Повністю працююча партія - 2015
Іноді нові епохи починаються із, на перший погляд, незначних подій. Наприклад, кілька років тому непоміченою пройшла поки що концептуальна розробка двигуна на ядерній батарейці. Звісно, це лише концепція. Але сьогоднішній безумовний технологічний хіт - Tesla - колись теж був лише концептом, цікавим лише обмеженому колу.
Однак якщо в техносфері ключові зміни можна помітити, просто будучи уважним, то в політикумі їх помітити набагато складніше. Особливо в часи соціальних зрушень, або, як в нашій країні, постійної політичної турбулентності, коли одні події змінюють інші так швидко, що на це не встигають відреагувати навіть новини. Тому помітити, а тим паче осмислити їх можна тільки постфактум, обертаючись на минулий рік.
В своїй попередній статті я розбирав історію "Батьківщини" - партії, яка виникла в далекому 1999 році і розвивалась синхронно розвитку українського суспільства. Саме всередині цієї партії в минулому, 2015 році, відбулось кілька майже ніким не помічених подій, які є можуть стати початком нової епохи в політикумі.
Епохи, де конкурують не "політичні проекти", тіньові бюджети та маркетингові кампанії, а ідеї, організації та особистості.
Ще в буремному 2014 році стало ясно: добре профінансованій і добре продуманій маркетинговій кампанії практично неможливо щось протиставити - хіба що у вас нема більшого фонду і ще кращих рекламних спеціалістів. Таким методом можна розкрутити практично будь-якого політика "з нуля". Пригадайте, який був рейтинг у Петра Порошенка в січні 2014 року. А в квітні-травні? Височенний, небачений раніше в українській історії рейтинг було куплено саме за допомогою суто маркетингових засобів і ефекту "ударної хвилі", коли покупця... вибачте, виборця оглушали з усіх боків рейтингами і політичними заявами про "безальтернативність" кандидата.
Позачергові парламентські вибори потвердили: неважлива ідеологія чи особистий склад. Головне - ешелонований маркетинг, а відповідно вибори перетворюються на фасад плутократії, де конкурують бюджети, асигновані на вибори. Навіть традиційний для українського політикуму адмінресурс відійшов на інший план. Навіщо примушувати людей голосувати строєм, якщо вони самі вишикуються після того, як їм постійно тлумачитимуть їм рекламу про "сильну команду для важких часів".
Ось чому ще в 2014 році "Батьківщина" першою в Україні розпочала пошуки нових політичних підходів, адже вона не тільки не могла асигнувати великих коштів на тіньовий штаб, а й понесла великі втрати в результаті уходу "великих рехворматорів" в партію НФ. А в минулому році вони були апробовані на місцевих виборів і призвели до приголомшливого результату. "Батьківщина", яку всі вважали партією-аутсайдером, взяла різкий старт і стала другою політичною силою в країні за представництвом, і збільшила свій результат більше, ніж вдвічі, на фоні падіння реальних рейтингів інших партій.
Першою складовою формули успіху став підбір парламентської фракції. Багатьох здивувало, що Юлія Тимошенко, замість "старих" і заслужених партійців, взяла в свою першу десятку молодих, нікому не відомих активістів. Минулий рік показав, навіщо вона це зробила. Найменша фракція парламенту виявилась настільки активною і настільки завзятою, що по ефективності роботи "зробила" всі великі фракції. Поки що нема статистики по чинній сесії парламенту, а по I і II сесії показники вражають, як для однієї із найменших фракцій парламенту - всього 19 чоловік, мінус Надя Савченко.
Повністю працююча фракція - такого ще український парламент не бачив. У більшості партій (в тому числі і в "старій" "Батьківщині" - нема куди правди подіти) існував чіткий поділ на "хедлайнерів" і на "кнопкодавів". А на цей раз Юлії Тимошенко вдалось створити фракцію без кнопкодавів. Кожен депутат отримав свою ділянку роботи, яку чітко і сумлінно відпрацював. Ось чому "Батьківщина" може похвалитись засадничою реформою - законом про державну службу - а у інших результат в кращому разі половинчастий, бо у "хедлайнерів" інші інтереси, а "кнопкодави" без команди кроку не зроблять.
Наступне важливе зрушення проявилось на місцевих виборах.
Знову ж таки, традиційні місцеві вибори проходять за одним і тим самим алгоритмом: загальну виборчу кампанію формує центр, а на місцях "продається франшиза". Людям не треба нічого робити, просто озвучити затверджений в центрі перелік установок. Та й взагалі, місцеві вибори, як правило, "робив" або місцевий адмінресурс, або відкрита підтримка "хедлайнерів". Наприклад, приїздив з центру один із очільників партії, фотографувався, рекомендував і поручався. Яскравим прикладом є вибори в Чернігові, де вибори за Березенка "зробив" Саакашвілі, а потім про це сильно шкодував.
Треба сказати, що на цьому і "Батьківщина" кілька разів обпікалась - коли Юлія Тимошенко підтримувала кандидата, практично за ручку приводила його в парламент, а той потім не міг скласти собі ціну, і тікав туди, де здавалось пожирніше.
Ось чому в 2015 році була застосована принципово інша модель. Місцевим осередкам було суворо заборонено використовувати образ Юлії Тимошенко. Більше того, всю агітацію цього разу мали придумувати самі кандидати. Автор цих рядків був безпосереднім учасником виборчого процесу, і сам бачив увесь процес. В центрі були затверджені тільки артбук (до речі, дуже продуманий і красивий - не дивно, що елементи звідти тут же порозтягували інші партії) і рамкові тези. Кожен кандидат мав підготувати свою власну конкретну програму, орієнтовану на особливості своєї дільниці. Таким чином, партія вперше опиралась не на глобальну рекламну кампанію, а на реальні бажання громади - таким чином, претендуючи бути її представниками, а не увійти в місцевий чиновний бомонд.
Смішно, але подекуди цей процес нагадував веселий студентський капустник - тим паче, що серед кандидатів опинилось багато молоді, із "Батьківщини Молодої" та різних громадських організацій. Пізно вночі в фотошопі малювались плакати, "мозковим штормом" придумувались слогани, вивчались проблеми регіону (не така вже й часта річ в нашому політикумі)... Неочікувано виявилось, що у "Батьківщини" сильне місцеве ядро, здатне стати постійним кадровим резервом партії, креативним і завзятим.
Тепер "Батьківщина" може більше не боятися чергового "виходу ушельців".
І нарешті, найбільш важливою, можливо навіть переламною, подією стала ситуація в Кривому Розі.
Слідуючи "франшизному принципу", місцеві осередки завжди вважали себе феодальними вотчинами, і після виборів мали себе за повноцінних місцевих баронів, в своєму праві входити в будь-які спілки і роблячи все, що їм вигідно. Криворізька міська організація вирішила, що має право підтримувати ідеологічних ворогів "Батьківщини", і за це поплатилась в повному своєму складі. Підкреслю: міська організація була розпущена саме з ідеологічних причин.
І це, можливо, найважливіша віха 2015 року, яка освітлює шлях іншим партіям - які повинні нарешті перестати бути політичними проектами, а їх місцеві осередки - не франшизними відділками, а представниками своїх громад і кадровим резервом.
Іще раз підсумуємо:
- повністю працююча парламентська фракція, із чітко розподіленими сферами діяльності;
- місцеві осередки перетворюються на представників своїх громад, в рамках ідеології партії орієнтуючись на вирішення місцевих проблем;
- центральний провід більше не диктує передвиборчу програму на місцях: люди отримують можливість проявити свій креатив;
- ідеологія партії ставиться вище за місцеві "матеріальні розклади" - за порушення ідеологічних засад слідує покарання.
Такого в українському політикумі ще не було, натомість це - постійна практика в нормальних європейських країнах. Можливо, необхідно скласти перелік "політичних укладів", за аналогією до "технологічніх" і оцінювати партії та суспільство в цілому за певними критеріями.
Але навіть на даному етапі вже можна зробити остаточний висновок: саме в 2015 році партія "Батьківщина" розпочала перехід на новий "політичний уклад".
Вячеслав Ільченко
Джерело: INTV
Вы читаете зеркало моего журнала - yes1111.
Основной пост находится здесь: http://yes1111.dreamwidth.org/1318002.html