Видихання
Знов сама собі - світ,
знову будні в'язкої стабільності
Небо рве і дощі
стелять глянці калюж на асфальт
з ними сходять синці,
алергії й потоки безвольності,
що в мені струменіли
надмірами кіловат
Знов абстракції в світ,
а емоції глибоко в сховок,
бо ресурсів вже брак,
щоби знов будувать мости,
а з'ясовувать щось -
наче бити у дзвін на сполох
знов світанок...
дні тиші...
сублімую в мережі...
...прости ;)