(no subject)
недавно уночі кинувся зі сну, побачив у темряві, що по кімнаті хтось ходить. ще повністю не проснувшись, зі змішаним почуттям страху і гніву прошепотів "хто тут!?", зірвався з ліжка, вийшов за постаттю аж в коридор і щойно там зрозумів, що то - мама і що вона пошепки заспокоює мене, лагідно проводить назад до кімнати і вкладає до ліжка, що я вдома. через тиждень чи два, знову на вихідних, я згадав те пробудження і мама розказала, що я був ліг і одразу заснув, а вона за чимсь зайшла до кімнати і ненавмисно зачепила ногою ліжко. виходить, я вже звик бути сам.
і в мене все частіше вириваються при розмові з сімейними слова "тут, у вас" і інші прозорі знаки з підсвідомості. але знов на своє помешкання я не можу сказати "вдома". з роботи чи з тренування я не йду "додому", а йду "до себе".
щойно кинув оком на годиннико-календарик і згадав: рівно рік тому ночував у "забитому" карпатському селі. а ніч перед тим провів під Пікуєм, ще затемна піднявся зустріти сонце на вершину і цілісінький день йшов. йшов і впрошував акумулятор у фотоапараті: "ну ще оцю, давай, нехай оця остання". і який же я тоді був багатий.
і в мене все частіше вириваються при розмові з сімейними слова "тут, у вас" і інші прозорі знаки з підсвідомості. але знов на своє помешкання я не можу сказати "вдома". з роботи чи з тренування я не йду "додому", а йду "до себе".
щойно кинув оком на годиннико-календарик і згадав: рівно рік тому ночував у "забитому" карпатському селі. а ніч перед тим провів під Пікуєм, ще затемна піднявся зустріти сонце на вершину і цілісінький день йшов. йшов і впрошував акумулятор у фотоапараті: "ну ще оцю, давай, нехай оця остання". і який же я тоді був багатий.