День перемоги.

[ysmishka]

Стільки політики навколо цього дня, стільки конфліктів, стільки негативу... От тільки ніхто не думає про людей, голови яких покриті сивиною, груди всі в орденах, і небо для них тепер синє-синє, а колись....
І здається, не треба їм ні червоних стягів, ні визнання Президента, ні будь-чого іншого, лише розуміння і людської шани. Вони втомились воювати, вони пережили війну, вони як ніхто цінують мирне небо, а їх почуттями маніпулюють.

Для мене День перемоги - це день спогадів. Першого, кого згадую вранці - мій дідусь. Він не вірив в Бога (точніше, не ходив до церкви), але був людиною від Бога. Він ділився останнім з друзями, він навчив мене любити цей світ: від квіточки на яблуні до людини, яка трапляється на шляху, він був ніжним і уважним, Людиною, яку ще пошукати... І навіть, коли помер, він приходив в сни і ми катались містом у старому трамвайчику і спілкувались про щось... От для нього День перемоги був основним святом в році, тому що всі жахи закінчились із закінченням війни. Він вірив у те, за що і задля кого воював. І навіть якщо ця віра зовсім незрозуміла нашому поколінню, вона заслуговує пошани. Ми, люди, судимо за вчинки, а Бог за наміри. Нічого поганого для нас, невдячних, наші дідусі і бабусі не хотіли, коли йщли на цю війну - звинувачувати їх в цьому чи зривати георгіївські стрічки - недоречно. Ще невідомо, чи не обізвуть нас зрадниками наші онуки, бо у них буде інше бачення ситуації та інше бачення історії.

Замість того, щоб ворушити зболені рани чи не краще жити сьогодні і садити дерева для наступних поколінь....