Зоя Жук, або Суцільний позитив
Представляємо до вашої уваги нашу шановну авторку Зою Жук - людину абсолютно позитивну, світлу, енергійну, працьовиту, ... (далі йдуть всілякі можливі прикметники-суперлативи).
Зоя про себе:
Художні твори публікую під псевдонімом Зоряна Живка.
Я народилась і виросла в Києві, тут закінчила школу й університет, і мешкала доти, доки не наважилася на такий карколомний життєвий крок, як створення власної родини. Тепер ми з чоловіком мешкаємо у Вінниці.
Писати почала доволі рано - років у 12-13, публікуватися - у 15. Звісно, спершу вірші. Перед тим я вже було заслуженим книгогризом і читала багато й охоче.
І все ж, я ніколи не думала, що стану дитячим письменником.
Так склалося, що в дитинстві я казок не начиталася... Бо дитячих книжок удома було дуже мало. А читати я любила шалено. Тож поки мені прийшла в голову геніальна думка записатися до бібліотеки, то я вже серйозно «підсіла» на історичну белетристику - отож у роки шкільної юності встигла познайомитися з усіма персоналіями української історії майже особисто. Українські гетьмани, полководці, меценати, митці й інші подвижники - були моїми добрими знайомими… Навчалася я при тому в класі з поглибленим вивченням історії (десять годин на тиждень) і мріяла про кар’єру науковця.
Але одного разу сталося те, що серйозні богослови називають втручанням Провидіння, а легковажні богослови - усмішкою Всевишнього. Світ перевернувся, а я навіть не помітила.
Мені було шістнадцять років - шкільна програма з літератури дістала аж до кісток. Отож прийшовши до районної бібліотеки по черговий грубий томище української класики, ненароком підійшла до стелажа дитячої книжки, моє око впало на «Хроніки Нарнії» К.С. Люїса - я вже була чула щось про цього непересічного письменника, тому вирішила й собі узяти почитати. …То було кохання з першої сторінки. Частинка моєї душі навіки залишилася в країні Аслана. За рік захоплено перечитала всіх казкарів, чиї книжки тільки спромоглася відшукати у звичайній київській бібліотеці. Сама про те не здогадуючись, я влипла по самі вуха…
До вузу я вступала таки на історію, все ще всерйоз сподіваючись займатися історією української Церкви часів козаччини. Але коли прийшов час остаточного вибору спеціальності (то був останній рік, як студенти Могилянки обирали фах не при вступі, а наприкінці першого курсу), раптом пішла й записалася до філологічної групи…
Навіть не знаю, що стало останній поштовхом. Мабуть реферат із зарубіжної літератури - про «Подорож пілігрима» Дж. Буньяна. Я відчула перший смак «професійного читання» - вміння бачити не лише твір, але й текст.
Мені дуже щастило на викладачів. Більшість прослуханих предметів, я згадую з вдячністю. Крім того, я хотіла займатися дитячою літературою - і завжди знаходився викладач, який наважувався стати моїм науковим керівником. Хоча одного разу мені ненароком пощастило почути про себе анекдот, який ширяв коридорами «Києво-Могилянської Академії» - дуже зворушлива історія про божевільну студентку, котра на захисті курсової роботи з української мови читала віршики про зайчика.
Й аж ніяк не випадковість те, що моя магістерська студія, захищена влітку 2006р., була присвячена творчості К. С. Люїса та християнській фантастиці. Дуже дякую Людмилі Олександрівні Кисельовій, що розділила зі мною усі пригоди в розкопуванні смислів і шарів роману «Доки ми не дістали облич».
Кумедно, але саме знання теорії дитячої літератури та деяка ерудованість у цій царині, допомогла мені зробити перші кроки в літературній критиці. Якось із тремтячим серцем я надіслала свою першу рецензію до газети «Друг читача», а її надрукували та сказали: «Приносьте ще…»
Власні казки я теж почала писати випадково. Наприкінці 11 класу познайомилася з людьми, що на благодійних засадах вели для дітей різноманітні позашкільні заняття - то був центр «Промінець». Мені запропонували допомагати у проведенні занять із християнської етики. Виникла проблема: як у легкій і захопливій формі пояснити дітям основи християнського віровчення та моралі. Довелося на ходу придумувати усілякі історійки. Деякі з них були цілком непогані, то ж я наважувалася їх записати.
На той час я вже кілька років писала вірші й навіть відвідувала літературну студію. У тому, що мрійлива, самотня дитина пробує себе в поезії - нічого дивного не було. Дивом було те, як Бог завжди вчасно посилав мені людей, котрі допомагали мені працювати над словом - гурток при Будинку творчості дітей і юнацтва, літературну студію «Вітрила», перші літературні конкурси, журнал «Стежинка».
На один такий конкурс, уже в студентські роки, я й наважилася якось надіслати свою «Казку про справжнє Різдво». І вона дістала І місце. Це було повною несподіванкою - таким собі подарунком від святого Миколая (адже підбиття підсумків конкурсі відбувалося саме в день пам’яті цього святого).
Приблизно в той час я почала колекціонувати різноманітні твори про Різдво - прозові та поетичні, українських і зарубіжних авторів, анонімні сказання та народні легенди… На разі деяка частина моєї колекції побачила світ. Це такі книжки, як «Різдвяна ніч» (Львів, «Свічадо», 2006), «Святий Вечір» (Львів, «Свічадо», 2007), «Мандрівка святого Миколая» (Львів, «Свічадо», 2007).
Різдвяна колекція
Ще з дитинства з усіх свят найбільше я любила саме Різдво. Мені подобалось усе, що хоч трохи було пов’язане з цим святом: колядки, свята вечеря, інші народні обряди, листівки, вірші, вистави, мультики… Це захоплення довгий час не було усвідомленим, тільки десь років у шістнадцять я раптом зрозуміла: «З усіх свят найбільше я люблю саме Різдво». Тоді й почала збирати свою «різдвяну колекцію»: вірші, оповідання, легенди, які були пов’язані з Різдвом.
Коли вступила до університету, мої можливості з користування бібліотеками різко зросли - Історичка, Вернадка, Парламентка - все до послуг спраглого до знань студіозуса. Тож поволі, проте невпинно зростала й течка «Різдво» з ксерокопіями та виписками…
Одного разу мені навіть майнула думка: «Ех, узяти б це й видати… Скільком людям воно б прислужилося!» Але я відразу відігнала цю думку, як марнославну ілюзію. Бо воно ж очевидно: ніяке видавництво не захоче розглядати подібний рукопис.
Але минуло ще роки зо два і я познайомилася з чудовою людиною - перекладачкою, поеткою, письменницею - пані Галиною Кирпою. Одного разу за чашкою чаю вона мені мовила: «Ледача дівка! Сидиш на скарбові й нічого не робиш! Відчиняють тому, хто стукає… Розроби план книжки й запропонуй у кілька видавництв. Хтось і зголоситься, побачиш. Нині є велика потреба в таких книжках».
«Старших і мудрих людей слід слухатися, - подумала я. - Врешті решт, усе в Божих руках, а мені все одно не завадило б дати лад своєму архіву, каталогізувати його, чи що…»
Отож я набрала кілька проектів різдвяної антології й розіслала в усі знайомі видавництва. На той час у мене вже були ці «знайомі видавництва», бо я брала дитячі книжки на рецензування… Але справа не рухалася.
Тоді мені сяйнула ще одна мудра думка (напевне ангел-охоронитель постарався): «А що, коли проект цієї книжки запропонувати не дитячому, а релігійному видавництву?» Я сіла й трохи перепрацювала матеріал, і надіслала план книжки до Львова, у «Свічадо».
І все ж коли з видавництва надійшов лист: «Висилайте рукопис, ми беремося за видання книжки». Не повірила: «Боже, невже? Такого не може бути!»
Два місяці я проводила свої вечори за комп’ютером, набираючи, перекладаючи, редагуючи різні анонімні сказання. У всіх людей був у березні й квітні передвеликодній піст, а в мене Різдво. Біля мого письмового столу співали ангели й ангелики, ходили пастухи й вівці, пахла ялинка й миготіли зорі… Ледве встигла до сесії підготуватись.
Книжка побачила світ у грудні 2006 року. Це була наша перша ластівка - спроба несміливого кроку: чи захоче читач купувати подібне видання. Адже то вперше в Україні здійснено намір видати книжку до свята - творів одного жанру про лише одне це свято, книжку на межі світської та церковної літератури. З одного боку, ми усвідомлювали виразну потребу в українській релігійній літературі, зокрема присвяченій для дитячого читання, з іншого - усвідомлювали ризик: у країні бракує і світських, і церковних книгарень, і до того ж побутує думка, що діти нині читають мало й неохоче. Крім того, видавничий ризик зростає, якщо це перша книжка автора, а «Різдвяна ніч» справді була моїм дебютом. Пропонуючи проект серії «Різдвяна антологія» і навіть здаючи до друку рукопис, я ще навчалася у магістеріумі НаУКМА. Від «Різдвяної ночі» залежало дуже багато - якщо хоч би половина тиражу розійдеться й проект не покаже себе, як провально-збитковий, міркували видавці, можна братися і за намір другого тому.
Книжка готувалася нелегко. Тривалий час були проблеми з оформленням, друкарнею, тираж з’явився на кілька тижнів пізніше ніж планувалося, не лишалося часу на достатньо продуману рекламно-презентаційну кампанію. Але Бог благословив наші зусилля: батьки охоче купували «Різдвяну ніч» як подарунок до свята. Коли я гостювала у Львові й один із очільників «Свічада» знайомив мене з видавництвом, у відділі реалізації нам сказали, що за грудень розійшлося дві третини накладу. Не наважуся сказати, що ми тоді застрибали до стелі - ми просто не повірили.
Особливо хочеться подякувати людям, які допомагали донести інформацію про книжку до читацького загалу: працівникам радіо «Воскресіння» (Львів), Ніні Демченко-Сало, автору передачі «Твій друг - книга» (І канал Національного радіо), Валентині Вздульській за передачу на Фастівському радіо та рецензію. Але найзворушливіше було чути відгуки звичайних («непрофесійних») читачів, особливо такий: книжку прочитала вся родина - від найменших до дідуся й бабусі. Як на мене, тільки повернення до традиції «сімейного читання», що була поширеною до появи радіо та телебачення, і може бути альтернативою «вечора біля ящика».
Таким чином, вже в січні ми напевне знали - другий том буде, можна готувати матеріал. Про що? Познайомивши читача з деякими народними легендами, сказаннями, добіркою анонімних оповідань, ми вирішили узятися за більш потужне завдання: упорядкувати прозові твори про Різдво українських письменників. З одного боку моя ідея була досить простою - зібрати доробок українських авторів у жанрі «різдвяних історій» під однією обкладинкою. Справді, який задум може бути простіший? Мені траплялося не раз тримати в руках подібні російські видання: деякі з них я маю у своїй книгозбірні, деякі читала, беручи в бібліотеці, про деякі лише читала відгуки. Я бачила американську та шведські різдвяні антології. Чи не час зробити теж саме для України? Але за простотою задуму стояла перспектива кропіткої праці. І справа не в тім, щоби посидіти кілька годин у каталозі ЦНБ. Коли знаєш, що саме шукати - то не проблема. Мені ж доводилося шукати за принципом: піди туди, не знаю куди, відшукай, не знаю де не знаю що. Дуже допомогла мені письменниця Галина Кирпа. Вона надала підбірку текстів про Різдво авторів української діаспори, які сама зібрала в середині 1990-х по дитячих часописах діаспори, а також через Інтернет-листування познайомила мене з донькою української письменниці Ольги Мак, яка також переслала кілька святочних творів з архіву своєї матері, котрі зовсім не відомі читачу материкової України. Після перших здобутків, решта збиральницької роботи вже й не була такою тяжкою, адже мені було на що опертися. По-перше, залишилися бібліографічні виписки студентських років - я точно знала, що твори про Різдво були в доробку Олени Пчілки, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Степана Васильченка, Богдана Лепкого. Такі нотатки я зробила, вивчаючи їхню творчість в університеті. Слід було ще раз проглянути багатотомні видання творів класиків і відксерити потрібні тексти. Значно важче було охопити сучасний літпроцес, адже далеко не всі книжки, що виходять нині в Україні, можна відшукати навіть у головних бібліотеках держави - ім. Вернадського, Парламентській. Приємно порадували побратими по літературному об’єднанню «Радосинь»: кілька авторів на моє прохання вирішили спробувати написати щось у цьому жанрі. Для творів таких письменників, як Сергій Цушко, Наталя Любиченко, Тетяна Полубко, Меланія Павленко-Кравченко, Галина Маніва. «Різдвяна антологія» спрацювала, як творчий поштовх.
Найцікавіше почалося, коли матеріал вже було зібрано й набрано. Побачивши статистику обсягу майбутньої книжки, ми схопилися за голову - це виходив не том, а томище. Справді несподіванка! Ані видавці, ані я, упорядник, ані мої друзі та помічники навіть не сподівалися, що в українській літературі стільки творів малої форми про Різдво (дві повісті, що були знайдені під час бібліотечної роботи, ми взагалі не брали до уваги, бо вони вже дійшли до читача окремими книжками). Майже сотня оповідань, казок, легенд! Єдиний вихід -поділити зібране на дві книжки: або хронологічно (від ХІХст. до ІІ світової війни, від ІІ світової війни до сьогодні), або жанрово. Я зупинилася на жанровому принципі.
…Отже зібраний матеріал довелося поділити на два томи, а від кількох текстів узагалі відмовитися.
Потім ще один відповідальний крок - придумати назву. Написати анотацію.
І все переходить у владу художника.
Кілька місяців чекання.
По заду видавнича робота - ілюстрування, верстка, друк. Вже кілька днів, як книжка розійшлася по книгарнях. Навіть я маю на руках авторські примірники. Мрія збулася - у моїй книгозбірні є і томик української різдвяної прози. А за рік - дасть Бог! - ще один. А колись, маю надію, буде й книжка української різдвяної поезії…
[b]Святий Миколай несе гостинці… А найліпший гостинець - книжка?[/b]
Якби оце мені випало писати листа святому Миколаю? Про яку б мрію я виповіла б йому у тому листі?
Вже кілька років мої мрії можна умовно поділити на дві купки: особисті та книжкові. До особистих належать такі прості бажання, як збудувати дім і посадити садок, народити діток… Решта мрій - суцільно книжкові.
Я шалено тішуся з кожного гарного видання, яке мені пощастило - побачити, прочитати, придбати. Регулярно відвідую усі книжкові ярмарки Києва. І дуже засмучуюся, заходячи до книгарні. Бо книгарень у нас малувато і вибір у них малий, а ціни високі.
Тож головна моя мрія: щоб в Україна було багато хороших книжок, багато книгарень із повними ятками… А ще, щоб в Україні були читачі. Бо які ж книжки без читачів?
Але читача ще треба виховати. Сам він ні звідки не з’явиться. Адже читання - все таки праця, праця і голови, й серця. А лінивим бути простіше.
Щоденний інформаційний потік нав’язує нам купу стереотипів: що їсти, чим прати, які гігієнічні прокладки використовувати на час «критичних днів»… Врешті ми віримо, що «круто» бути звабливим і нахабним. І раптом виявляємо, що давні добрі християнські чесноти давно не в моді. Лагідність, тихість, здержливість - то не «круто».
Здається, час змінювати стереотипи. Бо світ, у якому діють закони, нахабності мало придатний до життя.
Я мрію змінити стереотипи на «читати - це круто», а «читати хороші книжки - взагалі відпадно». …Мабуть це просто підсвідоме бажання кожного, хто працює у книжковій сфері.
Я мрію… Мені б хотілося, щоб на свята батьки дарували дітям книжки.
В нас так багато добрих свят - добрих нагод подарувати добру книжку. Є Новий рік і день народження. …І купа релігійних свят - Різдво і Великдень, іменини. І день святого Миколая. Це свято дітлашні, активно поширене в галицьких школах і родинах з середини ХІХст. і до середини ХХ століття, знову повернулося до України - і це знову ж таки добра нагода подарувати книжку, підійняти її престиж. Адже колись невід’ємною частиною дитячого свята у день Миколая-Чудотворця було змагання з декламації віршів і виразного читання, де переможці отримували в нагороду нові книжки. Не солодощі чи іграшки (хоч і вони добрі дарунки), а саме книжки.
День святого Миколая повернувся в Україну. В багатьох дитсадках і школах, дитячих клубах будуть проведені врочисті свята. Чимало батьків покладуть - під подушку чи в черевичок - гостинчик від святого для своїх дітей. Скільки серед тих дарунків буде книжок? Чи стане релігійно-народне свято на честь одного з найшановніших святих моментом виховання добрих навичок і чеснот? Чи образ Миколая-Чудотворця перетвориться на український інваріант добряка Санта-Клауса, великого рекламного агента, що принижує Святе Різдво до свята розпродажів? Прикро про це говорити, але серед віруючих родин читачів не більше ніж серед нерелігійних людей. Часто доводиться чути: «А навіщо нам читати ще щось крім Святого Письма, молитвослова і святих отців?»)
Несе святий Миколай гостинці… Ми - я, кілька моїх друзів і видавництво «Свічадо» - вирішили трохи «допомогти» святому принести українським дітям хорошу книжку. І з Божою допомогою підготували два святкові збірники «Мандрівка святого Миколая» та «Гостинці святого Миколая».
Перша містить оповідання й казки українських письменників, написані на честь дня святого Миколая, кілька нарисів про українські традиції та церкви, добірку найвідоміших українських легенд про святого, переказ для дітей його житія і невеличкий літературознавчий нарис-післямову (він стане у пригоді вчителям). Видання має і добірку легких для читання творів із захопливим сюжетом, і краєзнавчий матеріал - допомога на уроці, і власне церковний. (Особисто в мене є в цьому збірнику кілька улюблених творів. Хоча упоряднику не личить у цьому зізнаватись. Але я в захваті від повістинки Галини Манівої «Подарунок святого Миколая» і ще дуже люблю казку К. Гайнер про капці для Миколая.) Ця книжка вже кілька тижнів, як вийшла з друкарні й уже вирушила до книгарень.
Друга книжка виникла майже випадково. Просто спочатку добірка віршів «не влізла» в першу книжку. Потім виявилося, що до видавництва «Свічадо» постійно надходять прохання від вчителів недільних шкіл і катехитів видати збірник сценаріїв для свята на честь святого Миколая. Потім добірка віршів ще трохи виросла. Ми знайшли навіть три віршовані переспіви житія святого - два авторські й народний. Окрім шкільних сценаріїв ми натрапили й власне авторські п’єси - І. Франка, М. Підгірянки, Р. Завадовича, Ї. Шугай, В. Багірової, І. Калинця… Врешті, течка з текстами перетворилася на яскраву розповідь про дитяче свято - про самого святого і про празничне церковне богослужіння, про ігри й забави цього дня, про те, як пекти миколайчики і як написати святому листа. Але провідною думкою збірника є все ж не святкові розваги, а наголошення уваги маленьких читачів на плеканні християнської чесноти, добра й милосердя. Адже головне, не просто отримати подарунок від святого, але і його потішити в день іменин. А що радує святих найбільше? Звісно, наш послух Богові, злагода й милість до тих, хто страждає. Ця книжка на разі у видавничій роботі й побачить світ тільки наступної осені - до наступного свята.
Цей двотомник стартував одразу за проектом «Різдвяна антологія»… Хотілося б, щоб люди потроху звикали дарувати одне одному на свята книжки. Особливо дітям.
Якби я писала листа святому Миколаю, то попросила б його саме про це.