Право, Просвіта і Привітання
Часто я справді дурію від цього Києва. Ну, не від власне Києва, а від людей, що його населяють. Людей, які живуть в столиці України, а Україну країною не вважають. Ох, як мені тоді хочеться тим людям в обличчя сказати всі контрфакти, всю правду, але... я забуваю слова. Забуваю, що сказати. Забуваю все, що знаю.
А що найнеприємніше, так це те, що саме до таких людей відноситься мій викладач із Правознавства. Жорстока іронія...
На найпершому семінарському занятті він, замість того, щоб проводити заняття за планом, почав нам читати статтю про якогось Мацапуру, який, нібито, по своїй жорстокості перевищив Джека Потрошителля і Чікатілло. Гаразд, може і був такий виродок. Але стаття-то була поставлена так, ніби у нас на Україні одні звірі, а не люди! А ще було гидко від того, що порівнювали його з УПА.
По закінченню статті я підняла руку і спитала, чому, власне, такі статті друкують, а от про те, що робила так ж Червона Армія мовчать? Так він почав розповідати, що Герої Крут - не герої, просто хлопчаки, що пішли проти величезної 100-тисячної армії, і який був у цьому сенс? Який сенс було ото щось трєпихаться?
А справді, навіщо опиратись тому, що робить, робила і буде робити Росія? Бо ж значно простіше просто до неї приєднатись і забути, що колись існував такий народ, як українці. Гаразд, цього він не казав, але це читалось поміж рядків.
От справді образливо, що такі люди вчать в Університетах. Звісно, що Женя і Вєра його викладанням будуть задоволені, бо одна з Одеси, друга з Луганську. Але мені це дратує. Я не хочу щоб мене вчила така людина.
Але давайте і про приємніше! Сьогодні п’ятниця! Остання перед 8 березням! Слухайте, наші 2 хлопці, Боря і Вова, це - скарб! Вони кожній з нас подарували по квіточці, листівці, і по крему для рук. Уявляєте, скільки грошей вони на нас 10-тьох витратили?! А ще принесли коробку цукерок, шампанське і 2 пляшки коньяка. А ще в нас був торт. Великий, Київський. І ми це все на парі з англійської з’їли і випили. А потім після пари пішли в 4 корпус (себто парк) і там вже допили другу пляшку коньяка. А ще ми, сидячи в парку, при майже нульовій температурі, так насміялись. Я впвнена, що наш регіт було чути по всьому парку. Люди на нас так дивилися!
Так що 8 березня, вважайте, ми відсвяткували.
З наступаючим святом, мої любі!