, його часто можна побачити у фотозвітах туристів, котрі обов’язково звернуть свою увагу на ошатну садибу, прогулюючись до «Жайворонку». Напевне, і їм, і берегівчанам буде цікаво дізнатися, що цей будинок не лише цікавий з архітектурної точки зору, а й цінний з історичної. Адже це садиба одного з керівників Берегова, а саме Єнева Ортутая, котрий керував містом з 1928 по 1938 роки. Нещодавно про його життя написав розлогий матеріал місцевий краєзнавець Валерій Разгулов, тут буде лише коротка довідка про цю історичну персону з трагічною долею.
Єнев Ортутай народився 3 травня 1889 року на території нинішньої Словаччині в родині греко-католицького священика. В Ужгороді, а потім в Будапешті здобув послідовно початкову, середню та вищу теологічну освіту. У 1912 році став священиком Мукачівської Греко-Католицької єпархії, спочатку в селі Чийке (нинішня Угорщина), потім в малесенькому Ділку на Мукачівщині, а тоді доріс й до проповідника кафедрального храму в Ужгороді. В 1925 році був призначений деканом Берегівського деканату. Невдовзі містяни оцінили моральні якості нового священика, обравши його міським головою Берегова. Варто зазначити, що то були складні часи, коли нова чехословацька влада проводила політику послаблення ролі угорської громади на Закарпатті. За час керування містом Єнев Ортутай зробив чимало. Так, у виділеному міською владою парку у 1936 році була зведена надсучасна на той час лікарня, в якій працював славетний лікар Берталон Ліннер, з котрим мер мав дружні стосунки (див. Берегівська лікарня - яскравий представник чехословацького функціоналізму). Тоді ж навпроти був зведений житловий будинок для чехословацьких військових, лікарів, вчителів та чиновників - зараз в ньому розміщується будівля Обласної психлікарні (див. Берегово маловідоме: Від «Офіцерського дому» - до психіатричної лікарні). Неподалік, на нинішній Виноградній, у тому ж 1936-му розпочали будівництво гуртожитку для учнів та викладачів міської гімназії (зараз в цій будівлі, на вже значно розширеній площі, також розташувалася угорська гімназія). Таким чином, можна сказати, що за каденції Ортутая в Берегові з’явився такий собі «чеський квартал» з будівель в типовому для Чехословаччини тих років стилі функціоналізму.
Але найбільший здобуток Енева Ортутая - це, звісно, упорядкування каналу Верке. Саме цьому очільнику Берегова ми маємо завдячувати за те, що в 1933 році канал було вирішено викласти камінням по всій протяжності міста. Це були часи всесвітньої економічної кризи, і так само, як в США та Європі, «Велика депресія» дісталася й Закарпаття. Зокрема, в Берегові через відсутність попиту закрилися цегляні заводи, майже шість сотень робітників залишилися без роботи та грошей. Криза зачепила й інші галузі місцевої економіки. Над краєм висіла загроза соціального вибуху. Нагадаймо, що часи стояли буремні, місцеві комуністи регулярно підбурювали до страйків, поліція, в свою чергу, жорстоко розправлялася з протестувальниками, доходило навіть до стрілянини та вбивств (див. Під товщею цвинтарного сміття у Берегові знайшлася могила жінки, вбитої поліцією 90 років тому). Відтак, міська влада пішла шляхом американських керманичів, які у себе за океаном стримували наслідки «Великої депресії» шляхом організації громадських робіт та втілення масштабних проектів (такими були, наприклад, будівництво мосту «Золоті ворота» в Сан-Франциско (1933-1937 рр.) та Гребля Гувера (1931-1936 рр.). В Берегові таким масштабним проектом стали громадські роботи з ушляхетнення Верке. Тисячі робітників та сотні кінних возів були залучені до робіт з викладання берегів річки камінням. На превеликий жаль, через вісім десятиліть, за наявності значно розвиненішої техніки, у нинішньої влади міста не знаходиться можливостей хоча б відновити ті береги в тому вигляді, який їм надали в 1930-х.
Відбувши каденцію міського голови, Ортутай повернувся до священицьких справ, в 1940-му році отримавши посаду пароха Ужгородської Преображенської церкви і декана Ужгородського деканату (приблизно в той же час ставши депутатом парламенту Угорщини, котра в 1938-1939 рр. знов повернула собі Закарпаття). Життя колишнього міського очільника трагічно змінилося з приходом в край радянської влади. 12 червня 1945 року органи НКВС заарештували Єнева Ортутая, долучивши його до справи проти прем’єр-міністра першого автономного уряду Підкарпатської Русі (1938 рік) Андрія Бродія, якого було страчено у 1946-му. Ортутай по цій справі отримав вирок у вигляді десяти років позбавлення волі та конфіскації майна. В концтаборі ГУЛАГу, на території Республіки Комі, він помер 24 грудня 1950 року. 26 грудня 1991 року прокуратура Закарпатської області реабілітувала отця Євгенія (Єнева) Ортутая згідно Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Тіло покійного залишилося на просторах холодної Комі, в Берегові ж, на родинному цвинтарі на могилі доньки в 1990-му році була встановлена пам’ятна дошка колишньому очільнику міста.
Зовнішній вигляд садиби, в якій жив Ортутай, зазнав декотрих змін, які, на щастя, не стали руйнівними для історичної будівлі. Як зазначає автор ґрунтовного дослідження біографії мера-священика Валерій Разгулов, багато років тому йому доводилось бувати й в середині будинку, коли там ще жили нащадки панотця. Наразі ж будівля належить іншим людям, від її історичного начиння давно нічого не лишилося.
Окремий інтерес викликають два дерева, що ростуть за огорожею садиби, і відомі як Ліріодендрон тюльпановий (іноді Тюльпанове дерево, лат. Liriodendron tulipifera). Ця рослина роду Ліріодендрон, найближчий родич магнолії, походженням з Північної Америки. Родова назва означає «дерево-ліра», за оригінальну форму листків, яка притаманна тільки йому. А тюльпановим його називають за пахучі квіти жовтогарячого кольору, які зовнішнім виглядом нагадують тюльпани. Восени на місці квіток дозрівають видовжені плоди коричневого кольору. Найкращий час для огляду ліріодендрона - у червні, коли він увесь вкривається квітами. Тюльпанове дерево доживає до 500 років, і варто сподіватись, що відповідальні за його життя дадуть рідкісним для Берегова рослинам прожити весь відпущений природою час.
Єнев Ортутай народився 3 травня 1889 року на території нинішньої Словаччині в родині греко-католицького священика. В Ужгороді, а потім в Будапешті здобув послідовно початкову, середню та вищу теологічну освіту. У 1912 році став священиком Мукачівської Греко-Католицької єпархії, спочатку в селі Чийке (нинішня Угорщина), потім в малесенькому Ділку на Мукачівщині, а тоді доріс й до проповідника кафедрального храму в Ужгороді. В 1925 році був призначений деканом Берегівського деканату. Невдовзі містяни оцінили моральні якості нового священика, обравши його міським головою Берегова. Варто зазначити, що то були складні часи, коли нова чехословацька влада проводила політику послаблення ролі угорської громади на Закарпатті. За час керування містом Єнев Ортутай зробив чимало. Так, у виділеному міською владою парку у 1936 році була зведена надсучасна на той час лікарня, в якій працював славетний лікар Берталон Ліннер, з котрим мер мав дружні стосунки (див. Берегівська лікарня - яскравий представник чехословацького функціоналізму). Тоді ж навпроти був зведений житловий будинок для чехословацьких військових, лікарів, вчителів та чиновників - зараз в ньому розміщується будівля Обласної психлікарні (див. Берегово маловідоме: Від «Офіцерського дому» - до психіатричної лікарні). Неподалік, на нинішній Виноградній, у тому ж 1936-му розпочали будівництво гуртожитку для учнів та викладачів міської гімназії (зараз в цій будівлі, на вже значно розширеній площі, також розташувалася угорська гімназія). Таким чином, можна сказати, що за каденції Ортутая в Берегові з’явився такий собі «чеський квартал» з будівель в типовому для Чехословаччини тих років стилі функціоналізму.
Але найбільший здобуток Енева Ортутая - це, звісно, упорядкування каналу Верке. Саме цьому очільнику Берегова ми маємо завдячувати за те, що в 1933 році канал було вирішено викласти камінням по всій протяжності міста. Це були часи всесвітньої економічної кризи, і так само, як в США та Європі, «Велика депресія» дісталася й Закарпаття. Зокрема, в Берегові через відсутність попиту закрилися цегляні заводи, майже шість сотень робітників залишилися без роботи та грошей. Криза зачепила й інші галузі місцевої економіки. Над краєм висіла загроза соціального вибуху. Нагадаймо, що часи стояли буремні, місцеві комуністи регулярно підбурювали до страйків, поліція, в свою чергу, жорстоко розправлялася з протестувальниками, доходило навіть до стрілянини та вбивств (див. Під товщею цвинтарного сміття у Берегові знайшлася могила жінки, вбитої поліцією 90 років тому). Відтак, міська влада пішла шляхом американських керманичів, які у себе за океаном стримували наслідки «Великої депресії» шляхом організації громадських робіт та втілення масштабних проектів (такими були, наприклад, будівництво мосту «Золоті ворота» в Сан-Франциско (1933-1937 рр.) та Гребля Гувера (1931-1936 рр.). В Берегові таким масштабним проектом стали громадські роботи з ушляхетнення Верке. Тисячі робітників та сотні кінних возів були залучені до робіт з викладання берегів річки камінням. На превеликий жаль, через вісім десятиліть, за наявності значно розвиненішої техніки, у нинішньої влади міста не знаходиться можливостей хоча б відновити ті береги в тому вигляді, який їм надали в 1930-х.
Відбувши каденцію міського голови, Ортутай повернувся до священицьких справ, в 1940-му році отримавши посаду пароха Ужгородської Преображенської церкви і декана Ужгородського деканату (приблизно в той же час ставши депутатом парламенту Угорщини, котра в 1938-1939 рр. знов повернула собі Закарпаття). Життя колишнього міського очільника трагічно змінилося з приходом в край радянської влади. 12 червня 1945 року органи НКВС заарештували Єнева Ортутая, долучивши його до справи проти прем’єр-міністра першого автономного уряду Підкарпатської Русі (1938 рік) Андрія Бродія, якого було страчено у 1946-му. Ортутай по цій справі отримав вирок у вигляді десяти років позбавлення волі та конфіскації майна. В концтаборі ГУЛАГу, на території Республіки Комі, він помер 24 грудня 1950 року. 26 грудня 1991 року прокуратура Закарпатської області реабілітувала отця Євгенія (Єнева) Ортутая згідно Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Тіло покійного залишилося на просторах холодної Комі, в Берегові ж, на родинному цвинтарі на могилі доньки в 1990-му році була встановлена пам’ятна дошка колишньому очільнику міста.
Зовнішній вигляд садиби, в якій жив Ортутай, зазнав декотрих змін, які, на щастя, не стали руйнівними для історичної будівлі. Як зазначає автор ґрунтовного дослідження біографії мера-священика Валерій Разгулов, багато років тому йому доводилось бувати й в середині будинку, коли там ще жили нащадки панотця. Наразі ж будівля належить іншим людям, від її історичного начиння давно нічого не лишилося.
Окремий інтерес викликають два дерева, що ростуть за огорожею садиби, і відомі як Ліріодендрон тюльпановий (іноді Тюльпанове дерево, лат. Liriodendron tulipifera). Ця рослина роду Ліріодендрон, найближчий родич магнолії, походженням з Північної Америки. Родова назва означає «дерево-ліра», за оригінальну форму листків, яка притаманна тільки йому. А тюльпановим його називають за пахучі квіти жовтогарячого кольору, які зовнішнім виглядом нагадують тюльпани. Восени на місці квіток дозрівають видовжені плоди коричневого кольору. Найкращий час для огляду ліріодендрона - у червні, коли він увесь вкривається квітами. Тюльпанове дерево доживає до 500 років, і варто сподіватись, що відповідальні за його життя дадуть рідкісним для Берегова рослинам прожити весь відпущений природою час.