Звісно, Львів - це дуже велика закоханість. Так, хтось може стверджувати, буцімто місто - то є передусім люди, але Їжак захоплюється будівлями, привидами і дещо тоскною, але невідборонною красою занедбаних кам'яниць. Море має властивість заспокоювати. Старий Львів - майже кам'яне море.
Звісно, Львів не аж так просто облишити. Принаймні через те, що Їжачий пашпорт прикрашений чудовим відбитком львівської соціяльної служби для безхатченків.
Одначе Їжача матуся віддавна і вельми вперто кличе Їжака до Донецька. У спосіб доволі вигадливий. З двох химерно сполучених частин: 1) "ти нас кинув серед війни"; 2) "ми звідси ніде не поїдемо".
А десь на іншому краї існує ще божевільний Київ. Незатишний, занадто великий, столичний та дбайливо зіпсований великими грошима, що вони витрачені у не надто мистецький спосіб.
У мовній перспективі Київ також геть нецікавий, ба навіть пісний, адже там усі розмовляють російською...
* * * Барьер языковой * * *
Конечно, Львов - это очень большая влюблённость. Да, кто-то может утверждать, будто бы город - сие есть прежде всего люди, но Ёжик восхищается зданиями, призраками и несколько тоскливой, но беззащитной красотой запущенных домов. Море имеет свойство успокаивать. Старый Львов - почти каменное море.
Конечно, Львов не так просто оставить. По крайней мере из-за того, что Ёжикопаспорт украшен чудесным оттиском львовской социальной службы для бездомных.
Однако Ёжикоматушка давно и весьма упорно зовёт Ежа в Донецк. Довольно причудливым образом. Из двух замысловато связанных частей: 1) "ты нас бросил среди войны"; 2) "мы отсюда никуда не поедем".
А где-то на другом конце существует ещё сумасшедший Киев. Неуютный, слишком большой, столичный и заботливо испорченный большими деньгами, потраченными не слишком художественным образом.
В языковой перспективе Киев так же напрочь неинтересный, и даже постный, ведь там все говорят по-русски...