І.Австралійка Рейчел.
Неймовірна 26-на дама,яку ми зустріли у Бейруті на хаті одного мегапедантичного ліванця.Рейчел керувала човном у себе в Австралії і навіть показувала фото крокодилів,котрі було плавали поруч із її човном."Одного разу" вона із своїм хлопцем вирішила поїхати подорожувати.Надовго.Вони найперше полетіли до Індонезії,де близько місяця залипали на пляжах.Там їх застав землетрус:"Я лежу у ліжку, а хлопець пішов в туалет.Тут я відчуваю,що ліжко злегка здригається.І думаю: ну шо ж він там робить?Хіба не бачить,що я сплю?А потім через тиждень ми дізналися,що то був землетрус у 5 балів".
Потім Рейчел розійшлася із хлопцем.Він поїхав у Індію, а вона полетіла в Естонію.Казала,що хотіла побачити сніг...Далі вона вирішила поїздити по Близькому Сході і сама проїхала Туреччину, Сирію та на деякий час осіла в Лівані через проблеми із зубами.І так вона подорожує вже півроку.
Ми їздили із Рейчел в Баальбек, де знаходяться руїни храму Бахуса(?), а потім вирішили разом поїхати в кемпінг на березі моря.Під ногами-море, справа-прекрасний вигляд нічного Бейруту, а перед нами-смачна традиційна їжа.У мому фотопроекті вона зробила один з найкращих моїх портретів на фоні цього краєвиду.Моє ставлення до неї явно тут далося взнаки.
Якось із Рейчел ми їхали в маршрутці, а попереду жіночка,яка розговорившись із нами пов'язала нам на руки шматки білої нитки.Вона сказала,що відтепер ми духовно споріднені.
Не знаю як воно насправді, але досі нитку ношу.І сподіваюсь,що колись і де-небудь наші шляхи випадково перетнуться.
ІІ.Містер Мартін.
Мартіну-69.Вперше ми його зауважили,коли він сидів під стіною в Баальбеку і щось малював.Я подумала,що він якийсь бездомний,бо його футболка була далеко не першої свіжості, а капці-запилені і стоптані.Він тихенько сидів собі і спокійно реагував на всіх роззяв,які підходили впритул,щоб порівняти намальоване і реальне.Коли я попросила зробити мені фото для проекту, він, на диво, заговорив Інгліш англійською,більшість з якої моє вухо не спроможне було вловити. Він розповів,що давно мріяв приїхати в Ліван, але через війну або власні проблеми постійно відкладав.І ось він приїхав на 18 днів і подорожує різними мальовничими місцями та змальовує краєвиди.Потім розгорнув альбом із малюнками- і це було як приватна історія великого кохання-наче звичайні акварельні малюнки, але із них видно наскільки людина любить малювати і отримує від цього задоволення.
Він-архітектор на пенсії,який вирішив віддатися улюбленому хобі і збирає всі малюнки у стоси альбомів.
Оскільки цілий Ліван за величиною-це як наша Франківська область-ми випадково зустрічали Мартіна ще в кількох місцях у різних кінцях країни.Востаннє - в долині Кадіша,куди він прийшов пішки(!), а це більше 20 км, а потім піднімався крутою горою до міста Бшарре. Там він порадив нам дешевий готель,де ми усі разом і зупинилися, у спільній кімнаті хостельного типу із подвійними ліжками. У загальному холі-їдальні ми зайшли з Вано повечеряти і помітили як він сидить за столом і акуратно,повільно впорядковує свої малюнки, домальовуючи деталі і підписуючи місця.Тоді я подумала,що в старості теж хочу бути схожа на Мартіна.
Ми подарували йому альбом малюнків Марії Приймаченко із нашими побажаннями продовжувати свою улюблену справу.Бо це, мабуть, не тільки йому приносить задоволення, а надихає таких людей як я.
ПС. Фото бай неперевершений Любиш.