Мандрівка Коростень (свято дерунів), Малин. Частина 1
Українська кухня дуже різноманітна, окрім борщу з салом та часником, вареників, є ще страви, які полюбляють багато наших земляків.
Як підказує wiki - деруни́ (тертюхи́, кремзлики, кийзлики, тарчаники, беці, барабулєнники, драники), дерун (одн.) - картопляні млинці, мають велику популярність в українській кухні, особливо в північних та західних районах України. Основним інгредієнтом страви є терта картопля. Власне, від способу приготування млинців (тертої, а в деяких регіонах кажуть - дертої, картоплі) й походить назва деруни.
Я обожнюю цю страву. Тому, взяли друзів та поїхали до Коростеня, де вже кілька років проходить Фестиваль дерунів (Дерун-фест).
З Ірпеня до Коростеня близько 130 км. Виїхавши біля 9 ранку, о 10:30 були на місці.
Нас зустріла Божа матір. Коростенці обрали Божу матір покровителькою міста. На Покрову жителі міста відзначають своє престольне свято.
Тарас Шевченко задумливо охороняє палац культури
Припаркувалися, швидко знайшли напрямок руху - туди, де потихеньку сходяться люди.
Після дороги хотілося справити нужду. У водія була ідея заїхати на заправку, але ми були вже майже на місці, то ж, цю ідею відкинули. Шукали комфортний туалет на місці, у парку. Пластикові кабінки не підійшли, бо з 3-х річною Олею там дуже не зручно. Зайшли у кафе, що у центральному парку Коростеня. Туалети там не вирізняються сучасністю, але надписи змушують дивитись на це простіше.
Також хотілося капучіно чи лате. Але у кафе лише кава (у кращому випадку з вершками). Тут вже добре пошкодували, що не заїхали на заправку. Допінгу не отримали, то ж пішли роздивлятися що тут є.
Ніжні ляльки мотанки. Кожна з яких має свою історію, своє призначення. Цікаво було слухати.
Князь Володимир (а він родом з цього міста) запрошує всіх на свято:
І багато різних красивих страв. Осінні кошики, з дарами природи:
Кавуно-квіти:
Поросятка та курочки
Гарбуз та його родичі:
Може, хтось малючка ще свого не знайшов в капусті?
Та різна випічка, закуска, десерти
Все це продавалось гарно вбраними там милими панями
Були і різноманітні розважальні експозиції:
Певні історичні факти:
Реклама послуг компаньйона
Поки ми їли першу порцію дерунів, Валік походив, зробив трохи фото. Все це дійство відбувається у центральному парку міста. Який має свою історичну цінність.
Тут встановлений пам'ятник деруну.
Місцеві музики
Всі підкріпились, пішли гуляти. Людина може безкінечно довго дивитись на рух води. Фонтани - їх не можна пропустити. Обов'язково зробити фото на їх фоні:
І погратися у воді:
Поруч з фонтаном виступав автентичний сікстет. Чудові голоси. Співають і прядуть прядиво (Іллі та Артему показали, як же раніше в реалі нитки пряли, адже самі прялки хлопці бачили, а процес - ні)
І пішли трохи у глиб парку. Тематичне фото:
Знайшли чудові валуни, які так і просяться на них залізти. Чим діти і скористалися.
Поки малі освоювали нові висоти, ми взяли млинців, компоту і продовжили трапезу. У багатьох місцях деруни продавали вже готовими. Але я поціновувач цієї страви, то ж шукали там, де свіжеобсмажені. Другі деруни виявилися смачнішими за перші.
Вже більш-менш ситі пішли до старої частини парку, де колись були в'їздні ворота у місто.
Поруч є оглядовий майданчик на залізничний міст
Прогулялися біля реконструкції в'їздних воріт:
Хлопці сходили до пам'ятника князю Малу.
По брошурці подивились, куди ж ще можна сходити?
Попрямували до купальні та пам'ятника княгині Ользі. Саме в цьому місці за місцевими переказами купалася княгиня Ольга. Річка Уж в цьому місці дуже дрібна, а дно пологе, кам'яне, утворює природну і дуже зручну ванну.
Людей стає все більше і більше, все частіше зустрічаються ті, хто вже почав "відпочивати" і від них таким духом перегару несло... Всі почали стомлюватися фестивалити:
Значить пора йти з парку. Куди? Їсти піцу! Дітвора сприйняла це з великим ентузіазмом.
На шляху була алея з танками. Вони обліпленими дрібнотою з усіх боків. І наші там застряли щонайменше на 15 хвилин (треба ж було на кожен залізти). Це техніка ще з часів 2 світової війни. Але вже біля неї є алея пам'яті сучасним героям, які полягли на сході України. Вічна їм пам'ять.
Пообідали та відпочили від шуму у піцерії. Кухня там смачна, а от барові та офіціантам вчитися та вчитися.
Потихеньку рушили у бік авто. По дорозі зайшли у Ольгінську церкву. Городяни вірять у легенду, згідно з якою, Ольгу мучила совість за спалене місто і заради покаяння на кручі біля Ужа княгиня побудувала храм, куди приїжджала замолювати свої гріхи.
Людей стає ще більше і більше. Просто ріки спливаються у русло фестивалити
А ми, на хвильку заскочили у музей Коростенського фарфорового заводу. Якщо будету там, обов'язково відвідайте. Адже сам завод вже не працює, лише у сервантах можна знайти його вироби (у нас, до речі, теж є один сервіз) та й на поличках виставки.
Попрощавшись з Коростенем, поїхали у бік нової мандрівки. Продовження буде....
Як підказує wiki - деруни́ (тертюхи́, кремзлики, кийзлики, тарчаники, беці, барабулєнники, драники), дерун (одн.) - картопляні млинці, мають велику популярність в українській кухні, особливо в північних та західних районах України. Основним інгредієнтом страви є терта картопля. Власне, від способу приготування млинців (тертої, а в деяких регіонах кажуть - дертої, картоплі) й походить назва деруни.
Я обожнюю цю страву. Тому, взяли друзів та поїхали до Коростеня, де вже кілька років проходить Фестиваль дерунів (Дерун-фест).
З Ірпеня до Коростеня близько 130 км. Виїхавши біля 9 ранку, о 10:30 були на місці.
Нас зустріла Божа матір. Коростенці обрали Божу матір покровителькою міста. На Покрову жителі міста відзначають своє престольне свято.
Тарас Шевченко задумливо охороняє палац культури
Припаркувалися, швидко знайшли напрямок руху - туди, де потихеньку сходяться люди.
Після дороги хотілося справити нужду. У водія була ідея заїхати на заправку, але ми були вже майже на місці, то ж, цю ідею відкинули. Шукали комфортний туалет на місці, у парку. Пластикові кабінки не підійшли, бо з 3-х річною Олею там дуже не зручно. Зайшли у кафе, що у центральному парку Коростеня. Туалети там не вирізняються сучасністю, але надписи змушують дивитись на це простіше.
Також хотілося капучіно чи лате. Але у кафе лише кава (у кращому випадку з вершками). Тут вже добре пошкодували, що не заїхали на заправку. Допінгу не отримали, то ж пішли роздивлятися що тут є.
Ніжні ляльки мотанки. Кожна з яких має свою історію, своє призначення. Цікаво було слухати.
Князь Володимир (а він родом з цього міста) запрошує всіх на свято:
І багато різних красивих страв. Осінні кошики, з дарами природи:
Кавуно-квіти:
Поросятка та курочки
Гарбуз та його родичі:
Може, хтось малючка ще свого не знайшов в капусті?
Та різна випічка, закуска, десерти
Все це продавалось гарно вбраними там милими панями
Були і різноманітні розважальні експозиції:
Певні історичні факти:
Реклама послуг компаньйона
Поки ми їли першу порцію дерунів, Валік походив, зробив трохи фото. Все це дійство відбувається у центральному парку міста. Який має свою історичну цінність.
Тут встановлений пам'ятник деруну.
Місцеві музики
Всі підкріпились, пішли гуляти. Людина може безкінечно довго дивитись на рух води. Фонтани - їх не можна пропустити. Обов'язково зробити фото на їх фоні:
І погратися у воді:
Поруч з фонтаном виступав автентичний сікстет. Чудові голоси. Співають і прядуть прядиво (Іллі та Артему показали, як же раніше в реалі нитки пряли, адже самі прялки хлопці бачили, а процес - ні)
І пішли трохи у глиб парку. Тематичне фото:
Знайшли чудові валуни, які так і просяться на них залізти. Чим діти і скористалися.
Поки малі освоювали нові висоти, ми взяли млинців, компоту і продовжили трапезу. У багатьох місцях деруни продавали вже готовими. Але я поціновувач цієї страви, то ж шукали там, де свіжеобсмажені. Другі деруни виявилися смачнішими за перші.
Вже більш-менш ситі пішли до старої частини парку, де колись були в'їздні ворота у місто.
Поруч є оглядовий майданчик на залізничний міст
Прогулялися біля реконструкції в'їздних воріт:
Хлопці сходили до пам'ятника князю Малу.
По брошурці подивились, куди ж ще можна сходити?
Попрямували до купальні та пам'ятника княгині Ользі. Саме в цьому місці за місцевими переказами купалася княгиня Ольга. Річка Уж в цьому місці дуже дрібна, а дно пологе, кам'яне, утворює природну і дуже зручну ванну.
Людей стає все більше і більше, все частіше зустрічаються ті, хто вже почав "відпочивати" і від них таким духом перегару несло... Всі почали стомлюватися фестивалити:
Значить пора йти з парку. Куди? Їсти піцу! Дітвора сприйняла це з великим ентузіазмом.
На шляху була алея з танками. Вони обліпленими дрібнотою з усіх боків. І наші там застряли щонайменше на 15 хвилин (треба ж було на кожен залізти). Це техніка ще з часів 2 світової війни. Але вже біля неї є алея пам'яті сучасним героям, які полягли на сході України. Вічна їм пам'ять.
Пообідали та відпочили від шуму у піцерії. Кухня там смачна, а от барові та офіціантам вчитися та вчитися.
Потихеньку рушили у бік авто. По дорозі зайшли у Ольгінську церкву. Городяни вірять у легенду, згідно з якою, Ольгу мучила совість за спалене місто і заради покаяння на кручі біля Ужа княгиня побудувала храм, куди приїжджала замолювати свої гріхи.
Людей стає ще більше і більше. Просто ріки спливаються у русло фестивалити
А ми, на хвильку заскочили у музей Коростенського фарфорового заводу. Якщо будету там, обов'язково відвідайте. Адже сам завод вже не працює, лише у сервантах можна знайти його вироби (у нас, до речі, теж є один сервіз) та й на поличках виставки.
Попрощавшись з Коростенем, поїхали у бік нової мандрівки. Продовження буде....