Золотий перетин
У п’ятницю понесло нас на відкриття передаукціонної виставки у М17. Уже по дорозі туди, з’ясувалося, що вхід по запрошенням, у нас їх нема. Ну нічого, нас там всі знають! Приїхали, підходимо до охорони, і тут душа стискається, ти стаєш малееесенькою людиною, питають прізвище. І хоча ми мусили значитися у списку "господ жизні", як каже Дурнєв, нас там не було.
Довелося підмочити репутацію під дощем, поки нас не зустрів куратор галереї і не запросив всередину.
Перед виставкою ми з дівчатами нахряцалися суші, тому хотілося пити. Добре, що там питвом забезпечили :) Наприклад у четвер комусь пощастило заканапешитися на вистваці на Контрактовій.
Загалом продавали сучасне мистецтво, з усіма його недоліками. Після виставки знайшовся цінник на усі предствалені роботи. Це вражає і жахає водночас.
А я знову епатувала своїм неумісним нарядом - прийшла у кедах і Мокші, як сказали "Костюмчик гнома". Зате приємно здивувалася, коли Мокшу опізнала дружина Титаренка, отже не безславні в таких місцях. Так гордо і ходила серед глямуру - з віршами Антонича на спині.
Найбільше сподобалася картина з галантним птахом.
Павло Маков представив відбиток "Старий розарій". Це можна роздивлятися дуже довго, викликає тривогу, відчуття небезпеки. Готична річ.
Була там і величезна картина, яка у мене асоціюється з атомними підводними човнами і має висіти у кімнаті переговорів. Неспокійна.
Криволапівська картина вдало виділялася на фоні інших "робіт".
На відкритті не обійшлося без діджея, який міксував жахливу примітивну музику, від якої голова збільшувалася вдвічі.
А з виставки ми втікли слухати джаз.
Довелося підмочити репутацію під дощем, поки нас не зустрів куратор галереї і не запросив всередину.
Перед виставкою ми з дівчатами нахряцалися суші, тому хотілося пити. Добре, що там питвом забезпечили :) Наприклад у четвер комусь пощастило заканапешитися на вистваці на Контрактовій.
Загалом продавали сучасне мистецтво, з усіма його недоліками. Після виставки знайшовся цінник на усі предствалені роботи. Це вражає і жахає водночас.
А я знову епатувала своїм неумісним нарядом - прийшла у кедах і Мокші, як сказали "Костюмчик гнома". Зате приємно здивувалася, коли Мокшу опізнала дружина Титаренка, отже не безславні в таких місцях. Так гордо і ходила серед глямуру - з віршами Антонича на спині.
Найбільше сподобалася картина з галантним птахом.
Павло Маков представив відбиток "Старий розарій". Це можна роздивлятися дуже довго, викликає тривогу, відчуття небезпеки. Готична річ.
Була там і величезна картина, яка у мене асоціюється з атомними підводними човнами і має висіти у кімнаті переговорів. Неспокійна.
Криволапівська картина вдало виділялася на фоні інших "робіт".
На відкритті не обійшлося без діджея, який міксував жахливу примітивну музику, від якої голова збільшувалася вдвічі.
А з виставки ми втікли слухати джаз.