Осінь кандидата
Найбільш неспокійною виборчою дільницею міста Бобринець була так звана "сільхозтєхніка". Темне похмуре приміщення, дивне розташування кабінок - по центру залу, саме так, щоб розділити членів комісії і спостерігачів. Підозрілий чувак, якого ми вже зустрічали на інших дільницях і який весь час крутився біля членів комісії. Голова комісії, яка чомусь страшенно нервує у нашій присутності.
З одним із спостерігачів виходимо на ганок, розпитуємо і даємо поради як проконтролювати комісію під час підрахунку і складення протоколів. За нами виходить дівчина років 18-20. Робить вигляд, що вона тут випадково, не за нами, але уважно слухає. Час від часу кидає швидкі погляди на мене і знову ховає очі. Потім, коли ми розвертаємося і йдемо до машини, намагається непомітно витягнути телефон і фотографує нас. Її видає спалах, який спрацьовує. Дівчина червоніє і тікає в приміщення. Мій колега-спостерігач каже: "Щось тут нечисто, Євгенівановичу. Піду і я її сфотографую". Повертається і питає мене: "А ви що, пісні пишете?". "Буває", кажу, "а в чому справа?". "Та розумієте, я доганяю її, а вона обертається і ледь не плачучи від розпачу каже: та не вас я фотографувала, а Євгенівановича! В мене його пісня про Бобринець півроку рінгтоном стояла!"
Ах, ця виборча параноя! Ах, ці паростки громадянського суспільства, які гинуть під залізним чоботом адмінресурсу! А життя в цей час буяє і квітне юними цнотливими бобринецькими квітами серед брусверів і окопів війни за демократію, хоч ми цього і не помічаємо за зіпсованими бюлетенями і невиданими протоколами з мокрими печатками.